Доступність посилання

ТОП новини

Трагедії розкуркулених у кількох реченнях: «викидали на сніг немовлят з колисок»


Розкуркулення: забирають реманент і худобу. Донеччина. 1930 рік
Розкуркулення: забирають реманент і худобу. Донеччина. 1930 рік

Радіо Свобода продовжує публікувати розповіді нащадків родин розкуркулених у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду. Цього разу у публікації зібрані короткі історії, переказані читачами сторінки Радіо Свобода у мережі Facebook

Розкуркулена родина Стогових із Миколаївщини
Розкуркулена родина Стогових із Миколаївщини

Мій дід був незаможний середняк у Новотроїцькому Херсонської області. Здобував статки своїми руками з круглого нуля. У 1929 році прийшли з сільради сказали весь реманент віддати, всю худобу привести до колгоспу. Одвів. Інсульт . Могила.

Конi, шикарнi конi прадiда, згинули в колгоспному пеклі. Рiзне майно пiшло туди, а коней бабця згадувала все життя.

Моя бабуся 1908 року народження, пережила і війни, і голодовки. Все втратили, бо довелося тікати вночі з села – попередили про розкуркулення. Бабуся розповідала, що з місцевих ніхто не погодився розкуркулювати своїх односельців – забирати все і викидати людей із їхніх хат. Тоді з Бєлгорода прислали 25 комісарів, які були дуже жорстокі і викидали на сніг навіть немовлят з колисок.

Скиталися не один рік, аж потім повернулись назад у село, коли вже все минулося. У колгоспі не працювала і одного дня. Зараз я розумію чому.

Знаю із розповіді мами, що їхня родина була вже в колгоспі, аж тут від партії «рознарядка» на багачів. А в селі вже таких немає, так мого дідуся, який жив у хатці з глиняною долівкою і віддав все, що мав у колгосп, вирішили вигнати і розкуркулити.

Знаємо, бо родину моєї бабусі з Київщини розкуркулили. Було велике господарство та багато землі. Все забрали, а її батька відправили до Сибіру. Правда, йому вдалося дорогою втекти.

Що знаю? Що у мене лежить шість папірців про реабілітацію незаконно репресованих родичів, які мій дядько вибігав у 90-х роках. Знаю, що було двісті гектарів землі, млин, та багато чого іншого. Обробляли все своїми силами. А «самая гуманная власть в мире» (поширене в СРСР гасло–ред.) все відібрала і нічого, навіть після реабілітації, не повернула.

Мого дідуся вбили при спробі захисту свого майна, а бабусю вигнали на вулиці посеред зими з двома маленькими дітьми! Моєму батькові було лише три рочки!

Знаю, що коли мого діда з бабусею і трьома дітьми – від 1 до 5 років – вигнали з хати як куркуля, бо мав гарну камінну клуню і не дуже гарну глиняну хатину, то на наступний день від клуні не залишилося і камінця

А ще знаю від своєї бабусі, як навесні 33-го гинули малі діти. Ті дітки, яких батьки змогли врятувати від голоду протягом осені, зими та початку весни, не вижили, коли почали з'являтися бруньки на деревах. Понаїдавшись зелені, діти помирали від шлунково-кишкових хвороб.​

У моїх бабусі з дідусем схожа історія. Їх розкуркулили, бо дідусь відмовився записуватися у колгосп, а він був найграмотнішою людиною на селі і його хотіли мати в колгоспі. Він відмовився, то вигнали з трьома дітьми на вулицю. Почався голод. 1933 рік. Помер дідусь, а через рік бабуся. І залишилися діти.

Із чотирьох своїх років моя мама працювала

Моїй мамі було 4 роки, коли бабуся померла. У дитбудинок їх не віддали. «Ростив» колгосп. Це виглядало так: усі троє жили по різних хатах у різних людей. Місяць, два – одна сім'я годує, а потім в іншу віддають. Дуже багато горя матуся і її брати пережили. Часи були голодні, важкі, нікому не потрібен був в родині зайвий рот.

Із чотирьох своїх років моя мама працювала в цих сім'ях, намагалася в усьому допомагати. Тільки б не били, не сварили. Були і дуже хороші люди, які любили її, але з різних причин не могли залишити у себе. Так і виросла. Дуже хотіла вчитися, але закінчила лише чотири класи. А далі війна, ходити в школу не було в чому – босоніж взимку холодно. А після війни, в 16 років вона пішла працювати на військову базу, яка була поруч з селом. Там тоді документи не питали, то вона сказала, що їй 18 років. Розбирали завали, відбудовували цехи. Працювали спочатку і як сапери – підривали міни, снаряди.

Valeriya Whem

Мій прадід мав велике подвір'я, худобу і сад. Після того як усе забрали, йому зробили «подяку» – влаштували його сторожем у колгоспний сад, який раніше йому належав. От така іронія...

Ляпнув: «Сталін – не філософ», і 10 років на лісоповалі

Але ж це був не кінець історії: трохи пізніше, вся родина переховувалась у євреїв, бо висилали до Сибіру. Потім якось вдалося втекти і знайомі допомогли дістати квітки на потяг до Москви. Бабусю у 17 швидко одружили, подружжя жило за ширмою, мій батько народився у Москві. Коли затихло це все з куркулями, то вся родина повернулася до України. Жили у землянці...

Бабусиного брата посадили перед війною. Десь у якійсь компанії ляпнув: «Сталін – не філософ», і усе – 10 років на лісоповалі. Як живий залишився, сам не знає...

Iryna Bolyukh

Батьки мого діда жили на хуторі, мали багато землі. «Червоні гості завітали» зранку й сказали, що мають дві години, щоб зібратися. Взяти можна було те, що можна було нести в руках. Через дві години посадити велику родину на воза і повезли на залізничну станцію.

Померлих викидали у викопані неподалік рови

Це була субота, у цей час хліб ще не був спечений. Сусіди вже розуміли, що відбувається, і потаємно кинули на віз свій хліб. Він декілька днів рятував.

Везли у товарних вагонах, без сидінь і лавок. Туалетом була діра у підлозі. Дорога тривала понад 1 місяць. На станціях як «худобу» перераховували, а померлих викидали у викопані неподалік рови.

Так у дорозі померла наймолодша донька. Було їй 16 років. Пунктом прибуття був Сибір. Про цю історію довідалася лише у 1992 році, коли побувала у Канаді .

Ірина Ониськів

Мого прадіда з Жовківщини Львівської області з родиною теж розкуркулили і вивезли на Сибір, а все майно забрали у колгосп. Це було у 40-х роках, коли до нас, в Західну Україну, після війни остаточно прийшли «освободітєлі».

Georg Gustav

Мій дідусь у Чернівецькій області мав три дерев'яні млини: два вітряки на Дністрі і один сухий. Бабуся розказувала, що все зробив власними руками. Під час голоду все село годувалося звідти.

Вже коли бабуся була старенька та хвора, то всі сусіди з її вулиці приносили гостинці...На моє питання «чому ви так до бабусі ходите», люди відповідали, що з цього подвір'я годувалася уся ця вулиця.

Так коли прийшли червоні, і все забрали. Коней і корів відвели в колгосп, а млини понищили – серце дідуся не витримало.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG