«Ув’язнена» річка. Мандрівка підземним Львовом (фото)

ЛЬВІВ – 13 років поспіль львів’янин Андрій Риштун досліджує Полтву, яку обмурували і сховали під землею ще у ХІХ столітті. Понад століття ця річка служить міською каналізацією. Але це не завадило дослідникам підземелля проплисти нею на човні. Чим приваблює львів’ян «ув’язнена» річка?

«Водонепроникне взуття, бо під львівською бруківкою слизько і мокро, старий одяг, а ще взяти ліхтарики», – попередив Андрій Риштун перед мандрівкою львівським підземеллям. У нього з собою газоаналізатор. Спускаємось біля залізничного мосту в районі вулиці Чорновола.

«Цей колектор збудований у 20-х роках ХХ століття. Цей камінь колись бачив сонце і набережною ходили львів’яни, тут їздили фіакри. А цей камінь ще з середньовіччя. Власне, ми йдемо тією дорогою, куди спустились і якою йшли євреї, які втекли з ґетто. Воно якраз розташовувалось над Полтвою і довкола», – розповідає Андрій Риштун.

Історія про схованку євреїв, яку шукали понад рік львівські диґери, миттєво розійшлась Україною і світом. У травні 1943 року понад 80 євреїв спустились у каналізаційний люк, щоб врятуватись від смерті. Андрій Риштун показує, куди родина Іґнація Хіґера сховалась на ніч. Туди можна пролізти навприсядки.

«Через трубу сюди поступає свіже повітря», – продовжує гід підземелля.

Андрій припускає, що підземелля Львова було схованкою у нацистські роки для євреїв, а у часи сталінських репресій – для українців.

«Найбільш розкручена і відома сьогодні таємниця євреїв, які півтори роки просиділи тут, у темноті, сирості, вологості. Спелеолог, який провів пів року в печері, став світовою знаменитістю, а люди в каналізації були утричі довше під землею, ще й без нормальних умов і харчування. Могли ховатися й інші особи. Знаходимо в каналізації монетки різного часу, срібну ложку знайшли, недавно знайшли боєприпаси, були і залишки гнилої зброї, але золота не знаходили (сміється – ред.). Я впевнений, що всіх таємниць Полтви ми досі не знаємо», – каже Андрій Риштун.

Захоплення 13 років

Вперше ІТ-фахівець Андрій Риштун спустився до Полтви у 2008 році разом із друзями, з якими часто бував у горах і вони знали, як поводитись в екстремальних ситуаціях. Андрій тоді не знав, в якому напрямку рухатись. Прямував за течією і щоразу з місяця у місяць відкривав для себе підземний Львів. Полтва зацікавила чоловіка і стала його хобі. Хоч річка і не наповнюється природніми водами. Температура під містом майже, як на поверхні. У холодну пору року тепліше. Немає різкого, неприємного запаху.

«Мені цікаво, це мене надихає. Полтва – величезна. Тільки розвідувальних ходів є 30 кілометрів. Навіть зараз, через всі роки, знаходжу такі відгалуження, в яких я раніше не бував. Крім історичної конструкції, є певна естетика. Під проспектом Шевченка колектор збудований із червоної цегли, бувають квадратні і називаємо це «місячна стеля», коли конденсат відбивається у світлі ліхтарів, немов зірки світять. Насправді, це азарт», – говорить диґер.

Недавно Андрій із друзями пройшов під Личаківським кладовищем. До них такої мандрівки ніхто не здійснював. У підземелля можна спуститись на вулиці Вітовського і вийти аж біля Личаківського цвинтаря, пройшовши під землею велику частину Львова.

Найдовше Андрій мандрував львівською каналізацією протягом восьми годин, досліджуючи нові колектори.

«Є місця, куди швидко не доберешся. Найдовший прохід, який пройшли, це від будівлі СБУ ( вулиць Сахарова, Вітовського)до Стрийського ринку, вулиці Шота Руставелі, через весь центр і на Куліша, аж прийшли до СІЗО. Це був безперервний похід. Важко йти було проти течії вгору, бо слизько, вода по коліна, дряпаєшся. Якось вода створювала шум і було відчуття, що говорять люди. Це було дивно, що в колекторі чути голоси», – розповідає Андрій Риштун.

При спуску в колектор диґери обов’язково враховують погоду. Бо, коли на вулиці дощ, води стає більше і це небезпечно, можна навіть загинути.

«Якщо дотримуватись усіх правил, то безпечно перебувати біля річки. У дощову погоду, ми не спускаємось. За 13 років у мене не було жодної небезпечної ситуації. Категорично не можна спускатись одному, в стані алкогольного сп’яніння, треба поводитись адекватно і все буде гаразд. Полтвою можна пройти 30 кілометрів. Є півметрові протоки, куди може спуститись лише техніка. Глибина каналізації у центральні частині міста – від коліна по пояс, залежно, як швидко тече вода. А на Липинського, на очисних спорудах, глибина – по груди», – говорить Андрій Риштун.

Під Оперним театром – найширша набережна. У цьому місці русло річки замурували у ХІХ столітті.

На сьогодні у Львові близько пів сотні дослідників підземного Львова. Диґери створили власний сайт і комунікують між собою. Андрій Риштун з колегою спускались Полтвою на човні.

«Звичайно, було б класно, якби Полтва була відкрита. Але я – реаліст і розумію, що місто росло і люди мусіли десь мати каналізацію. Так сталося, що у ці часи річку використали, як каналізацію. І Львів не єдине місто в Європі, яке так зробило. Чимало міст мають таку систему. Але у нас є річка Зубра, яку майже не перетворили на другу Полтву і її треба рятувати. Активісти це питання озвучили міській владі і діючий мер включив його в передвиборчу програму. Чекаємо на виконання обіцянки», – каже Андрій Риштун.

Якщо диґери виявляють аварійні місця у колекторі, то про це повідомляють комунальні служби, які проводять ремонт. Це реальна користь від досліджень підземного міста. А ще звертаються до диґерів рятувальники, коли в каналізаційний люк провалилась людина. Андрій і його друзі показують місця виходу під землею.

Також дослідники Полтви описали причини, чому певні райони Львова затоплені під час сильних опадів дощу. За словами Андрія Риштуна, каналізаційна система у Львові перебуває у неналежному стані, тому що за нею ретельно не доглядають.

Історія Полтви

Львів виник навколо річки Полтва. І вона мала стратегічне значення для життя міста. Український історик Іван Крип’якевич у 1932 році у книзі «Історичні проходи по Львову» пише: «На захід від середмістя за Полтвою, Академічною вулицею (проспект Шевченка) і Гетьманськими валами (проспект Свободи) в давніх часах були багнища й мочари. В околиці Академічної площі (початок вулиці Саксаганського і проспекту Шевченка), Хоружчини (Чайковського) й пасажу Гавсмана (провулок Крива Липа) були ставки.

Академічною вулицею, Марійською (площа Міцкевича) площею й далі через Гетьманські вали плила Полтва. На Академічній вулиці сходилися два її джерельні потоки – Пасіка й Сорока. Полтва була ще значною рікою, мала багато води, виливала не раз і робила на передмісті значні шкоди. В 1853 році вода йшла рівно з берегами, несла з собою балки, дерева, вирвані з корінням, хатні предмети. На Галицькому передмісті вода забрала двоє дітей, одно врятовано, друге потонуло. Останній вилив Полтви був 1872 року, вода виступила аж на Гетьманські вали, позабирала на передмісті свиней, котів і псів. Марійська площа виглядала тоді як одно велике багнище».

Через Полтву були прокладені численні мости. Але річка через зростання чисельності населення, ставала дедалі бруднішою, містяни зливали нечистоти у Полтву. Австрійська влада почала будівництво нових каналів, щоб вирішити проблему відведення нечистот. З 1839 року частину Полтви у центрі міста перекрили. Річку «ув’язнили» у кам’яний колектор у районах площі Маріїнської (Міцкевича) і театру Скарбека (Марії Заньковецької). Склепіння колектора виклали з цегли і каменю. Львів не вирізнявся у такій інженерній технології, бо в окремих європейських містах існувала практика перетворення річки в каналізацію.

У 1884 році міська влада Львова ухвалила рішення сховати Полтву під місто. У 1885 році продовжили замуровувати річку. Каналізування міста продовжили і після Першої світової війни. Коли Полтва опинилась під Львовом, місто набуло іншого вигляду, замість боліт з’явились сквери і парки. Над річкою у 1900 році відкрили Оперний театр. Під час його будівництва русло Полтви змістили і вона вже протікала між Оперним театром і театром Скарбека.

«Це головна водна артерія Львова. У 1885–1887 роках річку закрили в центральній частині Львова і відкривати її немає сенсу. Це дурість. Якщо хочуть у Львові очистити річку, то маємо Зубру. Полтва наповнюється не з природніх джерел, а каналізаційного колектора. А Зубра була б важлива для міста. Я не є прихильником екскурсій під землею, бо все ж таки це каналізація і там течуть нечистоти», – говорить львовознавець Петро Радковець.

Андрій Риштун із колегами кілька років тому ініціював створення безпечного спуску до Полтви. Адже в одному з люків, що на площі перед Оперним театром, є широкі сходи, які ведуть до узбережжя річки. Диґери пропонували міській владі зробити культурний портал зі сходами. У центральній частині міста підземна річка добре вентилюється, наголошують дослідники. Але їхню пропозицію відкрити для огляду бодай невелику частину річки не підтримали у мерії.

Андрій Риштун хоче пройти вглиб Полтви і сподівається відкрити не лише нові колектори, але й знайти ще якісь таємниці, які приховує львівська річка. Він ще не бував, каже, у багатьох цікавих місцях підземелля Львова.