(Рубрика «Точка зору»)
Днями в Ужгороді відбувся урочистий вечір, присвячений 500-річчю Реформації. У 1517 році католицький монах Мартін Лютер прибив до дверей собору у Вітенберзі свої знамениті тези. З того часу Європа пройшла через Реформацію, Контрреформацію, страшні релігійні війни і врешті визнала право на свободу віросповідання. Нині із двох з половиною мільярдів християн у світі католиків близько 60%, реформатів – 28%, православних – 12%. Цікаво, що на Закарпатті їм усім знайшлося місце.
На урочистому вечорі з чудовим гаслом «Від реформації Церкви до оновлення країни» виступили представники майже всіх реформатських течій Закарпаття – угорські реформати, що є послідовниками вчення Кальвіна, баптисти, п’ятидесятники, євангелісти, адвентисти тощо. Всі вони зазначали, що один із головних здобутків Реформації – можливість читати Біблію рідною мовою.
Адже до Лютера Святе письмо було латиною і практично недоступне для майже всуціль неграмотного народу. Мартін Лютер почав діяльність із перекладу Біблії німецькою мовою. Переклад Біблії призвів і до богослужінь рідною мовою, що дало величезний поштовх для розвитку національних культур, мови, літератури, освіти. Зрештою, це змусило змінитися й католицький світ, який у ХХ столітті теж перейшов у церковних відправах на національні мови.
Новітні християнські течії досі залишаються русифікаторами
На жаль, через півтисячі років після слушного гасла Лютера, що з народом треба говорити його мовою, Закарпаття і досі залишається осередком архаїчності і відсталості. Навіть серед тих же реформатських течій, для яких Біблія є настільною книгою. Якщо угорці в католицьких та реформатських храмах моляться угорською, то чимало українських реформатів навіть у гірських селах читають Біблію… російською. Тобто, через чверть століття після розпаду Радянського Союзу, який творив єдиний совєтський народ із російською мовою спілкування, новітні християнські течії досі залишаються русифікаторами вже молодших поколінь. І це в краї, де російську практично не почуєш на селі чи в райцентрах. Хіба що з уст приїжджих. Закарпатцям не характерне мовне і національне роздвоєння. 98% визнають рідною мовою – мову своєї національності.
Якщо Віктор Хрипта, єпископ церков віри Євангельської п’ятидесятників запевняє, що поступово здійснюється перехід на українське богослужіння і більшість громад уже моляться нею, то Василь Райчинець, старший єпископ Союзу вільних церков християн євангельської віри, не бачить нічого дивного, що його брати і сестри моляться російською. Бо й сам він на обласному телебаченні дає інтерв’ю російською мовою, яка не є рідною для абсолютної більшості закарпатців. Видно, 500 років реформації було замало, щоб зрозуміти заповіт Лютера. Або ж російську він вважає зрозумілішою за українську, якою закарпатці здобувають освіту, спілкуються нею на різних рівнях.
Ми й далі молимося або мертвою мовою або чужою
Нема місця для рідної мови і в громадах Української православної церкви (Московського патріархату). Це найчисленніша релігійна конфесія на Закарпатті, що має близько 570 культових споруд (40% від усієї кількості). Богослужіння і читання Біблії тут ведеться церковнослов’янською мовою, яка вже тисячу років є мертвою, книжною, нею ніхто не говорить. Друга за кількістю храмів (336) Мукачівська греко-католицька єпархія не входить до складу Української греко-католицької церкви і напряму підпорядковується Ватикану. Богослужіння тут ведеться чотирма мовами – церковнослов’янською, українською, угорською та румунською. Переважна більшість громад моляться церковнослов’янською, хоча проповіді та читання Біблії відбувається українською. Українською моляться греко-католики у 80 храмах, переважно на Верховині. Також українською проводять богослужіння Українська православна церква Київського патріархату та Українська автокефальна православна церква, та разом вони мають трохи більше від десяти храмів.
Таким чином жива, народна мова, якою християни мали би звертатися до Бога, в одному з найрелігійніших регіонів України є майже вилучена з активного обігу в Божому домі. Думками Мартіна Лютера чудово скористалися на Закарпатті угорці, словаки, румуни, німці, але не ми. Ми й далі молимося або мертвою мовою або чужою. Чому?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Справа Новинського. Початок кінця «канонічного» православ’я в Україні?
Несподівана заява Московського патріарха Кирила про українську церкву
