230 років тому, на межі 1791-1792 років, російська імператриця Катерина ІІ запровадила межу осілості для єврейського населення. Хоча, можливо, не для єврейського, а для юдейського. Адже якщо в ті часи людина змінювала релігію, то це правило на неї не поширювалося. Межа осілості проіснувала понад 100 років, обмежуючи свободу пересування і проживання єврейського чи то юдейського населення.
Відповіді на запитання про межу осілості «Історична Свобода» отримала від віцепрезидента Української асоціації юдаїки, історика Сергія Гіріка.
Людина, яка змінювала віру, автоматично припиняла бути євреєм. За такою людиною читалася поминальна молитва. В документах вказувалося лише віросповідання
– Межа осілості регламентувала, де мають проживати юдеї чи євреї?
– На той час не розмежовували ці поняття. Єврей і юдей тоді були абсолютними синонімами. Людина, яка змінювала віру, автоматично припиняла бути євреєм. Ба більше, відповідно до єврейської традиції, за такою людиною читалася поминальна молитва. Вона для євреїв на майбутнє «помирала»: обривала всі зв’язки зі своєю родиною, змінювала свою ідентичність повністю, не лише релігію.
В російському праві поняття «народність» чи «національність» не було настільки значимим, як пізніше в СРСР. В документах вказувалося лише віросповідання.
– Чому імперська влада вдалася до запровадження межі осілості?
– Попервах євреїв у Російській імперії фактично не існувало. Були окремі особи, хто в’їжджав на короткий час, дехто нелегально оселявся, їв виселяли регулярно впродовж ХVІІІ століття. До поділів Речі Посполитої єврейських громад в Російській імперії не було взагалі. В 1772 році відбувся перший поділ – відразу десятки тисяч євреїв опинилися в кордонах Російської імперії. І впродовж перших 20 років до запровадження межі осілості Катерина ІІ та її адміністрація намагалися інтегрувати населення новоприєднаних територій до російської станової структури. Шляхту прирівняли до дворянства, більшість населення міст – до міщанства і так далі.
У Речі Посполитій євреї являли собою по суті окремий стан. За родами занять вони належали чи то купців, чи то міщан. Але при тому не входили до відповідних станів. В Російській імперії це було неможливо. Їх треба було імплементувати до станової структури. І євреям дозволили записатися до відповідних станів.
– Ну і в чому проблема? Можеш стати купцем, міщанином...
– Власне, так вони і зробили: записалися купцями, міщанами. І тут виникли проблеми. Як міщани вони мали право брати участь у місцевому самоврядуванні у своїх містах, що було незвично для міщан християнських віросповідань.
У Російській імперії купці мали право переселятися в її межах абсолютно вільно. І тут виникла така колізія: передовсім євреї, але не лише вони, які записалися до купецької гільдії на новоприєднаних землях, почали їхати до великих торговельних центрів Російської імперії. Попервах вони не становили особливої конкуренції з російськими купцями, але напруга між ними почала зростати. І до початку 1790-х років ситуація загострилася настільки, що купці зі Смоленська і Москви подали прохання на «височайший рівень» щодо заборони купцям з новоприєднаних західних губерній переселятися до Смоленська, Москви і загалом до внутрішніх губерній.
Схожі, але висловлені менш гостро прохання-клопотання виказувалися й раніше і завжди відхилялися. Але станом на 1791 рік ситуація змінилася, тому що будь-який рух населення з Заходу почали сприймати як потенційну загрозу. Тому що почалася Велика французька революція...
– Даруйте, але ці єврейські громади – дуже далекі від Великої французької революції.
– Так, вони далекі. Але вони представляли західні впливи. Причому громади громадами, а купці – це більш мобільні люди, це представники нової буржуазії.
Крім того, ще один фактор – суто дипломатичний. В цей час поступово відбувався рух до другого поділу Речі Посполитої, який відбувся в 1793 році. Відтак до складу Російської імперії потрапила ще більша кількість євреїв. І якби у 1791 році не утворили межу осілості, то, відповідно, і кількість євреїв, які отримали би можливість записатися до купецтва і переїздити в межах Російської імперії, зросла би у кілька разів.
І ще один момент. Коли у 1791 році запровадили межу осілості, то поширювалося це обмеження на право пересування в межах імперії не лише на євреїв, а на всіх купців цих новоприєднаних земель.
– А як так сталося, що спочатку на купців, а потім на євреїв і взагалі не купців?
