(Рубрика «Точка зору»)
Творці неорусинства хочуть представити сучасний русинський рух як цілком мирний. Мовляв, ви нас тільки визнайте за окремий народ і більше нам нічого від України не треба. Нам достатньо культурних гасел, бо політика «русинів» не цікавить. І треба бути вельми наївним, аби в це повірити. Бо закордонних спонсорів і ляльководів русинства цікавить лише політика. За першим кроком – «визнання четвертого східнослов’янського народу», обов’язково настане другий – «вимога автономії», далі – третій, четвертий, поки це все не закінчиться великою колотнечою в маленькому регіоні. На кшталт, Абхазії чи Придністров’я. Бо власне це і є метою тих, хто оплачує цю «етномузику».
Найактивнішим пропагандистом русинства ще від часів незалежності України є Росія. Діє вона з розмахом, як і належить імперській нації. На дрібницях не економить. До 1990 року Москва нічого не хотіла чути про існування міфічних русинів. І лише, коли Україна захотіла від’єднатися, росіяни заволали про новий народ у центрі Європи. Діє Москва через свою чисельну агентуру як на Закарпатті, так і в сусідніх країнах.
Лідером закарпатських русинів Кремль призначив Петра Гецка. У біографії цього 52-річного уродженця Закарпаття є цікавий факт. Після служби десантником горянин із багатодітної сім’ї стає в радянські часи студентом Московського інженерно-фізичного інституту, де вчився на одному курсі з Олегом Царьовим, якого звинувачують у сепаратизмі, й котрий нині переховується від правоохоронців України.
По приїзді додому Петро Гецко нічим особливим не відзначався. Лише у 1996 році він заангажувався в русинський рух. (Мабуть, надійшла вказівка з центру). Працював комп’ютерником у бібліотеці, щось там собі мережив. Ні родини, ні власного помешкання ця загалом непомітна особа не мала. Особливою увагою не користувався і в русинському русі, який мав набагато колоритніших персонажів. Аж раптом у 2007 році на фейковому «Європейському конгресі русинів», що відбувався в Мукачеві під пильним оком московських телекамер, Петра Гецка «обирають» «прем’єр-міністром республіки Підкарпатська Русь». Не більше і не менше!
СБУ зацікавилася організаторами сепаратистського зборища, і Петро Гецко, як він пише, перейшов у «підпілля», поки не вигулькнув у Москві. Але свого вигаданого титулу «прем’єр-міністр» він не полишає, хоча минуло вже 11 років і нині важко згадати всіх прем’єрів, які мав за цей час український уряд. Москва ж прибила до Гецка табличку «прем’єр-міністр» намертво і тільки так представляє його в усіх заходах.
Основну свою діяльність «лідер русинської общини на Закарпатті» (так його іменують московські ЗМІ) зосередив в інтернеті. І тут успіхи, за його словами, вагомі. Неорусинство процвітає в соціальних мережах та на задіяних Москвою інтернет-ресурсах.
Та справжній інформаційний «бум» упав на «прем’єр-міністра» після Майдану, коли Москва розпочала гібридну війну проти України. Тепер Петру Гецку належало регулярно давати прес-конференції та інтерв’ю, з’являтися на телеканалах, в тому числі центральних.
Наговорив московський ставленик чимало. І що: «Українець на Закарпатті асоціюється з бандерівцем. Інших українців на Закарпатті нема». І що: «України я не бачу взагалі. Навіть три галицькі області, до розмірів яких зменшиться колишня Україна, в підсумку стануть східною Польщею». «Ми вважаємо, що ДНР і ЛНР – це звільнені території УРСР, а все решта територія України – це тимчасово окупована територія УРСР».
Навіть «Комсомольская правда» бере інтерв’ю у «політичного лідера русинів». Ось уривочок, який чудово передає загальну атмосферу розмови:
– Жаждете отколоться от незалежной?
– С бандеровской Украиной нам не по пути.
– Много земляков вас может поддержать?
– По нашим опросам, не менее 70%. А опросы ми проводим регулярно.
– Впечатляющая цифра, учитывая тотальное промывание мозгов украинскими СМИ.
– Расклад примерно такой: 26% – за независимость, 17% – за союз со Словакией, 16% – за союз с Венгрией и 41% за союз с Россией.
«Закарпатцы всегда голосовали за проросийского кандидата» – без зайвих сумнівів заявляє Петро Гецко, хоча результати виборів свідчать про зовсім інше. Але реальність його мало хвилює. Головне, що він проводить «опросы». Коли, де, яким чином – це не хвилює московських журналістів. Ці опитування так само відображають дійсність, як і титул «прем’єр-міністра» неіснуючої республіки.
Українофобія на межі з божевіллям
А ось висловлювання з іншого інтерв’ю: «Отделение от большой сталинской Украины вопрос практически решенный. У нас сейчас три тысячи уже под ружьем. По первому сигналу каждый соберется на своей огневой точке. Нужно понимать, что хунта отнюдь не так сильна…
Помощь нам придет из Венгрии. Венгерские националисты одни из самых жестких националистов в Европе. Во всех отношениях. Помощь ожидаем, в том числе, и по физической, и военной подготовке… Не ожидаем, мы в ней уверены. Любая помощь: военная, материальная, личная…»
Російська інформаційна агенція «Антифашист», яка бере інтерв’ю у «прем’єр-міністра» зауважує: «Слова политического лидера русинов подтверждает отчасти недавнее заявление лидера праворадикальной партии Йоббик Габора Вона о том, что руководство венгерской партии провело в Москве переговоры на прошлой неделе с целью заручиться поддержкой в создании автономии для венгров и русинов».
На Закарпатті Петра Гецка ніхто всерйоз не сприймає. Колишні соратники від нього відхрещуються, а газети називають його блазнем. (Свого часу він прокляв в інтернеті усіх ворогів неорусинства «до сьомого коліна»).
У «прем’єр-міністра» можна і справді зустріти чимало «дивних» думок. Наприклад, що: «Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Волинь – області, в яких за останні 25 років був вирощений неонаціонал-фашизм, перетворяться в сіру зону УРСР, де будуть закриті всі вищі і середні спеціальні навчальні заклади як пособники фашизму. У мешканців цих областей буде забрано право на безоплатну освіту і бозоплатне медичне обслуговування».
Ось такі ідеї у «прем’єр-міністра», який навіть на Буковині він теж знайшов «русинів».
Навряд чи Москва тримала би Гецка за «політичного лідера русинів», якого «засвічує» на переговорах із керівництвом угруповання «ДНР» чи Південної Осетії, делегує виступати на московському мітингу на підтримку «Новоросії». Просто Петро Гецко говорить те, про що інші «неорусини» думають. Він хоч і «прем’єр», але не набув візантійської хитрості у боротьбі за посаду. Адже був призначений старшим у погонах, тому вибовкує чимало зайвого.
СБУ ще в 2014 році порушила проти нього кримінальну справу за заклик до Путіна провести «миротворчу операцію» на Закарпатті. І хочеться вірити, що «політичний лідер русинів» врешті-решт відповість за всі свої дії сповна.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
