Невідворотність покарання суддів просуне судову реформу – експерти

Судова реформа іде, але надто повільно через спротив системи. Досі щодо суддів, які виносили завідомо неправосудні рішення, немає жодного обвинувального висновку. До Верховного суду, попри конкурсний відбір, потрапило багато суддів, які мали негативних висновок Громадської ради доброчесності. Що з цим робити і як рухати далі судову реформу? Про це – думки та пропозиції експертів, зібраних Центром громадських свобод.

​Роман Маселко, член Громадської ради доброчесності:

– Кожна влада змінювала судову систему під себе. Це призвело до повної дискредитації судів. Тому однією з цілей Майдану стало очищення судової гілки влади, а після Майдану з’явилися законні інструменти очищення влади, зокрема і судової системи.

Проте на сьогодні ми маємо мізерні результати. Лише 14% «суддів Майдану» звільнено з посад, але немає жодного обвинувального вироку.

13 лютого 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) винесла рішення про те, що висновки Громадської ради доброчесності (ГРД) враховуватимуть лише у тих випадках, коли вони будуть підтверджені Вищою радою правосуддя. (ВРП). На мою думку, це означає, що переважна більшість «суддів Майдану» успішно пройдуть оцінювання та будуть працювати далі.

У березні розпочалося кваліфікаційне оцінювання суддів у місцеві суди. Я прогнозую, що лише 3-5% із тих, хто має негативний висновок від ГРД, не пройдуть це оцінювання.

Таку ситуацію ми мали і щодо конкурсу до Верховного суду України (ВСУ). Більшість суддів, які отримали негативний висновок Громадської Ради доброчесності потрапили до ВСУ.

Як результат, у 2014 році ми мали 47% недовіри до судів, а після «очищення» ми маємо 54% недовіри до суду.

Думаю, що необхідно переформатувати органи суддівського самоврядування. Нам треба йти шляхом країн, де громадськість має можливості участі, наприклад, як члени ВККС. Необхідно підвищувати прозорість у таких процесах, як оцінювання суддів, виставлення балів, ухвалення рішень, поіменне голосування.

Громадянське суспільство має мати можливість контролювати ВВКС та ВРП, а також розділяти відповідальність за ухвалені рішення. Необхідно підвищити прозорість процесу ухвалення рішень щодо відбору суддів.

Також необхідно залучати громадськість у судовий процес через реальний суд присяжних.

​Олександр Водянніков, національний радник з юридичних питань Координатора проектів ОБСЄ в Україні:

– Головне досягнення судової реформи, на мій погляд, – це те, що Громадська Рада доброчесності зламала дух безкарності, який панував у судовій системі.

Поволі система починає змінюватися і нарешті в Україні розпочинають дивитися на суди не як на частину правоохоронної системи. Потрібно повністю відійти від цього радянського підходу до судової системи і сфокусуватися на оцінці судової системи з точки зору споживачів.

Ключовим же для успіху реформи є те, що зміни мають торкнутися усіх суміжних інститутів. Має бути комплексний підхід, мають відбутися зміни в адвокатурі, підвищитися кваліфікація прокурорів, має змінитися уся система юридичної освіти.

Все залежить від Конституційного суду, саме він може вирішити долю судової реформи.

І зрозуміло, що створення Антикорупційного суду буде завершальним етапом інституційної судової реформи.

​Богдан Крикливенко, керівник секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

– Ефективність роботи судової системи визначається кількістю скарг громадян. Головне, на що скаржаться люди – це проблема доступу до правосуддя, у багатьох немає грошей, щоб заплатити судовий збір. І найголовніша проблема – невиконання судових рішень.

Рівень виконання судових рішень катастрофічно низький.

Необхідно розвивати правову освіту, зокрема і через онлайн-курси у сфері прав людини.

​Маркіян Галабала, експерт «Реанімаційного пакету реформ»:

– Виділю 10 ключових проблем судової реформи:

1. Кадрове забезпечення.

Суддів в Україні критично бракує. Держава не може собі дозволити утримувати велику кількість суддів.

2. Велике навантаження на суддів.

Кількість судових справ є дуже велика.

3. Забезпечення незалежності та безсторонності суддів.

На жаль, судді є лояльними до «великих грошей» і часто необ’єктивно та упереджено ставляться до розгляду справи. Судова система є заполітизованою і залежною від владних інституцій. Змінити це, зокрема, можна активною підтримкою суспільством чесних та незалежних суддів.

4. Матеріальне забезпечення судової гілки влади.

Наразі загальний стан забезпечення судів є кращим, аніж інших гілок влади. Винятком є суди перехідного правосуддя.

5. Низький рівень виконання судових рішень.

Без виконання рішення суду говорити про верховенство права не доводиться. Сенс винесення рішення суду втрачаються, бо у кінцевому рахунку всі зусилля є марними. І таким чином виникає ілюзія несправедливості саме судової системи.

6. Публічність судового розгляду

У публічності судових розглядів відбувся значний поступ – тепер дозволено знімати процес портативними знімальними засобами. Судді сприйняли таку новацію негативно. Проблема залишається, бо найважливіші процеси є закритими, а непублічність судового процесу посилює ризики упередженого розгляду і зловживань процесуальними правами.

7. Невідворотність покарання суддів.

Поки принцип «відповідальності» українських суддів не запрацював.

8. Доступ до професії судді.

Питання щодо можливості стати суддею є відкритим – поки це професія для «обраних».

9. Підготовка й освіта працівників судового корпусу. Проблема юридичної освіти.

10. Низький рівень довіри в суспільстві.

Усі гілки влади, і суддівська зокрема, мають пам’ятати, що усі ці зміни розпочалися ціною крові українських громадян, і це має стримувати при використанні повноважень для неправомірних цілей.

​Михайло Савва, голова експертної групи «СОВА»

– В Україні є пробіли у оцінці системи судоустрою. Нинішня модель судоустрою дійсно може гарантувати незалежність суду, але це не гарантує справедливості суду.

Ми пропонуємо системні зміни:

– запровадження повноцінного суду присяжних;

– запровадження інституту мирових суддів стосовно малозначущих справ;

Цей інститут принципово допомагає. Він полегшує доступ до правосуддя, розвантажує загальні суди, є непоганим кадровим резервом до судів загальної юрисдикцію.

– запровадження практики перегляду раніше винесених рішень суддів, викритих в корупції та винесенні свідомо неправосудних рішень;

– впровадження зовнішнього оцінювання діяльності суддів за допомогою онлайн-інструментів;

– запровадження щорічних репрезентативних опитувань громадської думки України про якість роботи судової системи.

– розробити і запровадити систему моніторингу ведення реформи, визначити критерії та індикатори.

​Антон Кориневич, координатор з наукової роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Шевченка:

– Весь сектор правосуддя, увесь сектор юстиції треба реформувати, а ключовим та першочерговим є питання реформи юридичної освіти. Це необхідна умова. В Україні є своя юридична школа, є на кого орієнтуватися, але необхідно змінити сам підхід до юридичної освіти. Навчати треба не запам’ятовувати норми права, а використовувати норми права. Наразі ж 200 вишів дають юридичну освіту, але питання до професійної спроможності випускників цих закладів дуже великі.