– Тому що до 1791 року і згодом упродовж тривалого часу міщани не могли вільно переїжджати з одного міста до іншого. Міщани повинні були для цього отримати спеціальний дозвіл – існував інститут прописки для них.
– Як потім у СРСР?
– Так. До революції в Російській імперії існували «паспортні книжки» – спеціальні внутрішні паспорти, крім закордонних паспортів. Цю традицію у 1930-х роках в СРСР відновили.
Євреїв сприймали передусім як потенційних контрабандистів, які живуть біля кордону, можуть контрабанду ввозити до внутрішніх губерній і там її продавати за нижчою ціною, створюючи недобросовісну конкуренцію щодо російських купців
– Як же так сталося, що спочатку запровадили обмеження для купців, незалежно від віросповідання, а потім це чомусь стало стосуватися людей певного віросповідання, а не роду занять?
– Найбільшу і наймобільнішу групу купців складали саме євреї на всіх цих новоприєднаних землях. Де-факто це стосувалося євреїв, але де-юре євреї там не фігурували. Зрозуміло, що купці-неєвреї, яких весь час більшало, почали клопотати для себе про скасування цього обмеження. І в 1835 році, коли за Миколи І ухвалювали нову редакцію «Положення про євреїв» (першу ухвалили в 1804 році, за Олександра І), то там з’являється термін «межа традиційного проживання євреїв». Відтак із 1830-х років межа осілості починає застосовуватися винятково до євреїв, причому незалежно від того, до якого стану вони належать.
– А чому російська імперська влада дискримінувала євреїв?
– Передовсім через економічні міркування. Тому що євреїв сприймали передусім як потенційних контрабандистів, які живуть біля кордону, можуть контрабанду ввозити до внутрішніх губерній і там її продавати за нижчою ціною, створюючи недобросовісну конкуренцію щодо російських купців. Незалежно від того, займалися цим євреї чи ні, їх у цьому підозрювали і намагалися створити можливість для купців з внутрішніх губерній протистояти конкуренції з боку євреїв.
Крім того, єврейські купці сприймалися, як принципово більш мобільні, ніж російські. І тому незалежно від того, чи вони чесно займалися торгівлею, чи нечесно, їх сприймали як більш успішних конкурентів, яким треба створити перепони.
– Євреїв обмежували у праві володіння землею. Чим це пояснити?
– Землею сільськогосподарського призначення. Бо землю під будівництво євреї могли спокійно купувати. Якщо говорити про сільськогосподарські землі, то євреї не могли ними володіти з тієї причини, що належали переважно до купців і міщан. А сільськогосподарськими землями могли володіти дві категорії: дворяни, до яких євреї в цей період взагалі не могли належати, і вільні селяни.
Євреї змогли стати землеробами наприкінці правління Олександра І, але лише за умови, що вони купують землі цілинні, які не оброблялися до цього, землі на півдні України.
– Межа осілості окреслювала доволі велику територію: Литва, Білорусь, частина Польщі, яка була у складі Російської імперії, більша частина українських губерній, за винятком Харківської...
За межею осілості був Київ. А також Севастополь, Ялта і Миколаїв
– Але за межею осілості був Київ. Місто було повністю оточене межею осілості, але сам Київ був за межею, оскільки це був важливий військовий центр. А також Севастополь, Ялта і Миколаїв.
– А Ялта чому? Ялта ж не військова.
– Через те, що в Ялті була резиденція імператора.
– Ось так: де імператор – туди деяким його підданим не можна.
Існування цієї межі наскільки створювало проблеми для пересічного єврея?
– Спершу особливих проблем не створювало. Міщани продовжували жити так, як вони жили до цього. Для купців це створювало проблеми. Але на початку правління Олександра ІІ, у 1859 році, дозволено купцям першої гільдії, серед яких було буквально кількадесят євреїв, селитися за межею осілості. Купцям треба було для введення бізнесу здійснювати подорожі. Але межа осілості передбачала заборону оселятися. І купцям було дароване, незалежно від того, до якої гільдії вони належали, право з торговельною метою виїздити за межу осілості з зобов’язанням потім повернутися. А для міщан це передовсім було обмеження в користуванні соціальним ліфтом.
– А чим керувалася російська влада, коли скасовували для лікарів, для тих, хто відслужив в армії, для людей із вищою освітою правила межі осілості?
