У будинку отця Ярослава Лесіва, що розташований на околиці Болехова, після його смерті майже нічого не змінилось. Ті ж картини на стінах у кімнаті, ті ж меблі, скромна і приємна атмосфера. Одразу ж відчутно, що тут мешкав справжній священик, від Бога. Лишень з’явився у кімнаті куточок його пам’яті – кілька портретів, фотографій, свічка, хрест, сухі квіти, його поетичні книжки, спогади.
Досі у жалобі і з сумом та жалем в очах і серці його дружина Орися. Жінка і син Тарас не вірять, що трагедія з їхньою рідною людиною трапилась випадково. 18 років вони переконані, що отця Ярослава вбили за його чітку позицію і активність у відродженні Української греко-католицької церкви. Адже він був серед ініціаторів голодування на Арбаті з вимогою легалізації УГКЦ, перший священик на Івано-Франківщині відправляв у ще незареєстрованій Церкві, відроджував греко-католицькі парафії. Це не подобалось багатьом у ще тоді слабкій Україні, хоча уже незалежній.
Із 16 років спільного життя подружжя 7 років Ярослав Лесів провів у в’язницях та засланні. «Але коли ми одружувались, я усвідомлювала на що йду, бо знала, що Ярослав уже був політичним в’язнем, знала, що він не зупиниться, бо такою є його душа, його прагнення до справедливості, мрія про незалежність держави. Але не про таку Україну, як маємо нині, незалежну на папері, він і його друг Зеновій Красівський мріяли», – зауважила під час розмови пані Лесів.
Сон отця Лесіва став віщим
Гортаємо родинний альбом і Орися Лесів тихо-тихо розповідає про чоловіка. Відчутно, що ці спогади проходять болем через її серце. Обоє вони родом зі села Лужки Долинського району Івано-Франківської області. Батько і брат Ярослава Лесіва були засуджені за участь в Організації українських націоналістів.
Після навчання в Івано-Франківському фізкультурному технікумі у 1965 році Ярослав працював учителем на Кіровоградщині.
Однак уже через два роки за участь в Українському національному фронті його арештували і позбавили волі на 6 років. За підпільну діяльність разом з Ярославом Лесівим засудили його друзів Зеновія Красівського, Дмитра Квецька, Михайла Дяка.
Ще тоді у 70-му у Володимирській в’язниці Ярославові приснився сон. У горах, біля сільської церкви йому з неба впала ікона. З одного боку була зображена Богородиця з Ісусом на руках, а з іншого було написано: «Не великими будьте, а святими». Ярослав Лесів ще тоді вирішив, що стане священиком і підніматиме УГКЦ із руїн. Але здійснитись цій мрії одразу перешкодило наступне ув’язнення.
192 дні Ярослав Лесів голодував на знак протесту
Після звільнення у 1973 році Ярослав Лесів працював столяром у Болехові на лісокомбінаті. Через два роки побрався з Орисею, а через рік народився син Тарас. За членство в Українській Гельсінській cпілці в 1979 році Лесіва засудили на 2 роки. Справа була сфабрикована, чоловіка звинуватили у зберіганні наркотиків. За декілька днів до арешту Лесіва викликали на рентген у поліклініку. Під час обстеження його маринарка висіла без нагляду в сусідньому кабінеті лікаря. Протягом цього часу кадебісти зашили під підкладку дві ампули. Обшук Лесіва почали з його маринарки, де миттєво знайшли білий порошок.
На знак протесту щодо порушення прав людини Ярослав Лесів 192 дні голодував.
«Я приїхала у Рівне, у в’язницю і дізналась, що чоловіка 21 день поїли насильно водою, потім штучно годували через трубку. Ви навіть не можете уявити, який фізичний біль він переносив щодня і так 192 дні… Я думала, що він не виживе, але знала, які вони люди з Зеновієм, який там дух і віра…», – зазначає Орися Лесів.
