У Дніпрі, в музеї «Літературне Придніпров’я» у четвер вшанували пам’ять відомого земляка, поета і дисидента Івана Сокульського (1940-1992). Зібрання, за участі його товаришів, друзів, знайомих, приурочили до 25-річчя з дня його смерті. Чи не вперше у вечорі пам’яті багаторічного в’язня радянських таборів взяли участь представники влади. Голова облради Гліб Пригунов вручив дружині дисидента Орині Сокульській ювілейну медаль «25 років Незалежності України». Багато років поспіль ім’я її чоловіка замовчувалось. Товариші та знайомі Сокульського розповіли про маловідомі й невідомі факти з біографії поета.
Іван Сокульський – непересічна особистість в історії руху громадянського спротиву на Дніпропетровщині, визнають як дослідники його творчого і життєвого шляху, так і ті, хто близько знав цю людину. Він так любив Дніпро, що не міг без нього жити, й понад 13 років провів у радянських концтаборах Мордовії. Найбільше у світі цінував свободу – й був змушений пережити важкі випробування неволею. Утім, колонії, тюрми та карцери, кажуть дослідники, не зламали, а духовно зміцнили його: на своє перше ув’язнення він ішов поетом, тонким ліриком, а повернувся – борцем, правозахисником.
Його біографія – то не тільки трагедія окремо взятої особистості, а великий урок мужності й патріотизму для українців, кажуть дослідники і шанувальники його творчості.
«Такий щирий урок любові до рідної землі»
Студент Дніпровського національного університету Вірослав Цуп’як – один із палких прихильників поезії Івана Сокульського. Юнак досліджує його творчий шлях і намагається популяризувати цю особистість серед молоді: разом з друзями виготовив серію листівок із портретом Сокульського. У біографії поета й дисидента, каже Вірослав, найбільше вражає його неспокійна студентська юність і нестримна безмежна любов до рідного краю. Відомий факт: поїхавши вчитися на філолога до Львова, де українське середовище було відчутнішим, вже на третьому курсі він не витримав «без щоденного причастя Дніпром» і повернувся додому, до Дніпропетровського університету.
«Він сам писав про те, що ті стовпи, на які він опирається, – це річка Дніпро, пороги та дніпровські степи. Спочатку він навчався у Львівському університеті, два роки, а потім сказав, що не може довго жити без Дніпра. І це так мене вразило! У нас час молодь хоче до Києва поїхати, до Львова, ще десь, а тут – такий щирий урок любові до рідної землі. Я за цей урок дуже вдячний Іванові Сокульському», – ділиться враженнями Вірослав.
Протестна студентська юність Сокульського: звернувся в деканат, щоб з програми вилучили твори «великодержавних»
Багато цікавих, досі неопублікованих фактів може розповісти про протестну юність Сокульського його товариш по навчанню в Дніпропетровському університеті Володимир Луценко. Дніпропетровськ у ті часи вважався «заповідником комуністичної ідеології», а за студентами університету, особливо майбутніми українськими філологами, був особливо пильний нагляд «органів».
Володимир Луценко згадує, як Іван Сокульський ініціював пісенну акцію на Різдво: мав намір разом із однокурсниками вийти на площу співати українських колядок. Добре, що друзі відмовили, каже Луценко: «загриміли» б усі. Ще один епізод – звернення Сокульського до деканату з вимогою вилучення з програми вивчення російської літератури «великодержавних співців».
Тотальна русифікація наскільки озивалась болем в його серці, що він ішов на крайнощіВолодимир Луценко
«Ми якось так вже «притишено» говорили. Це Івана не стосувалось. Він ішов на барикади» і часом був дуже необачним. За нами дуже вже стежив особовий відділ університету, особливо за студентами українського факультету. Іван давав читати нелегальні матеріали – про стан культури та української мови, переслідування інакомислячих тощо. Казав: «Я даю читати ці матеріали тільки однодумцям». Але хто був у числі тих «однодумців», хтозна. Пізніше йому інкримінували поширення забороненої літератури. Але оця тотальна русифікація наскільки озивалась болем в його серці, що він ішов на крайнощі. Наприклад, звернувся в деканат, щоб з програми вилучили твори Пушкіна, Достоєвського, Белінського, на його думку, «великодержавних». Це не був якийсь такий прояв, це був сплеск його зболеної душі», – зазначає Володимир Луценко.
«Іван вийшов на трибуну з томиком Леніна, як з гранатою»
Через неблагонадійність Івана Сокульського з університету тоді виключили. Володимир Луценко пам’ятає, як саме це сталось.
«Апогеєм стали знамениті звітно-виборні комсомольські збори. Іван вийшов на трибуну з томиком Леніна, як з гранатою. І почав зачитувати позицію класика щодо національного питання. І абсолютно там не розходилось нічого з його позицією. Але заздалегідь заготовлені крикуни зірвали промову, його майже стягли з трибуни. Збори закрили. А потім провели інші збори, його виключили з комсомолу й університету. І з того часу почались утиски» – розповідає Володимир Луценко.
