16 квітня – дата, яку в українській історії і в історії українського мистецтва оминути не можна: цього дня виповнюється 120 років відтоді, коли в селі Ступичне на Черкащині народився художник Віктор Цимбал (за іншими даними, датою народження є 1 травня 1902 року). Він прожив непросте життя, був вимушений емігрувати під тиском більшовицької навали, але йому вдалося, одному із перших, через мистецтво розповісти світу про влаштований сталінським режимом Голодомор в Україні.
Найстарший із чотирьох дітей хлопчик, який з дитячих років любив малювати, а ще оглядати давні українські храми, які, на жаль, не пережили «Червоне лихоліття» – так означив мистець добу «совєтів». Далі були гімназія, потім Кам’янець-Подільська старшинська юнацька школа, яка відкрила Віктору Цимбалові дорогу до активної боротьби за вільну Україну.
Поразка у визвольній боротьбі радикально змінила життя тисячам українців, воякові Армії УНР Вікторові Цимбалу також. З багатьма одноармійцями він опинився за кордоном, спочатку в Польщі, у 1922 році дістався до Праги, де здобув мистецьку освіту в Художньо-промисловій школі, також навчався в празькій Українській студії пластичного мистецтва.
Роки навчання стали періодом інтенсивної праці й творчого пошуку, не дивно, що в 1923 році саме він – студент з України здобув перемогу в національному чехословацькому конкурсі на найкращий графічний портрет чеського історика Франтішека Палацького (1798–1876), на основі якого був виданий плакат.
У 1928 році розпочався новий етап в біографії художника. Цимбал виїхав до Аргентини, авторитет і славу доволі швидко і назавжди здобув своєю творчою винахідливістю в роботі над рекламною і промисловою графікою.
У Буенос-Айресі, далеко від дому, він намагався допомагати своїм землякам. В аргентинській столиці передав кошти на зведення Українського дому, на власні кошти утримував українську школу, ні на мить не забуваючи про Україну.
Віктор Цимбал дуже важко переживав, отримуючи вістки з України і дізнаючись, що коїть сталінський режим.
Так у 1936 році далеко за межами України народився один із найвідоміших творів автора – «Рік 1933», присвячений трагедії Голодомору.
На полотні – померлі від голоду мати і дитина здіймаються до небес.
Жах безповоротної втрати автор твору не намагався приховати, є тут, як зазначив український художник, графік, мистецтвознавець, поет, перекладач, редактор та журналіст Святослав Гординський – «динамічний порив угору і велич спокою вічности».
Вперше «1933 рік» Віктор Цимбал представив на виставці в 1936 році, викликавши цим бурхливу реакцію глядачів, зокрема, обурювалися місцеві комуністи, доходило навіть до бійок.
Проте, як розповідав дослідник Юрій Савчук, цей мистецький твір «довгі десятиліття відігравав важливу функцію в розголошенні правди про Голодомор. Адже навіть в Америці говорити вголос про цю велику національну трагедію українського народу розпочали тільки в 1983-му».
Відтоді минуло вже 85 років, та «Рік 1933» – полотно про Голодомор-геноцид в Україні й нині залишається виразним і гостро актуальним твором, є також символічним політичним голосом автора, сила якого, з огляду на історичну правду, не змінилась, наголошують дослідники.
Досконала мистецька форма, також глибина змісту винесли «Рік 1933» Віктора Цимбала на найвищий творчий рівень. Важливо також, що цей твір і нині є символічним заповітом, а також вироком комуністичній системі, зазначають дослідники.
В лютому 2020 року Українська вільна академія наук в Нью Йорку, де зберігався «Рік 1933» Віктора Цимбала, передала твір в дар Національному музею Голодомору-геноциду в Києві.
Богдан Горинь у передмові до книжки «Туга Віктора Цимбала» написав, що митець прожив «виразно подвижницьке життя».
І найбільша його туга – це туга за вільною і щасливою Україною.
В одному зі своїх листів до сестри Тетяни, зазначає Богдан Горинь, Цимбал попросив прислати йому землю з того місця, де стояла Десятинна церква. Дружина художника згадувала, що посилку отримали, але вся земля із шкатулки була «висипана, а маківка та васильки подушені. Мусили те пересіяти і Віктор тримав його біля свого ліжка».
Помер Віктор Цимбал внаслідок важкої хвороби 28 травня 1968 року. Похоронили художника 1 червня на українському історичному цвинтарі у Савт-Бавнд-Брук.