За її словами, чоловіка напівживого привезли у суд і додали до 2 ще 5 років таборів суворого режиму. Уже під час ув’язнення Ярослав Лесів чітко визначив, що після звільнення вчиться на священика.
«У хаті ми спілкувались записками»
У 1988 році він навчався в підпільній семінарії владики Павла Василика.
27 грудня цього ж року у помешканні нинішнього єпарха Коломийсько-Чернівецького Миколи Сімкайла був рукоположений у сан священика УГКЦ єпископом Василиком. Усе відбувалось таємно, під час свячень були присутні Зеновій Красівський, син і мама отця Миколи Сімкайла.
Тарас Лесів зауважив, що за ними постійно стежили і КДБ знав про кожен крок батька. Отець Ярослав почав відправляти вночі у своїй хаті, по могилах повстанців, січових стрільців, біля капличок, згуртовував парафіян, ходив від села до села, разом із вірними відвідував святі місця. Перші Богослужіння відбувались у ще незареєстрованій церкві святої Параскевії в Болехові.
«Це дуже не подобалось православним, до стежень КДБ ми вже звикли від дня нашого одруження. Під хатою постійно хтось крутився, ми знали, що нас підслуховують, стукали у вікна, двері, щось кидали. Поруч мене була сокира, – пригадує Орися Лесів. – Нас дуже хотіли розлучити, але нічого не вийшло. Я не піддавалась на жодні провокації, коли чоловік був засуджений. Пригадую, що у хаті ми спілкувались записками, мовчки і поглядами. Молились без слів».
«Я ніколи не думала, що чоловіка знищать у рідній незалежній Україні»
«Необдарований голосом і непоказний на вигляд, Лесів одразу після висвячення став «отцем Ярославом» і це усі прийняли, старі й малі. Це був новий тип священика – широких поглядів, глибоко віруючого, самовідданого і безкорисного, – ділиться своїми спогадами відомий філософ, публіцист, колишній політв'язень Євген Сверстюк. – Його посилали, де найважче, але вони разом із Зеновієм Красівським самі шукали, де найважче. У них не було днів і годин відпочинку. Здавалося, він вічно скакав на чорному коні...»
У травні 1989 році Ярослав Лесів у Москві разом із іншими вірними протестував з вимогою легалізувати УГКЦ. Наприкінці серпня його заарештували вдома, але вірні обурились і наступного дня отця Лесіва звільнили.
У фатальний день 9 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів повертався машиною з Києва, де він зустрічався з Леонідом Кравчуком. У селі Павлівка на Івано-Франківщині, за нез’ясованих обставин, він загинув у ДТП. Болехівська, Івано-Франківська прокуратура справу швидко закрили.
Але син не вірить у випадковість трагедії. «До загибелі батька хотіли викинути з потяга, була гонитва ще раніше на машинах, коли його автомобіль затискали з обох боків. Це був не перший замах на життя батька. Я гадаю, що спецслужби КДБ це і спланували. Спершу слідство проводили одні слідчі, потім інші, є багато нез’ясованих обставин. Я хочу, щоб матеріали підняли і розслідували повторно. Хочу знати правду, що сталося на дорозі», – зазначив син.
«Архіви справи понищені. Він заважав православним, КДБ, – каже вже Орися Лесів. –Його переслідували, за ним стежили, його боялись, він заважав усім. Вони спершу арештували Красівського Зеня, потім Славка. У нашій хаті постійно збирались різні люди. Зеня не зламала психічна лікарня, мого чоловіка голодівка. Але у незалежній Україні його таки знищили. Я думала, що не виживе після голодівки, але я ніколи не думала, що він помре у своїй рідній незалежній державі».
«У серці вірою зросте»
Могила Ярослава ЛесіваОтець Ярослав Лесів похований на церковному подвір’ї біля храму Святої Параскевії у Болехові. На його могилі живі квіти і лише зазначені роки народження і смерті. Сюди приходять його рідні і ті, хто ще пам’ятає священика. Але таких уже не багато. Ті, хто знав отця, колишні політв’язні, імениті нині політики, усе частіше оминають будинок отця Лесіва у Болехові і місце його вічного спочинку.