Молоді дніпряни висловили невдоволення русифікаторською політикою Кремля
Дослідниця біографії Івана Сокульського, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я» Світлана Мартинова розказує про перше ув’язнення поета. Улітку 1968 року на Дніпропетровщині була розгорнута так звана «антисоборна кампанія»: роман письменника-земляка Олеся Гончара «Собор» цькували у пресі. Сокульський став одним із авторів так званого «Листа творчої молоді Дніпропетровська» – на захист твору. На шести друкованих аркушах молоді дніпряни виклали своє невдоволення русифікаторською політикою Кремля. «Лист…» поширили іноземні ЗМІ, зокрема і Радіо Свобода. Сокульського, як одного з авторів, заарештовують і засуджують до 4 з половиною років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Заарештовують. І він відбуває чотири з половиною роки колоній суворого режиму. Якщо туди він ішов поетом, то звідти повернувся правозахисникомСвітлана Мартинова
«Унікальний документ, який ми сьогодні знаємо, – «Лист творчої молоді міста Дніпропетровська». Він був одним із його авторів. Але це сьогодні ми його знаємо і читаємо, а колись тільки за ознайомлення з цим документом можна було позбутись роботи, бути виключеним із вузу. Молодого поета, якого готували до друку київські видавництва, – враз заарештовують. І він відбуває свій термін – чотири з половиною роки колоній суворого режиму – у повній мірі. Якщо туди він ішов поетом, то звідти повернувся правозахисником. Оця героїчна аура потім довгий час стояла на заваді розумінню його як поета, філософа», – каже Світлана Мартинова.
Після повернення з першого було друге ув’язнення. Тепер уже за статтею «антирадянська пропаганда й агітація» і покарання – 15 років позбавлення волі як для «особливо небезпечного злочинця».
Безумовний зразок людяності
Із таборів Іван Сокульський повернувся у 1989 році. Це сталось після протестів світової спільноти та після голодування, яке оголосили дружини політв’язнів, зокрема і Орина Сокульська. На волі стає членом Української республіканської партії та активістом «Просвіти», бере участь в акціях на підтримку українського в Україні, є засновником і головним редактором альманаху «Пороги», де, зокрема, активно друкував твори Василя Стуса та матеріали про нього. Був співзасновником дніпропетровських обласних організацій Товариства української мови імені Шевченка, «Меморіалу», «Народного руху».
Дніпровський журналіст Геннадій Сахаров, товариш Івана Сокульського по Руху, який знав його саме в той період, у 80-90-і роки, згадує про його надзвичайну людяність: умів прощати навіть ворогам. Сахаров також розповів, у яких умовах створювались перші альтернативні компартійним організації на Дніпропетровщині, зокрема, про побиття Івана Сокульського провокаторами.
«Ми співпрацювали на першому етапі становлення Руху. Можу сказати, що Іван Григорович – один з небагатьох людей, яких я знав, які були безумовним зразком людяного ставлення… Був я і там, коли Івана Григоровича побили. Ніколи не забуду, як ті люди, що били нас, Івана Григоровича, через кілька днів прийшли вибачатись і він подав їм руку. Це мене вразило. Я спитав: «Як Ви можете?». А він: «Це обдурені люди». У цьому – чиста душа Івана Григоровича, його ставлення до людей», – розповів Геннадій Сахаров.
Це був ідеаліст. У нього була своя Україна, своя пісняСемен Заславський
«Це був ідеаліст. У нього була своя Україна, своя пісня. Таких людей обмаль. У його віршах є не тільки слово, а є мовчання. Таке особливе мовчання, яке буває тільки у великих поетів. Це героїчна особистість, безумовно, він кожен день виборював свою внутрішню свободу», – додає письменник Семен Заславський, один із авторів фільму про Івана Сокульського.
Підірване таборами здоров’я не дозволило жити й творити далі. Іван Сокульський помер на 52-му році життя. Вже опісля прийшла посвідка про реабілітацію, підписана ще за його життя. Після смерті побачила світ його перша книжка «Владар каменю».
Наразі, після декомунізації, у Дніпрі з’явилась вулиця Івана Сокульського. Однак його ім’я все ще лишається маловідомим загалу, каже голова товариства політв’язнів та репресованих Іван Дремлюга.
Оці люди протистояли тоталітарному режиму та заслуговують на пошануІван Дремлюга
«Оці люди протистояли тоталітарному режиму і він врешті-решт під їхнім тиском впав. Ці люди заслуговують на пошану. Ми маємо нарешті вшанувати їх, пропагувати, поширювати відомості про них. Ми повинні переосмислити пантеон героїв, донести молодому поколінню те, що в нас є з кого брати приклад», – зазначив Іван Дремлюга.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Валерій Марченко. Скарали на смерть за протидію русифікації
Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами
Олекса Тихий. Чому донецький вчитель став «ворогом №1» для СРСР?
