(Рубрика «Точка зору»)
Трохи більше ніж за рік, померли чотири видатні закарпатські мовознавці, доктори філологічних наук – Павло Чучка, Василь Німчук, Михайло Сюсько та Любомир Белей. Мовознавча наука на Закарпатті втратила своїх загальновизнаних авторитетів.
Наймолодшим з них був професор Ужгородського національного університету Любомир Белей, який прожив усього 56 років. З поміж інших він вирізнявся не тільки глибокими знаннями та ерудицією, але й активною громадянською позицією. Це був видатний вчений із серцем публіциста. Чи не єдиний в Ужгородському університеті, який постійно друкувався у поважних загальнонаціональних часописах «Український тиждень», «Дзеркало тижня», видавав книжки у відомих видавництвах «Темпора», «Фоліо». Заснував при Ужгородському національному університеті Науково-дослідний інститут україністики імені Михайла Молнара, який провадив гуманітарні дослідження і видавав унікальні праці із призабутої спадщини.
Любомир Белей був одним із кількох закарпатських облич перед культурним світом. На жаль, доля була невблаганною до мовознавця, і він пішов у засвіти в розквіті творчих сил. Але навіть те, що він встиг зробити, залишиться в загальнонаціональній скарбниці.
Останньою книжкою професора Любомира Белея став «Русинський» сепаратизм: націотворення in vitro», що побачила світ у 2017 році у видавництві «Темпора».
Майже 400-сторінкова монографія на науковому рівні викриває таке небезпечне явище, як неорусинство, його ґенезу і причини, головних дійових персон і особливості функціонування в різних країнах. Подібної всеохопної книжки про цей політичний рух, що вміло маскується під етнічний, в Україні ще не виходило. Найбільш системний аналіз висловлював у своїх розлогих статтях академік, доктор історичних наук Олекса Мишанич, який помер у 2004 році. Однак час не стоїть на місці. І неорусинство також змінюється. Тому праця Любомира Белея та її висновки абсолютно на часі.
Дезінтеграція української нації має бути заборонена законодавчо
Україна все ще погано усвідомлює небезпеку сепаратизму, який розпалюють на Закарпатті, в тому числі й закордонні центри. Ми розводимося про демократію і лібералізм, коли проти Української держави вчиняють сплановані провокації, які можуть призвести до серйозних деструктивних наслідків. Події в Криму та на Донбасі мають раз і назавжди викорінити нашу пасивність та інфантильність в питаннях національної безпеки. Будь-яким спробам дезінтегрувати українську націю слід одразу класти край.
«Націєтворенням in vitro» («з пробірки») назвав іронічно книжку Любомир Белей, аби вказати на відсутність природних передумов для творення нового слов’янського народу на Закарпатті. Ясна річ, штучно можна витворити будь-який покруч, особливо якщо це щедро фінансувати, але воно не матиме життєвої сили.
Від початку неорусинство на Закарпатті започаткувалося як рух політичний із сепаратистськими гаслами. Вимога автономії чи навіть окремої держави є постійним гаслом сепаратистів протягом уже чверті століття. Вся доктрина неорусинів базується на відвертій маніпуляції та підтасовці фактів. Зокрема, про історичну тяглість «русинського» народу та інші антинаукові твердження. Любомир Белей аргументовано спростовує всі ці вигадки.
Аби раз і назавжди поставити крапку в безплідній дискусії із доморощеними та закордонними маніпуляторами, Україна має почати боротися із сепаратизмом і на законодавчому рівні. Давно вже пропонується за сепаратистську діяльність позбавляти громадянства і видворяти з країни.
Неорусинським діячам з-за кордону має бути заборонений в’їзд до України як особам, що розпалюють сепаратизм. Такі превентивні заходи давно застосовуються в інших державах. Це тільки у нас сепаратистські видання можуть вільно друкуватися в одному з ужгородських видавництв і продаватися в центральній книгарні Ужгорода. А один заокеанський ідеолог неорусинства вільно роз’їжджає Україною і виступає на публічних зустрічах. На закарпатському державному телеканалі «Тиса-1» показують двічі на тиждень програму «Русинська родина», яка за бюджетні кошти пропагує новий слов’янський народ.
Не можемо віддати історичну спадщину українофобам
Професор Любомир Белей наголошує, що не сміє бути загравання із неорусинами. Україні слід заборонити вживання слів «русинський», «русин» у значенні «неукраїнський», «неукраїнець».
Адже це давні самоназви українського народу на всій території його проживання. Вперше назва «русин» фіксується у давньокиївських літописах. Русинами називалися українці в литовську та козацьку добу. Ще до Другої світової війни так офіційно записували українців Галичини, Буковини, Закарпаття чужі держави.
Тому не може бути протиставлення старої самоназви «русини» і нової «українці», адже вони позначають один і той же народ, а не два різні, як це пробують подати закордонні маніпулятори. Українська влада на законодавчому рівні має заборонити подібні маніпуляції як такі, що ведуть до дезінтеграції українського народу.
«Хочете створити з пробірки новий народ – ваша справа, але не на українській культурній спадщині» – наголошує Любомир Белей. І тут Україні слід проявити таку ж принциповість, з якої Греція відстоювала власне історичне право на назву своєї північної провінції Македонія й домоглася свого.
Ми не можемо віддати свою тисячолітню історичну спадщину українофобам, які, прикриваючись нашою давньою самоназвою «русини», ведуть ідеологічну війну проти нас. Українська держава мусить нарешті ухвалити розумне рішення.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:
Україна в час війни і Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб
Телебачення на Закарпатті. Українська держава й далі буде у ролі «корисного ідіота»?
Угорщина задіює фінансові вливання на Закарпатті. Невидима мадяризація?
Угорський виклик: несиметрична відповідь України
Освіта і мова. Чи виконував Будапешт те, що нині вимагає від Києва?