«У небі тіні, тіні, тіні.
Не журавлі, а літаки
Стрижуть собори білостінні,
Безсило падають хрести
У сиві, сині, сірі трави.
У «безголосся золоте»...
Осиротілий і безглавий
У серці вірою зросте», – писав поет, отець Ярослав Лесів.
(Болехів – Київ – Прага)
Досі у жалобі і з сумом та жалем в очах і серці його дружина Орися. Жінка і син Тарас не вірять, що трагедія з їхньою рідною людиною трапилась випадково. 18 років вони переконані, що отця Ярослава вбили за його чітку позицію і активність у відродженні Української греко-католицької церкви. Адже він був серед ініціаторів голодування на Арбаті з вимогою легалізації УГКЦ, перший священик на Івано-Франківщині відправляв у ще незареєстрованій Церкві, відроджував греко-католицькі парафії. Це не подобалось багатьом у ще тоді слабкій Україні, хоча уже незалежній.
Із 16 років спільного життя подружжя 7 років Ярослав Лесів провів у в’язницях та засланні. «Але коли ми одружувались, я усвідомлювала на що йду, бо знала, що Ярослав уже був політичним в’язнем, знала, що він не зупиниться, бо такою є його душа, його прагнення до справедливості, мрія про незалежність держави. Але не про таку Україну, як маємо нині, незалежну на папері, він і його друг Зеновій Красівський мріяли», – зауважила під час розмови пані Лесів.
Сон отця Лесіва став віщим
Гортаємо родинний альбом і Орися Лесів тихо-тихо розповідає про чоловіка. Відчутно, що ці спогади проходять болем через її серце. Обоє вони родом зі села Лужки Долинського району Івано-Франківської області. Батько і брат Ярослава Лесіва були засуджені за участь в Організації українських націоналістів.
Після навчання в Івано-Франківському фізкультурному технікумі у 1965 році Ярослав працював учителем на Кіровоградщині.
Однак уже через два роки за участь в Українському національному фронті його арештували і позбавили волі на 6 років. За підпільну діяльність разом з Ярославом Лесівим засудили його друзів Зеновія Красівського, Дмитра Квецька, Михайла Дяка.
Ще тоді у 70-му у Володимирській в’язниці Ярославові приснився сон. У горах, біля сільської церкви йому з неба впала ікона. З одного боку була зображена Богородиця з Ісусом на руках, а з іншого було написано: «Не великими будьте, а святими». Ярослав Лесів ще тоді вирішив, що стане священиком і підніматиме УГКЦ із руїн. Але здійснитись цій мрії одразу перешкодило наступне ув’язнення.
192 дні Ярослав Лесів голодував на знак протесту
Після звільнення у 1973 році Ярослав Лесів працював столяром у Болехові на лісокомбінаті. Через два роки побрався з Орисею, а через рік народився син Тарас. За членство в Українській Гельсінській cпілці в 1979 році Лесіва засудили на 2 роки. Справа була сфабрикована, чоловіка звинуватили у зберіганні наркотиків. За декілька днів до арешту Лесіва викликали на рентген у поліклініку. Під час обстеження його маринарка висіла без нагляду в сусідньому кабінеті лікаря. Протягом цього часу кадебісти зашили під підкладку дві ампули. Обшук Лесіва почали з його маринарки, де миттєво знайшли білий порошок.
На знак протесту щодо порушення прав людини Ярослав Лесів 192 дні голодував.
«Я приїхала у Рівне, у в’язницю і дізналась, що чоловіка 21 день поїли насильно водою, потім штучно годували через трубку. Ви навіть не можете уявити, який фізичний біль він переносив щодня і так 192 дні… Я думала, що він не виживе, але знала, які вони люди з Зеновієм, який там дух і віра…», – зазначає Орися Лесів.
