(Рубрика «Точка зору»)
Останніми місяцями на Закарпатті відчутно зріс градус угорської активності. І йдеться вже не тільки про фінанси, якими Будапешт щедро посипає (чи обіцяє це зробити) угорськомовні садочки чи угорськомовних підприємців, для чого навіть прийняті спеціальні урядові програми. До підгодівлі угорськими форинтами закарпатці за останні роки вже звикли. Але гроші – це завжди перший дипломат, за яким ідуть наступні персонажі, вже не такі приємні. Так само Будапешт пророкував закарпатцям білий пшеничний хліб та райське життя у листівках та газетах, щедро поширюваних у 1938–39 роках, що в реальності обернулося найжорстокішою окупацією за всю історію краю.
Тому слід затямити, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Про що красномовно засвідчила нещодавня заява віце-прем’єра Угорщини, що закордонні угорці повинні домагатися автономій у країнах проживання. Тобто, політика у любові до ближніх усе-таки присутня, хоча й буцімто на задньому плані.
Зайвих грошей ніхто не має. Навіть Угорщина, де чи не половина молоді бажає виїхати на роботу за кордон, бо вдома її економічна ситуація не задовольняє. (Попри те, що в самій Угорщині бракує сотні тисяч кваліфікованих кадрів, через що чимало виробництв можуть згорнутися)
Але зі збільшенням фінансових потуг Будапешта підвищується голос і місцевого угорського лобі на Закарпатті. Часом він уже зривається на крик. Тутешні угорські політики розпочали справжню інформаційну війну проти законопроектів про державну мову. Угорцям не подобається, що українська мова займатиме дедалі міцніше становище. Вони не бажають її знати досконало. Живучи в державі Україна, вони хочуть вивчати українську як іноземну (!). Вони би заперечили і свою належність до України, але нинішні кордони визнані світовою спільнотою та міжнародним правом, і проти цього угорці безсилі. Поки що. Так думають найгарячіші голови в Будапешті.
Не бажання інтегруватися в українське суспільство тільки пришвидшує виїзд угорців за кордон
Угорці не хочуть інтегруватися в українське суспільство. В цьому вони вбачають лише «асиміляційні зусилля». Тож не дивно, що більшість випускників угорськомовних шкіл не склали іспити зі ЗНО. «Україна сама винна, що ми погано знаємо українську», – нарікають угорці. Коли ж Міністерство освіти України збільшує кількість годин на вивчення державної мови, угорські політики починають кричати про асиміляцію. Просто їх влаштовує така ситуація, коли закарпатські мадяри стають абсолютно відрубним тілом у незалежній Україні. І тут постає головне питання: а чи врятує це угорців від асиміляції, якої вони так бояться? (Асиміляція менших етнічних спільнот – незворотній процес у цілому світі).
Так-от, страусина позиція угорських політиків, які цураються культури і мови держави, в якій живуть, тільки пришвидшує асиміляцію угорської меншини. І переконливі дані наводять самі угорські політики. Бо небажання й неможливість інтегруватися вдома автоматично призводить до пришвидшеної еміграції з України. За словами редактора закарпатської угорськомовної газети «Карпаті ігаз со» Елемира Кевсегі, близько 45-50 тисяч закарпатських угорців перебувають за кордоном. Значна частина з них там і залишається. Залишаються, зауважмо, як правило, найбільш перспективні та завзяті.
Якщо взяти до уваги, що за переписом 2001 року на Закарпатті проживало близько 150 тисяч угорців, то виходить що майже половина всього дорослого угорського населення нині за межами області. Хтось тимчасово, а хтось і назавжди. До речі, угорці виїжджають не тільки в Угорщину. Є значно багатші країни, де можна працювати і жити з угорським паспортом, котрих на Закарпатті уже роздано 94 тисяч (за даними держсекретаря Угорщини Арпада Яноші Потапі на лютий 2015 року).
