Без зміни політичних еліт годі сподіватися на судову реформу – Жернаков

«За крок до клептократії» – назвав свою статтю європейський оглядач Ґустав Ґрессель. Він, як і низка західних аналітиків та політиків, говорить, що Заходу рано чи пізно потрібно буде сказати Києву: «Досить». Бо факти, надто очевидно свідчать, що влада в Україні під прикриттям європейської риторики саботує судову реформу та боротьбу з корупцією і цим самим дискредитує ідею європейської інтеграції та цілі, які ставила перед собою «Революція гідності» – отримати країну, яка поважає верховенство права, ставиться до своїх громадян з повагою та однаково, а також встановлює систему стримувань та противаг, щоб запобігти незаконному збагаченню політичних еліт. А що на це може відповісти українське громадянське суспільство? З цим запитанням я звернулася до Директора Фундації DEJURE та члена Ради Реанімаційного пакету реформ Михайла Жернакова.

– Відбувається протилежне до того, що ми б хотіли би отримати. І зараз це стало очевидно з тим, як створюється новий Верховний суд, як створився точніше, як відбуваються інші дії. Те, що навіть ті речі, які мали би бути центральною частиною реформи і бути найбільш позитивними яскравими і такими, що можна ставити за зразок і за приклад, вони є зразком чогось протилежного, що хотілося би досягти. А що вже казати про ті речі, як рішення суддів в першій інстанції. Це сумні і сумнозвісні такі, як по Крисіну чи ситуація наприклад з вбивством Ноздровської .

– Ця справа з колишнім «тітушкою» Юрієм Крисіним була дуже показовою в тому сенсі, що Революція гідності не досягла своєї мети – справедливого судочинства в Україні не отримали досі. Що може зробити громадянське суспільство, що можуть зробити західні партнери для того, щоб все ж таки реформа відбувалася в тому напрямку, в якому суспільству потрібно?

– Вибрати собі іншу політичну владу. Тому що очевидно, що ця політична влада не зацікавлена в незалежному справедливому судочинстві. Те, що зараз ми можемо скільки завгодно звичайно ходити протестувати, показувати своє невдоволення, але державну політику мають впроваджувати державні політики. Очевидно зараз – власне наша організація цим займається – розробляє політику і оцінює те, що відбувається і пропонує їх як нашим внутрішнім стекхолдерам, так і іноземним. Ми можемо говорити про них дуже багато, але очевидно, що без зміни підходу до того, як це має бути, годі сподіватися на реформу. Без зміни політичних еліт годі сподіватися на зміну підходів.

– Можливо, Україна потрапила в якесь зачароване коло, оскільки ми бачимо що у сусідній Польщі саме через те, що вибори виграла одна партія і вона зуміла просунути ті закони, які їй були вигідні, саме завдяки цьому відбувається і відкат від справедливого судочинства до контрольованого судочинства?

– Ну те саме відбувається і у нас. Просто ми чомусь знаходимося під презумпцією, що у нас нібито є куди відкачуватися до ще гіршого і не можна повторити помилок. Ні, у нас найгірша ситуація з судами в Європі, принаймні щодо довіри до судів – про це свідчать соціологічні опитування щонайменше останніх чотирьох років і одна з найгірших ситуацій в світі.

У нас ми бачимо наочно, що відбувається з судами. В нас судді, які займалися політичними переслідуваннями, які не можуть пояснити свої статки, і зараз їх обираються суддями Верховного суду найвищої судової інституції. А суддів, які викривають корупцію, які на ділі показали, що готові з нею боротися, не тільки не приймають до Верховного суду, а ще і б’ють залізною трубою по голові, як це з суддею Гольник відбувається

У Польщі партія «ПіС» це робить досить очевидно і досить «топорно». Дійсно там ситуація інша – вони пішли від незалежного судочинства до політично-заангажованого. У нас ситуація така: ми під виглядом впровадження європейських стандартів, що не буде критикувати Європейський союз, ще більше узалежнюємо судову систему від політичної влади і робимо її ще менш підзвітною суспільству, зокрема через запровадження цього принципу, що суддів мають вибирати і звільняти судді, обрані самими суддями. Тобто, з одного боку у нас задача змінити цих суддів старих, з іншого боку – ми цим суддям старим, які звикли бути залежними від політичної влади, дали всі важелі впливу на процес.

– Але в Польщі відбулося так, що спочатку відбулася зміна у виборчому законодавстві, а тоді вже відбулися зміни у суддівському законодавстві. А що ж робити саме в Україні, оскільки довелося би голосувати або за старим виборчим законодавством, або за тим, яке буде приймати нинішня влада, тобто ті люди які сьогодні при владі і собі на шкоду вони його не приймуть?

– Ви ставите мені зараз питання, над вирішенням якого філософи політологи, політики, громадські та релігійні діячі б’ються і вже не один десяток, а то і сотні років…..

– Розумію. Але питання в тому, чи дотискати і очкувати змін від нинішньої влади, чи готуватися і кидати вже всі політичні сили на те, щоби виграти вибори.

– Потрібно подивитися, якщо загалом, на те, хто і що робить для того, щоби судова реформа відбувалася. З приводу того, що робити, моя особиста думка і нашої організації Фундації DEJURE та Реанімаційного пакету реформ, – робити те, що можеш прямо зараз. Дотискати все можливе із теперішньої політичної ситуації ну і далі, якщо вже ситуація політична зміниться, бути готовими до нового вікна можливостей для того, щоб швидко в це вікно впровадити ті зміни, які є необхідні.