22 лютого на цвинтарі Фаркашрейт у Буді відбулося поховання Наталі Драгоманової (за чоловіком Бартаї Арпад Йожефней), онуки Михайла Драгоманова та внучатої племінниці Лесі Українки (Косач).
Наталя Драгоманова тихо померла у сні 31 січня поточного року на 97-му році життя. Вона була однією з засновниць і постійним членом Товариства української культури в Угорщині (ТУКУ) з 1991 року, співфундатором часопису ТУКУ «Громада» у 1996 році й активним членом редколегії цього журналу до 2016 року. Нагороджена орденом княгині Ольги.
Керівник ТУКУ Ярослава Хортяні пригадує: «У 1995 році на прохання пані Наталі ми провели літературно-музичний вечір пам’яті Михайла Драгоманова. На той час Товариству української культури в Угорщині вже виповнилося 4 роки, і ми думали, як повідомити нашим членам про цей великий захід. Тоді нам із пані Наталею і прийшла ідея видати двомовний інформаційний бюлетень, пробний номер якого ми укладали разом, назвавши його «Громада» на честь альманаху, котрий видавав Михайло Драгоманов у 19-му столітті в Женеві, коли царська Росія змусила його виїхати за кордон».
За словами голови ТУКУ Ярослави Хортяні, Драгоманова радила: «Ярославо, ти повинна пам’ятати: навіть якщо нічого іншого у нас (української спільноти в Угорщині – ред.) не буде, мінімум, що ми повинні мати – це українську недільну школу і свій друкований орган».
«Відтоді і до сьогодні ми видаємо наш журнал «Громада» і дітки ходять в нашу недільну школу», – зазначила представник української меншини в парламенті Угорщини Ярослава Хортяні.
У громадському активі Наталі Драгоманової робота над випусками білінгвістичних збірок поезій Тараса Шевченка і Лесі Українки на угорській та українській мовах, участь у проектах щодо започаткування Днів української культури в Угорщині, встановлення меморіальних дощок і пам’ятників українським культурним діячам в Угорщині і не тільки.
«Либонь, найголовнішою місією пані Наталі була поїздка у травні 2002 року до Єгипту, – переконана депутат Хортяні. – З ініціативи угорської поетеси і перекладачки Єви Ґріґашші, яка досліджувала єгипетський цикл поезій Лесі Українки, на її честь український скульптор Богдан Корж з Ужгорода виготовив меморіальну барельєфну композицію з бронзи розміром 1х1 метр із чотиримовними написами (українською, угорською, англійською та арабською). Цю дошку разом із зображенням Лесі Українки ми (делегація угорських українців – ред.) встановили в монументальній новій споруді Александрійської бібліотеки. Можна уявити, наскільки важливою і знаковою для племінниці Лесі Українки була ця надзвичайна місія».
Прожила довге і нелегке життя
Наталя Драгоманова, дочка Світозара Михайловича Драгоманова, народилася 21 квітня 1921 року за новим стилем у місті Києві. У батьків було четверо дітей. Попри нелегке життя, сім’я жила в злагоді й гармонії. Після закінчення середньої школи у рідному місті вступає до музичної консерваторії на відділ фортепіано та в університет, де готується стати геологом. Коли влітку 1941 року бойові дії наблизилися до Києва, Драгоманова з групою студентів була на виїзній практиці.
Рідний брат став жертвою війни, сім’я розсіялася по всьому світу. Батьки і старша сестра опинилися в Рочестері (США), молодша сестра потрапила до Сан-Пауло (Бразилія). Понад 20 років Наталя Драгоманова не мала жодної звістки від них. І тільки дякуючи щасливому збігові обставин члени родини Драгоманових знайшли один одного, але більше ніколи не зустрілися.
1941 року Наталя Драгоманова познайомилася в Києві з Арпадом Бартаї, який пізніше стає її чоловіком після двох років листування. Долаючи чималі перешкоди, молода Наталя Драгоманова прибула в Будапешт у 1943 році, де був укладений шлюб із її угорським нареченим.
У них народилися дві дочки. За сімейною традицією Драгоманових, нарекли їх Наталією та Аріадною. У свій час з’явилося 5 онуків та 12 правнуків.
Своє життя Наталя Драгоманова присвятила сім’ї. Працювала у балетній школі піаністом-акомпаніатором, займалась плетінням одягу для дівчаток, виготовляла мініатюрні дитячі іграшки, працювала у школі. Допомагала дочкам у вихованні онуків. Рано втратила свого чоловіка педагога, з яким, за споминами самої Драгоманової, «жили і працювали у щасті».
За словами членів родини, Наталя Драгоманова-Бартаї прожила довге і нелегке життя. Але були на цьому шляху радість і перемоги. Численні рідні, друзі і знайомі стверджують, що вона ніколи не хворіла і залишила їх на 97-му році життя, гідно пройшовши свою земну путь. Вони переконані, що світла пам’ять про неї залишиться з ними назавжди.