Очільник угорського політичного життя на Закарпатті, депутат Верховної Ради Василь Брензович в інтерв’ю заявляє, що через трудову міграцію угорська меншина в області «на порозі справжньої катастрофи». До речі, стимулює угорську еміграцію сам Будапешт, роздаючи направо і наліво угорські паспорти, за якими угорці легко можуть жити і працювати в інших країнах.
Ще одна цікава цифра із оприлюднених у сусідній країні: близько десяти тисяч пенсіонерів Закарпаття стали отримувати угорську пенсію. За міжурядовими угодами вони мусять позбутися іншого громадянства, аби унеможливити отримання одночасно двох пенсій. Таким чином тільки закарпатських пенсіонерів-угорців в області поменшало на десять тисяч. Хай велика частина з них і продовжує жити на Закарпатті (тут значно дешевше проживати), але нині вони вже не є громадянами України, зокрема не мають права брати участь у виборах.
Таким чином угорська меншина відчуває постійні втрати: виїжджає молодь, виїжджає інтелігенція, виїжджають кваліфіковані працівники. Навіть пенсіонери і ті втрачають українські паспорти. Реальної кількості угорської громади на Закарпатті нині вам не скаже ніхто.
Розуміючи катастрофу, яка насувається, угорці стараються залучити до свого кола тих закарпатців, які їм близькі по духу (так звані мадярони) чи бодай прагнуть отримати преференції у вигляді паспорта країни Євросоюзу чи додаткових фінансових вливань. (Подейкують, що значна частина депутатів Закарпатської обласної ради має угорські паспорти). Саме такі люди додали голосів угорським партіям на місцевих виборах, що подарувало угорським політикам «золоту акцію» під час суперництва Москаля і Балоги. Нинішній голова ОДА мусить всіляко підігравати угорським партіям, аби не втратити контроль в обласній раді.
Тепер Угорщина намагається схилити Україну до визнання другого громадянства. Але чи розумно це у ситуації, коли сотні тисяч людей із чужим громадянством проживають у прикордонних районах і, будьмо відвертими, не зовсім лояльно ставляться до української ідеї? Якщо на таке погодитись, то завтра їхнім захистом вже офіційно буде опікуватися Будапешт і законно апелювати до всіх міжнародних інституцій. Україні слід взяти приклад зі Словаччини, яка має майже півмільйона угорців і заборонила подвійне громадянство, хоча є членом Євросоюзу. Бо добре пам’ятає наслідки 1938–1939 років, коли від Словаччини були відкраяні значні території, де проживали мадяри.
Угорці на Закарпатті мають все, що потрібно для їхнього розвитку. Але в останній рік зчинили такий лемент, начебто їх тут дискримінують, хоча жодного такого реального кроку не зроблено. Навпаки: газети повідомляють, що днями відкрили нову угорськомовну групу в дитячому садочку в Ужгороді, досягнуто угоди про створення угорськомовного греко-католицького центру в Берегові та розширення угорськомовної присутності в освітянській мережі Мукачева.
Показовим є факт, що лист із проханням надати інформацію про рівень володіння угорськими педагогами державною мовою, викликав обурення в угорських місцевих політиків. Тут зчинилася ледь не істерія з петиціями на захист людських прав і таке інше. Цікаво, а якби департамент освіти Закарпатської ОДА поцікавився рівнем володіння місцевих педагогів англійською мовою, в цьому теж би вбачали «асиміляційні зусилля»?
Угорцям не цікаве прагнення українців розбудовувати власну державу. Їм байдужий чужий біль за рідну мову, культуру, історію. Їм болить лише своє, угорське. Але 0,3% населення (частка угорців в Україні за переписом 2001 року) не може диктувати свою волю українській більшості. Бо українська мова для українців така ж цінність, як для угорців – угорська.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Київ не має карати угорців України за подвійне громадянство – глава МЗС Угорщини
