Нейтан Годж
Обриси плану президента США Дональда Трампа щодо досягнення мирної угоди по Україні все ще можуть бути тьмяними, але лінії розлому між Європою та Вашингтоном починають проявлятися після тижня безпрецедентної риторики Трампа, спрямованої на президента України Володимира Зеленського.
Фрідріх Мерц, який може стати наступним канцлером Німеччини, відверто песимістично налаштований щодо збереження альянсу НАТО в його нинішньому вигляді.
«Після заяв Дональда Трампа за останній тиждень стає зрозуміло, що американці значною мірою байдужі до долі Європи», – сказав він у телевізійному виступі після перемоги його партії на парламентських виборах 23 лютого.
«Мені дуже цікаво подивитися, як ми будемо рухатися до саміту НАТО наприкінці червня – чи будемо ми все ще говорити про НАТО в його нинішньому вигляді, чи нам доведеться створювати незалежні європейські оборонні можливості набагато швидше», – додав він.
Як швидко все змінилося після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Напередодні вторгнення тодішній президент США Джо Байден попереджав, що Росія «заплатить високу ціну», якщо президент Росії Володимир Путін відправить свої колони бронетехніки в Україну.
«Ви знаєте, є багато питань, які розділяють нашу націю і наш світ, але протистояння російській агресії не є одним з них, – сказав тоді Байден. – Американський народ єдиний. Європа єдина. Трансатлантична спільнота єдина. Наші політичні партії в цій країні єдині. Весь вільний світ єдиний».
Ці припущення про єдність і рішучість Заходу, схоже, більше не справджуються. Минулого тижня Росія і Сполучені Штати ініціювали перший раунд переговорів, в якому не брала участі Україна, що викликало занепокоєння, що Вашингтон і Москва намагатимуться укласти за спинами як українців, так і їхніх європейських союзників.
Ба більше, Трамп, схоже, розірвав давні правила американсько-російських відносин, подвоївши атаку на Володимира Зеленського, безпідставно назвавши українського президента «диктатором без виборів» і припустивши, що саме він, а не Путін, розпочав агресивну війну Росії проти його країни.
Ці заяви, здавалося, віддзеркалювали путінське бачення історії: у промові, що вийшла в ефір рано-вранці 24 лютого 2022 року, Путін нахабно обґрунтував повномасштабне вторгнення в Україну, сплітаючи напівправду, перекручення і відверту неправду, щоб звинуватити Україну і «колективний Захід» у тому, що вони змусили Росію вдатися до воєнних дій.
А у третю річницю вторгнення Сполучені Штати шокували світову громадськість, приєднавшись до Росії і проголосувавши проти резолюції Генеральної асамблеї ООН, що засуджує російську агресію проти України. Вашингтон також представив конкуруючу резолюцію, яка пом’якшувала відповідальність Росії за розв’язання війни.
У певному сенсі ми це вже проходили. На саміті з Путіним у Гельсінкі у 2018 році Трамп викликав обурення у Вашингтоні, сказавши, що вірить на слово російському президенту, а не власним спецслужбам, які поклали на Росію провину за втручання у президентські вибори в США у 2016 році. Але очевидне повторення адміністрацією Трампа тез Кремля щодо України, схоже, вказує на глибший розрив із союзниками Америки.
Але незрозуміло, наскільки віддзеркалення Трампом тез Путіна перетворюється на реальну політику. Саміт Трампа з Путіним у Гельсінкі у 2018 році викликав обурення у Вашингтоні, де йшлося про капітуляцію і очевидне прийняття Трампом за чисту монету того, що Росія не винна у втручанні у вибори.
Але на практиці цей саміт не призвів до справжньої відлиги у відносинах між Москвою і Вашингтоном. Американсько-російські відносини, загалом кажучи, залишилися на тому ж рівні, що й раніше.
Реакція Києва та інших західних столиць була бурхливою. Президент Франції Емманюель Макрон на спільній пресконференції з Трампом 24 лютого чітко дав зрозуміти, що вважає Росію «агресором», відповідальним за розв’язання війни. А Україна стала свідком припливу громадської підтримки з усього світу у третю річницю повномасштабної війни Росії проти України.
Ми ще побачимо, як останні висловлювання Трампа щодо України втіляться в політику. Але принаймні на символічному рівні спільний трансатлантичний підхід до Росії виглядає набагато менш визначеним.
Форум