– Для тих, хто відслужив в армії – це абсолютно окремий випадок. Він стосувався тих, хто відслужив ще в рамках рекрутського набору. Тоді термін служби в армії становив 25 років. І той, хто відслужив в армії і вийшов у відставку, був людиною вже досить поважного віку. І від того, де ця людина оселиться, особливо нічого не залежало. Вони все одно були відірвані від своєї громади. І їх не було настільки багато, щоб вони якимось чином могли впливати негативно, з точки зору адміністрації, на довколишнє єврейське населення.
Влада намагалася стимулювати переселення представників тих категорій, яких вважали «корисними євреями»
А щодо інших, то, починаючи від купців першої гільдії, яким першим дозволили оселятися за межею осілості, медиків, тих, хто мав ступінь доктора, кандидата, магістра і наприкінці взагалі всіх із вищою освітою, то тут ситуація була інша. Якщо подивитися на межу осілості, то це найбільш урбанізована частина Російської імперії, де найбільше міського населення. Відповідно, тут найбільше і людей чи то з середньою, чи то з вищою освітою. Тут не існувало настільки значного кадрового голоду на людей з вищою освітою, як у внутрішніх губерніях. І через те, що там існував кадровий голод, необхідно було туди привабити освічених людей. Влада намагалася стимулювати переселення представників тих категорій, яких вважали «корисними євреями», до інших регіонів. На рівні з неєвреями, представниками цих самих категорій, які особливо туди і не рвалися.
А скасування щодо людей з вищою освітою мало один нюанс. Поширювалася ця норма про право проживати за межею осілості лише на випускників російських закладів вищої освіти. Відповідно, євреї, які здобули вищу освіту за кордоном, а виїздили масово, повертаючись до Російської імперії, часто сподівалися, що зможуть оселятися за межею осілості. Виїжджали за межу осілості, а там їм у поліції заявляли, що вони не мають права тут проживати, бо вони закінчили університет за межами Російської імперії.
Випускники західних університетів сприймалися як такі, що «заражені» революційною пропагандою
Існувала досить складна процедура визнання закордонних дипломів. Чому? Тому що випускники західних університетів сприймалися як такі, що «заражені» революційною пропагандою.
– «Неблагонадійні».
– Так. Вони виїхали, там спілкувалися незрозуміло з ким, наслухалися марксистської чи анархістської пропаганди, приїхали сюди – будуть займатися пропагандою.
Натомість у російських університетах для євреїв діяла відсоткова норма. І куди діватися? Або за кордон їхати навчатися, або втиснутися у цю відсоткову норму. Правда, існували заклади, де не діяла відсоткова норма – технологічні інститути, комерційні інститути…
У становій структурі Російської імперії існували десятки груп, щодо яких діяли різноманітні винятки. І євреї були однією з найчисельніших таких груп
– З того, що ви розповідаєте: правила, правила, правила, а з цих правил винятки, винятки, винятки. Якось це дуже строкато, мозаїчно виглядає.
– Це так і було. І спеціально для того, щоб у цьому розібратися, виходили збірники законодавчих актів, які стосуються євреїв. У становій структурі Російської імперії існували десятки груп, щодо яких діяли різноманітні винятки. І євреї були однією з найчисельніших таких груп.
– Хтось з європейських мандрівників сказав, що в Російській імперії строгість законів послаблюється тим, що їх порівняно легко обійти. Межа осілості та інші обмеження, які існували для єврейського населення – чи легко було їх обійти?
Можна було просто давати хабарі. В Російській імперії хабарництво процвітало. Можна було отримати фіктивні документи
– Можна було просто давати хабарі. В Російській імперії хабарництво процвітало. Можна було отримати фіктивні документи. Фіктивний запис до окремих ремісничих цехів із метою виїхати, але там вже займатися іншою діяльністю. Можна було поїхати з метою вступу до навчального закладу і на якийсь час там оселитися, не вступаючи до цього навчального закладу.
Була цікава історія з дівчатами, які їхали займатися проституцією. Проституція в Російській імперії була легальною.
Єврейок, які ставали на облік як проститутки, був помітно вищий відсоток
Проституйовані жінки ставали на облік в поліції, отримували відповідні документи. І єврейок, які ставали на облік як проститутки, був помітно вищий відсоток, порівняно з кількістю євреїв загалом серед населення.
– Це давало можливість залишити межу осілості?
– Це давало можливість жити за межею осілості тимчасово, без права постійного проживання. Виїздили до Москви, до Санкт-Петербурга, реєструвалися там як повії, залишаючись за документами міщанками в своєму місті. Але необмежений час вони могли жити за межею осілості.
– При цьому вони були зобов’язані працювати повіями?
