У 1988 році в ефірі української редакції Радіо Свобода звучав цикл передач «Про становище українських політичних в’язнів у СРСР». У третій, заключній, передачі йдеться про політичну символіку Радянського Союзу і те, що її складовою є зокрема і табори для політичних в’язнів.
Кому не відомий Валуєвський залізний принцип: «України не було і бути не може»? Ця фраза вже стерта десятиріччями і стала складовою своєрідної політичної символіки. Свого часу і французи були впевнені, що їхня колоніальна імперія триватиме вічно, що у школах французьких колоній в Африці кожна дитина-африканець повторюватиме за учителем: «Ми, предки галлів…»
Звісно, цілковитий абсурд. Однак політична символіка, за допомогою якої створюють різні політичні гасла, а то й цілі ідеології, – річ реальна і неминуча. Національний прапор належить до позитивних елементів політичної символіки. Прапор є невід’ємною частиною патріотизму. Але є і зворотний бік медалі. Щойно ми назвали Валуєва, який приховувався за царським орлом. Орел з двома головами, Схід і Захід, «одна свята, неподільна Росія». Франція викарбовувала на фронтиспісах державних будівель гасло «Свобода, рівність, братерство», і це гасло можна було читати в Індокитаї, в Алжирі, в Мадагаскарі, в Сенегалі.
Нині в СРСР до політичної символіки належить, наприклад, серп і молот, які мали б віддзеркалювати спільність інтересів та єдність робітників і селян, спаяних міжнародним гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся». Розхвалюючи радянський устрій, як єдино справедливий і єдино демократичний, керівники СРСР не терпіли жодної щілини у поширеної «найгуманнішої віри», якою нібито є марксизм-ленінізм.
Протягом десятиріч ширма із блискучих декларацій та заяв про рай на землі затуляла правду, а її тінь прикривала туманом пустослів’я колючий дріт архіпелагу ГУЛАГ. Влада нікому не дозволяла придивлятися до радянських «райських умов». Вона постійно твердила: у нас не лише гарантовані права людини – вони реалізуються. І крапка. А, наприклад, на критику, що Радянський Союз переслідує інакодумців, влада постійно рішуче і сумлінно відповідала: «У нас нема політичних в’язнів, є тільки кримінальні злочинці». Вона говорила так учора, і нині вона так каже.
Факти, однак, спростовують цю картину з Алісиної країни чудес. Архіпелаг ГУЛАГ, побудований на радянському тоталітаризмі, також належить до політичної символіки. Попри всі намагання, так би мовити, «вибілити білі плями», цієї символіки не стерти з історії радянської моделі соціалізму. Адже йдеться про мільйони і мільйони репресованих людей.
«Колишні» в’язні
У двох попередніх частинах нашої передачі про становище українських політичних в’язнів в СРСР ми згадували, зокрема, про долю кількох в’язнів сумління, українців, які, незважаючи на всі обіцянки звільнення, досі караються у радянських місцях позбавлення волі. Нині, на закінчення, ми подамо кілька вісток про тих в’язнів, яких силою звички ми називаємо колишніми. А чи вони справді колишні?
19 липня, наприклад, у Харкові «колишньому» політичному в’язневі поетові Степанові Сепеляку представник органів міліції пред’явив попередження, в якому його звинувачують у веденні паразитичного способу життя. Сапеляка звільнили з роботи у березні нинішнього року. Відомо, що Степан Сапеляк – член редколегії позацензурного журналу «Кафедра».
У квітні 1988 року у Чернівцях за участь у богослужінні оштрафували колишнього в’язня, баптиста Івана Данилюка. На Данилюка склали протокол про правопорушення.
12 серпня цього року президія Верховної Ради СРСР ухвалила постанову про помилування в’язнів політичного табору примусової праці особливого режиму Миколи Горбаня, Івана Кандиби та Василя Овсієнка. 13 серпня їх етапували із трудової колонії до Пермської тюрми. Там їх тримали до 21 серпня. Звідти літаками Василя Овсієнка спрямували до Житомира, а Кандибу до Львова. Горбаль прибув до Києва 23 серпня. Везли його в наручниках. Того ж дня йому зачитали акт про помилування, зняли наручники і в табірному смугастому одязі відпустили додому.
Колишнього політичного в’язня, художника Володимира Калюжного, якого торік звільнено з психлікарні, у лютому цього року знову забрали до міської психіатричної лікарні номер два міста Донецька. Калюжний домагається виїзду до Федеративної республіки Німеччини.
Харків’янина Сергія Волочаїва, якого звільнили з політзони на підставі акту про помилування у травні 1988 року, викликали до районного відділення міліції, де його допитували про колишнього політичного в’язня, також харків’янина, Генріха Алтуняна. Кілька днів раніше Волочаїва з тією самою метою викликали до КГБ. Він відмовився відповідати на запитання. Майор міліції сказав: «Не було розмови, застосуємо заходи».
Якийсь художник намалював картину: інакодумця без рота, за ґратами. І цей малюнок також елемент політичної символіки.
Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.
Кримінальні злочинці чи політичні в’язні? Частина 1
Кримінальні злочинці чи політичні в’язні? Частина 2
(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)