За її словами, чоловіка напівживого привезли у суд і додали до 2 ще 5 років таборів суворого режиму. Уже під час ув’язнення Ярослав Лесів чітко визначив, що після звільнення вчиться на священика.
«У хаті ми спілкувались записками»
У 1988 році він навчався в підпільній семінарії владики Павла Василика.
27 грудня цього ж року у помешканні нинішнього єпарха Коломийсько-Чернівецького Миколи Сімкайла був рукоположений у сан священика УГКЦ єпископом Василиком. Усе відбувалось таємно, під час свячень були присутні Зеновій Красівський, син і мама отця Миколи Сімкайла.
Тарас Лесів зауважив, що за ними постійно стежили і КДБ знав про кожен крок батька. Отець Ярослав почав відправляти вночі у своїй хаті, по могилах повстанців, січових стрільців, біля капличок, згуртовував парафіян, ходив від села до села, разом із вірними відвідував святі місця. Перші Богослужіння відбувались у ще незареєстрованій церкві святої Параскевії в Болехові.
«Це дуже не подобалось православним, до стежень КДБ ми вже звикли від дня нашого одруження. Під хатою постійно хтось крутився, ми знали, що нас підслуховують, стукали у вікна, двері, щось кидали. Поруч мене була сокира, – пригадує Орися Лесів. – Нас дуже хотіли розлучити, але нічого не вийшло. Я не піддавалась на жодні провокації, коли чоловік був засуджений. Пригадую, що у хаті ми спілкувались записками, мовчки і поглядами. Молились без слів».
«Я ніколи не думала, що чоловіка знищать у рідній незалежній Україні»
«Необдарований голосом і непоказний на вигляд, Лесів одразу після висвячення став «отцем Ярославом» і це усі прийняли, старі й малі. Це був новий тип священика – широких поглядів, глибоко віруючого, самовідданого і безкорисного, – ділиться своїми спогадами відомий філософ, публіцист, колишній політв'язень Євген Сверстюк. – Його посилали, де найважче, але вони разом із Зеновієм Красівським самі шукали, де найважче. У них не було днів і годин відпочинку. Здавалося, він вічно скакав на чорному коні...»
У травні 1989 році Ярослав Лесів у Москві разом із іншими вірними протестував з вимогою легалізувати УГКЦ. Наприкінці серпня його заарештували вдома, але вірні обурились і наступного дня отця Лесіва звільнили.
У фатальний день 9 жовтня 1991 року отець Ярослав Лесів повертався машиною з Києва, де він зустрічався з Леонідом Кравчуком. У селі Павлівка на Івано-Франківщині, за нез’ясованих обставин, він загинув у ДТП. Болехівська, Івано-Франківська прокуратура справу швидко закрили.
Але син не вірить у випадковість трагедії. «До загибелі батька хотіли викинути з потяга, була гонитва ще раніше на машинах, коли його автомобіль затискали з обох боків. Це був не перший замах на життя батька. Я гадаю, що спецслужби КДБ це і спланували. Спершу слідство проводили одні слідчі, потім інші, є багато нез’ясованих обставин. Я хочу, щоб матеріали підняли і розслідували повторно. Хочу знати правду, що сталося на дорозі», – зазначив син.
«Архіви справи понищені. Він заважав православним, КДБ, – каже вже Орися Лесів. –Його переслідували, за ним стежили, його боялись, він заважав усім. Вони спершу арештували Красівського Зеня, потім Славка. У нашій хаті постійно збирались різні люди. Зеня не зламала психічна лікарня, мого чоловіка голодівка. Але у незалежній Україні його таки знищили. Я думала, що не виживе після голодівки, але я ніколи не думала, що він помре у своїй рідній незалежній державі».
«У серці вірою зросте»
«У небі тіні, тіні, тіні.
Не журавлі, а літаки
Стрижуть собори білостінні,
Безсило падають хрести
У сиві, сині, сірі трави.
У «безголосся золоте»...
Осиротілий і безглавий
У серці вірою зросте», – писав поет, отець Ярослав Лесів.
(Болехів – Київ – Прага)