– Ніхто цього не контролював, у тому-то і справа! І непоодинокими були випадки, коли через кілька років після того, як дівчина ставала на облік як проститутка, під час медичного огляду виявлялося, що вона незаймана.
Це давало можливість жити за межею осілості тимчасово, без права постійного проживання
– Згадав одне з оповідань Шолом-Алейхема, що в Києві, де євреям забороняли жити, їх називали «швейцарськими підданими». Бо вони з швейцарами домовлялися, а ті їх селили якось.
– Так, нелегально можна було селитися будь-де. Інша справа, що це постійний ризик.
– Межа осілості проіснувала близько 125 років. Як вона вплинула на формування модерної єврейської нації?
Існування межі осілості остаточно відокремило євреїв від караїмів. Щодо караїмів ще в 1852 році скасували межу осілості, а євреїв відтак почали сприймати як щось більш цілісне
– Кілька непрямих впливів. Насамперед існування межі осілості остаточно відокремило євреїв від караїмів. Попервах їх сприймали в Речі Посполитій і в Кримському ханстві як різні напрямки всередині однієї конфесії. Караїмізм сприймали не як окрему релігію, а як течію юдаїзму. Після поділів Польщі і приєднання Криму виникла така ситуація, що караїми почали себе позиціонувати як щось окреме від євреїв. І домоглися того, що караїмізм отримав статус окремої релігії в Російській імперії. І щодо караїмів ще в 1852 році скасували межу осілості, а євреїв відтак почали сприймати як щось більш цілісне.
Крім того, євреї не розпорошилися всією Російською імперією. Через існування межі осілості вони жили досить компактно. Не існувало такого вентиля, який їх випускав у межах Російської імперії. Натомість існував такий вентиль на Захід. Західний кордон для євреїв був відкритий. Вони могли виїжджати з Російської імперії й масово виїздили до США, починаючи з другої половини ХІХ століття.
Перші профспілки були в Російській імперії саме єврейськими
Плюс близькість межі осілості до західних кордонів, виїзд євреїв у торговельних справах або на навчання до Західної Європи, контакти з революційними групами вплинули на поширення лівих ідей серед частини єврейського населення і на появу перших профспілок. Бо перші профспілки були в Російській імперії саме єврейськими.
Через компактність проживання євреїв, інтенсивність контактів між євреями і неєвреями часто відбувалися насильницькі дії. Починаючи з 1881 року, після вбивства Олександра ІІ, в південно-західних губерніях прокотилася хвиля погромів.
– А як це тоді розуміли? От, народовольці вбивають імператора. Але ті, хто робили замах на Олександра ІІ, не були євреями. Чому ж тоді єврейські погроми?
– Серед народовольців євреїв було зовсім мало, а замах на Олександра ІІ робився винятково неєвреями. Проте квартира, де робили ці бомби, належала єврейці. І представники правоконсервативних кіл сприйняли це як такий собі знак.
Існувало поширене уявлення, передовсім серед правоконсервативних кіл, що весь революційний рух, незалежно від того, євреї беруть в ньому участь чи не беруть, весь підкилимово десь там керується євреями. Конспірологічні теорії, запозичені передовсім із Західної Європи, де такі уявлення з’явилися.
– На початку ХХ століття було зрозуміло, що межа осілості – це рудимент, якого варто позбутися. Чому ж не позбулися аж до Лютневої революції 1917 року?
– Було багато спроб позбутися. І на засіданнях уряду регулярно обговорювали скасування межі осілості, починаючи з часів правління Олександра ІІ. Не було консенсусу щодо того, яким чином її скасувати: одним махом чи поступово. Починаючи з правління Олександра ІІ, скасування поступово відбувалося. Але цей процес сильно уповільнився в роки правління Олександра ІІІ, який був набагато консервативніший. Ну, а Микола ІІ – ярий консерватор і реакціонер – намагався не лібералізувати політику щодо євреїв, хоча фактично її лібералізували постійно. Дуже поступово, набагато повільніше, ніж в роки правління Олександра ІІ, цей процес продовжувався.
Якщо офіційно межу осілості скасували після лютого 1917 року, то фактично вже в 1915 році, в розпал Першої світової війни, вона припинила існувати. Жодних депортацій євреїв, які нелегально оселялися за межею осілості, починаючи з 1915 року не відбувалося. Потік єврейських біженців, який рушив від західного кордону, перетнув межу осілості. Й ситуація не сприяла тому, щоб їх кудись виселяти, тому що територія, звідки вони вийшли, була окупована німецькими чи австро-угорськими військами.
