Брюссель – Президент Порошенко у Мілані вимагатиме від президента Путіна, щоб він вплинув на своїх прибічників на українському сході. Так вважає Ендрю Вілсон, британський історик, аналітик з питань України у «Європейській раді із закордонних відносин». Щойно він опублікував книгу «Українська криза: що вона означає для Заходу». Про помилки дипломатії ЄС, нерозуміння європейцями справжніх намірів Москви та специфіку російської агресії 21 століття Ендрю Вілсон розповів у інтерв’ю Радіо Свобода.
– То що зрештою, події в Україні означають для Заходу?
– Українська криза – це власне криза для Заходу. Україна сьогодні є передовою лінією Заходу і у сенсі фронтовому, і в сенсі російського проникнення у європейський медіапростір, її вплив на нашу політику, фінансову сферу. Те, що відбувається в Україні покаже, чи здатна Росія надалі відступити у розширенні своїх впливів у Європі. Це також криза для європейської закордонної політики, криза довіри до неї. Українські протести почалися з відстоювання європейської угоди під європейськими прапорами. Якщо Україну через це стануть звинувачувати, то чим тоді буде Європа?
– Нині український президент Петро Порошенко та Володимир Путін планують зустрітися на саміті форуму «Азія-Європа». Чи варто чекати серйозних рішень на цих переговорах?
– Попередні зустрічі завершилися угодою. Водночас, вони засвідчили, що якщо Порошенко не погоджується з тим, чого бажає Путін, то останній здатен збільшувати напруження в зоні конфлікту. За таким принципом діє Росія. Пріоритет номер один для Порошенка – змусити Путіна впливати на своїх «повірених» у східній Україні. Коли ООН каже, що 331 особа загинула за час припинення вогню – це вже слабкий результат мирного плану. Однак, люди гинуть саме через те, що це влаштовує Росію. Вона, як відомо, краде території та можливо, намагатиметься зробити ці території більш економічно самодостатніми. Тому й загарбуються транспортні та енергетичні сполучення. Все це є причиною нестабільності у регіоні. Гадаю, Порошенко гречно вимагатиме від Путіна спробувати вгамувати своїх прибічників.
– Тобто, ми є свідками народження нового замороженого конфлікту?
– З огляду на те, що відбувається нині, «замороження» ситуації може вважатися покращенням: припиняться вбивства, проросійські сили не захоплюватимуть нових територій. Тому, замороження на короткий період виглядає позитивно. Однак, у тривалій перспективі, хоч і стабільної, але «республіки» чи «пари республік» сепаратистів ні Україна, ні Європа не хочуть. Зима на цих територіях буде складною у сенсі економіки, постачання енергії та соціального забезпечення.
– Тему енергетики, а саме газопостачання, вочевидь підійматимуть і у Мілані. Які очікування, як Ви гадаєте?
– Виглядає на те, що однією з причин неприпинення конфлікту є загарбання сепаратистами нових територій, інфраструктури енергопостачання, транспортного зв’язку. Водночас, Росія не хоче опинитися у ситуації, коли відключення газу Україні припинить постачання територій, контрольованих сепаратистами. Тому для Росії досягнення угоди щодо цін та постачання газу є доволі заманливим.
– Поясніть, чому, як Ви пишете у Вашій книзі «Українська криза: що вона означає для Заходу», Євросоюз не усвідомив у чому полягає путінський консервативний проект?
– Путін намагається видати (свою стратегію) за консервативні цінності старої Європи. Доволі старої, як на мене, щонайменше, Європи 40-х років. Однак, на Заході неправильно його зрозуміли, бо там немає нічого спільного із традиційними цінностями Європи. Це – суто російський проект, базований на реваншизмі. Водночас, це дуже цинічний постмодерний і зовсім нетрадиційний проект. Це ми бачимо, у тому, як Росія використовує політичні технології, веде інформаційну та гібридну війну. Все це спрямоване на нівелювання держав у традиційному розумінні та їхньої суверенності. Навіть сьогодні на Заході цього добре не усвідомлюють.
– У чому, на Ваш погляд, європейська дипломатія помилилася щодо політики Москви?
– Це нерозуміння, нестримування й наївність. За іронією долі, ЄС опинився у значно міцнішій позиції щодо санкцій, ніж, якби не сталося катастрофи літака МН-17. Санкції вже діють, водночас, у Європі є люди які дуже передчасно закликають до їх скасування. І найновіша помилка європейської політики полягає у відкладенні на рік імплементації угоди про зону вільної торгівлі. Це дуже нерозумно. По-перше, процес є двостороннім, про що ЄС постійно нагадує. По-друге, угода стала б Україні інструментом реформ. По-третє, ми не розуміємо, що тепер Росія вимагатиме більшого: наполягатиме на перегляді пунктів засадничої Угоди про асоціацію. Це свідчить про те, що Брюссель все ще не усвідомлює, як функціонує Росія.
