У Чехії живе понад 100 тисяч українців, але з більшістю з них звичайні громадяни стикаються лише тоді, коли їм потрібно полагодити будинок, доглянути дитину, чи прибрати в хаті. З українськими художниками, музикантами, лікарями, бізнесменами, пересічні чехи зустрічаються рідко, та навіть коли зустрічаються, то вже не усвідомлюють, що говорять саме з українцями. Щоб хоч трохи змінити цю уяву про українців у Чехії, у Карловому університеті Праги, за підтримки празького Інтеграційного центру, організували виставку українських портретів – 11 людей, 11 історій. Перед відкриттям виставки Радіо Свобода поспілкувалося з її організаторкою, докторанткою Карлового університету Галиною Бабак.
Виставка портретів сучасних українців розташувалася на останньому поверсі Філософського факультету. Сонячні промені заливають світлом обличчя нової української діаспори. Поверхом нижче – портрети ректорів цього одного з найстарших університетів Європи. Серед них Іван Горбачевський – біохімік, епідеміолог, міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини. Те, що українці сягали таких висот 100 років тому, багатьом сучасним чехам важко собі уявити. Тож виставка під назвою UkraJina, тобто «Інша Україна» допомагає їм подивитися на українців з іншого боку, побачити українців різних професій та побачити їхній внесок у чеське суспільство.
«Мені хотілося сказати, що не кожен тут заробітчанин, який не має якогось культурного багажу, просто їхнє життя могло скластися так, що їм довелося приїхати сюди заробітчанами. Хотілося розповісти про тих українців, які тут досягли успіху, інтегрувалися, вивчили мову, відкрили свою справу», – розповідає співавторка виставки Галина Бабак.
Разом з колегою Оленою Брайко та фотографом Сергієм Леманом вони відібрали різних людей, з різним досвідом, освітою, ставленням до Чехії та до України.
«Дехто, наприклад, робітник, приїхав до Чехії два роки тому, а є люди, як наприклад художник Мирослав Зузук, живе тут уже 20 років. Це було непросто знайти людей, які б погодилися нам дати інтерв’ю, і особливо таких, які б погодилися сфотографуватися. Мені було простіше знайти людей, які б були зі сфери мистецтва, бо я сама з цієї сфери, а щодо інших, то я розпитувала і просила мені порадити цікаві історії цікавих людей», – каже Галина Бабак.
Вона зауважує, що українці у Чехії є дуже різні, одні хочуть повертатися в Україну, інші залишатися, є і такі, яким не подобається ані Україна, ані Чехії, і своє щастя вони збираються шукати далі по світу. Є такі, що цікавляться подіями в Україні, відчувають себе частиною українського світу. Інші розгублені у змінах, що відбуваються довкола них, і не цікавляться нічим, крім заробляння грошей, навіть, де у Празі є Празький град чи Площа старого міста вони не знають і не цікавляться.
Найбільше Галину Бабак вразила своїм драматизмом історія вже немолодої жінки, яку життя змусило покинути рідних та приїхати прибирати готелі у Празі.
Інна Гінчевська – у неї троє дітей, троє внуків, вона дуже інтелігентна, і їй зараз дуже багато доводиться фізично працювати, але це людина, від якої іде світло
«Це Інна Гінчевська – у неї троє дітей, троє внуків, вона дуже інтелігентна, і їй зараз дуже багато доводиться фізично працювати, але це людина, від якої іде світло. Це людина, яка ще до 2016 року в Кам’янці-Подільському мала своє приватне підприємство. Але через війну і кризу її фірму, що займалася оптово-роздрібною торгівлею, вони вирішили з чоловіком продати. В неї захворів чоловік, і їй довелося поїхати на заробітки, щоб допомагати родині. Я спитала, чи подобається їй Прага, але вона сказала, що так, це комфортне місто, але за цей рік вона ще не встигла його навіть подивитися», – завершує свою розповідь Галина Бабак.
