Марго Бафф
Шостого січня виповнилося 40 років від дня публікації заяви «Хартії-77» – програмного документа чехословацького правозахисного і дисидентського руху.
У документі містився заклик до комуністичної влади Чехословаччини дотримуватися прав людини, включаючи політичні права і свободи, гарантовані Гельсінкськими угодами. Серед авторів і підписантів були: драматург Вацлав Гавел, письменники Павло Когоут і Людвик Вацулик, які потім стали чільними діячами «Празької весни».
Відповіддю комуністичної влади Чехословаччини на «Хартію-77» стала кампанія цькування проти підписантів і політичні репресії. Представників ініціативи «Хартія-77» неодноразово заарештовували і засуджували до різних термінів ув’язнення.
Із музикантом Вратиславом Брабенецем, який був одним із тих, хто підписував Хартію, зустрівся кореспондент «Настояшего времени».
Вратислав Брабенец сидить за кухлем пива в тихому кафе у празькому районі Вршовіце. 40 років тому він опинився на гребені хвилі народного невдоволення, що піднялася проти комуністичного уряду Чехословаччини.
Нас стали переслідувати як шкідників і партизан, хоча ніхто з нас не був ні партизаном, ні учасником опоруВратислав Брабенец
«Нас стали переслідувати як шкідників і партизан, хоча ніхто з нас не був ні партизаном, ні учасником опору», – розповідає музикант.
З чого ж почалися проблеми Брабенеця?
Він грав на саксофоні в підпільній групі The Plastic People of the Universe, яка надихалася такими героями контркультури, як Френк Заппа і The Velvet Underground.
Незвичний музичний стиль групи і підпільні концерти були сприйняті чеською комуністичною владою як загроза режиму.
У 1976 році Брабенец разом з іншими членами групи були заарештовані за різними звинуваченнями, в тому числі і через «порушення громадського порядку». В результаті саксофоніст кілька місяців провів у в’язниці.
Сам той факт, що вони нами зайнялися, мабуть, виявився помилкою у сценарії – в їхньому сценаріїВратислав Брабенец
«Якби вони залишили нас у спокої, ми б зникли, як багато інших груп. Сам той факт, що вони нами зайнялися, мабуть, виявився помилкою у сценарії – в їхньому сценарії», – говорить Брабенец.
У відповідь на переслідування музикантів письменник Вацлав Гавел та інші дисиденти підписали петицію, в якій вони закликали чеську владу дотримуватися основних прав людини.
Брабенец теж став одним із 240 підписантів документа, який відомий як «Хартія-77».
«Коли я вперше її прочитав, я подумав: нормальний лист. Я не бачив в ньому нічого поганого, – каже вин. – Це не був заклик до революції... або що ми тут все зруйнуємо. Однак у мене було відчуття, що після цього почнуться проблеми. Так воно і сталося».
«Хартія-77» і група The Plastic People незабаром стали символами антикомуністичного опору.
Для Брабенеця це обернулося роками переслідувань і допитів.
«Стало зрозуміло, що так більше тривати не може. Вони прийшли до нас додому вночі. Трохи не забили до смерті мою приятельку. Я сказав таємній поліції, що ми поїдемо. Це було чверть на другу ночі. У відповідь поліцейський сказав: «Це ми вирішуємо, поїдете ви чи ні». Моя дружина Маря сказала: «Поїдемо». І в 1982 році ми поїхали. Це було непросто – покинути батьківщину, як ми тоді думали, назавжди», – говорить Брабенец.
Опір, що з’явився після «Хартії-77», з кожним роком ставав все сильнішим.
У 1989-му комуністичний режим упав, і країна рушила до демократії під керівництвом старого друга Брабенеця Вацлава Гавела.
У 1997 році музикант повернувся до Чехії. «Це був приємний шок – повернутися, зайти в гості до Гавела у Празький град, викурити з ним сигарету, дивлячись на місто з його кабінету. Це було дивне відчуття. Я навіть трохи в усе це не вірив. Раптом це фата-моргана. Думав, чи то мені це сниться, чи я з глузду з’їхав. Але просто так все обернулося», – розповів Вратислав Брабенец.
Музикант досі іноді виступає разом із The Plastic People, які стали легендою чеського андеграунду. Він прекрасно розуміє історичну роль, яка випала його групі. Однак вважає за краще думати про майбутнє: «Я думаю, що треба триматися за те, що відбувається зараз. Можливо, це наша головна відповідальність».
Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
