Доступність посилання

ТОП новини

«Врятував пес Рябко, ділився упольованим»: свідчення про розкуркулення на Дніпропетровщині, Житомирщині і Вінниччині


Заарештовані так звані «вороги народу», «куркулі і підкуркульники», які чинили опір розкуркуленню і примусовій колективізації. Із виставки у Києві, приуроченій роковинам Голодомору-геноциду 1932-33 років. 2007 рік
Заарештовані так звані «вороги народу», «куркулі і підкуркульники», які чинили опір розкуркуленню і примусовій колективізації. Із виставки у Києві, приуроченій роковинам Голодомору-геноциду 1932-33 років. 2007 рік

Радіо Свобода продовжує публікувати розповіді нащадків родин розкуркулених у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду. Цього разу – свідчення про сталінський терор проти українського селянства на Дніпропетровщині, Житомирщині і Вінниччині.

Розкуркулювачі. Донеччина. 1932 рік. Автор зйомки: М.Н. Железняк. ЦДКФФА України імені С. Пшеничного /// 4-017922 ЦДКФФА України ім. С.Г. Пшеничного
Розкуркулювачі. Донеччина. 1932 рік. Автор зйомки: М.Н. Железняк. ЦДКФФА України імені С. Пшеничного /// 4-017922 ЦДКФФА України ім. С.Г. Пшеничного

Від: Олександр Єрещенко
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Репресовані, розкуркулені

Мого прадіда Дідівського Павла Леонтійовича, 1901 року народження із села Купеч Коростенського району, також звинуватили в контрреволюційній діяльності та в жовтні 1937 році заарештували.
Вислали на 10 років у Каргопольлаг Архангельської області.
Це вислання триває досі, бо до цього часу не знаємо, що з ним сталося і де він.
Про вислання я дізнався із архівів Житомирської області, хоч на запити в так званій «дружній державі» (Росії – ред.) отримував відповіді про відсутність даних про таку людини.
І це при завірених копіях із «ДЕЛА» ...
Хоч би вказали місце поховання...
Можливо, колись і вдалося б вклонитися на могилі.
ГУЛАГ
ГУЛАГ

Від: Anna Rachmaninova
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Розкуркулення. Голодомор

Мама моєї мами – моя бабуня, Мельничук Параскева Василівна 1898 р.н. проживали з чоловіком Андреєм Панасовичем і 5-ма дітьми в селі Рожепи Жмеринського району Вінницької області.

Були небідні, бо важко працювали і все мали.

Прийшли більшовики і все забрали: збіжжя, корову, свиней, птаство, вівці і все з хати. Навіть весільні бинди (стрічки – ред.).

Усе позабирали і почався голод.

Біда прийшла страшна. Дідо пішли працювали на МТС, то змащували руки солідолом (густе мастило, суміш мінерального масла й кальцієвого мила – ред.), а вдома зчищали його, і на ньому бабуня смажили млинці з лободи. Їли через силу.

Моя мама до смерті не переносила запах солідолу.

Одного разу дідо принесли в кишені, у підвернутих рукавах і штанах, трохи гороху. Дали дітям трішки, а решту сховали. Та десятирічний Іванко підглянув, де схованка, заліз туди і з'їв весь горох за раз. До ранку дитина у страшних муках померла.

Та й інші не вижили б всі, якби не пес Рябко.

Тоді у селі всіх собак і котів поїли, а вони свого Рябка ховали в шопі (хлів – ред.) і випускали вночі.

Рябко кожну ніч полював якусь дичину – то ховраха, а то навіть і зайця... Половину з'їдав сам, а половину приносив вдосвіта до хати. Варили з того якусь юшку і так дожили до першої зелені в лісі.

Ще бабуня розповідали, що одна жінка, звали Ксеня, задушила хлопчика 11-ти років, і ним годувала інших четверо діток. Про це довідалися сусіди, викопали за кілька кілометрів від села в полі могилу і заставили нести рештки дитини на плечах до могили. Доки мати дійшла до місця – збожеволіла.

Мої бабця вже після Голодомору трохи не померли, бо не могли нічого їсти – все віддавали дітям і чоловікові. То дідо силоміць її годували.

У селі вимерло дуже багато сімей. Бабуня називали прізвища, але я вже забула. Пам'ятаю Шийко і Лобода.

Бабця ніколи крихти не викидала – збирала з столу і їла. А, боронь Боже, падав кусень хліба долу, то піднімала його, цілувала його і сварила нас, щоб шанували хліб, бо є хліб – є життя.

«Труп загиблого від голоду на вулиці» (авторський підпис). Харків, 1933 рік. У правому верхньому куті фото можна побачити табличку із російськомовною назвою вулиці ‒ «Криничный переулок». Ця вуличка відома ще з 1870 року. Її назва походить від джерела (криниці) Свято-Пантелеймонівської церкви. Провулок був забудований переважно приватними одно-двоповерховими будинками. «Криничний провулок», довжиною лише 140 метрів, досі існує у центрі Харкова. Фото Александра Вінербергера. Публікується вперше в оригінальному вигляді. Надано власником авторських прав Самарою Пірс
«Труп загиблого від голоду на вулиці» (авторський підпис). Харків, 1933 рік. У правому верхньому куті фото можна побачити табличку із російськомовною назвою вулиці ‒ «Криничный переулок». Ця вуличка відома ще з 1870 року. Її назва походить від джерела (криниці) Свято-Пантелеймонівської церкви. Провулок був забудований переважно приватними одно-двоповерховими будинками. «Криничний провулок», довжиною лише 140 метрів, досі існує у центрі Харкова. Фото Александра Вінербергера. Публікується вперше в оригінальному вигляді. Надано власником авторських прав Самарою Пірс

Від: Petya Pet
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Розкуркулення

Мiй рід Баштаненків – козацький. Вони були переселенцями зі Запорозької Січі, відкіля моїх предків вигнала російська цариця Катя (Катерина ІІ – ред.).
Жили мої дід з бабусею у Солонянському районі Дніпропетровської області.
Їх теж більшовики пограбували, чи, як вони казали, розкуркулили. Діда вислали у табір. Він будував Біломорканал.

Бабуся моя врятувала діду життя, бо возила йому сушений пасльон, який не знайшли на горищі чекісти. Дякуючи цьому він не помер від виснаження.

А от їхня маленька донька – померла у голод.

Потім почалася війна і діда відправили на фронт – «змивати кров’ю» так звані «злочини проти комуністичної системи».

Тільки після війни з діда зняли всі звинувачення.

Так звані «стройки века» – колосальні «гідропроєкти» СРСР були зведені ручною працею мільйонів репресованих – розкуркулених і засуджених за політичними статтями. Будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. ГУЛАГ
Так звані «стройки века» – колосальні «гідропроєкти» СРСР були зведені ручною працею мільйонів репресованих – розкуркулених і засуджених за політичними статтями. Будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. ГУЛАГ

Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам про це.

Ми просимо повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.

Пишіть на адресу: Radiosvoboda@rferl.org

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG