7 березня, 95 років тому, на Дніпропетровщині народився Петро Розумний, учитель, правозахисник і дисидент. Він пройшов голод і війну, брав участь у дисидентському русі, поширював самвидав, був членом Української Гельсінської групи, відбув покарання за антирадянську діяльність. Радіо Свобода записало спогади тих, хто його знав.
Петро Розумний народився у селі Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровщини 1926 року. Того ж року, як розповідав він сам, його батьки переїхали на вільні землі Правобережжя, де можна було господарювати, у село Пшеничне Солонянського району.
Досить швидко його батько завдяки своїй кмітливості й працелюбству став одним із найзаможніших господарів на селі, розповідає наукова співробітниця Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Ірина Рева, яка на початку 2000-х записувала спогади Розумного.
«Там були цілинні землі, які дали обробляти. А також – надавали пільги. Його батько приїхав туди фактично з порожніми руками. Разом з кількома селянами скуповують реманент, починають господарювати», – розповіла Ірина Рева.
Голод і війна
У 1932 році батька Розумного арештували за невиконання продрозкладки і приговорили до 10 років каторжних робіт. Із заслання він уже не повернувся: під час однієї зі спроб втекти був дуже побитий охороною. Петро Розумний дитиною пережив голод 1933-го.
До них не раз приходили шукати зерно. Такий був аргумент – мовляв, у всіх діти мруть, а в цих – не мруть, значить, ховають зерноІрина Рева
Родина вижила завдяки тому, що батько сховав зерно в місці, де його не змогли знайти, каже музейниця Ірина Рева.
«Удома в батька Розумного залишилась сім’я – дружина і шестеро дітей. Це він мені розповідав. До них не раз приходили шукати зерно. Такий був аргумент – мовляв, у всіх діти мруть, а в цих – не мруть, значить, ховають зерно. Батько заховав зерно не під самою хатою, а там, де стояли ті, хто шукали. У них були щупи з виїмками – коли витягали той щуп, зерно застрягало…» – зазначила Ірина Рева.
1942 року 16-річного Петра Розумного примусово вивезли до Німеччини, де він працював на виробництві. Звільнений американськими військами у квітні 1945-го, був переправлений до СРСР і мобілізований до Радянської Армії. Служив у Польщі, потім у Карелії.
Початок вчителювання і знайомство зі Сверстюком
Після повернення на батьківщину закінчив Дніпропетровський інститут іноземних мов. Спеціалізувався на англійській мові, яку, як згадують його друзі, знав досконало. Також добре володів німецькою, яку вивчив, коли був остарбайтером. Учителювання починав у Почаєві на Тернопільщині.
«Він був створений для педагогічної діяльності. З такою чіткою мовою, швидким розумом – таке враження він на мене справив. Але радянська школа – це щось специфічне. Треба було читати атеїстичні лекції, хвалити радянську владу. А як він її міг хвалити, коли через неї загинув його батько? Всіма можливими способами він намагався уникнути цих речей», – каже Ірина Рева.
На Тернопільщині Розумний познайомився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком. Знайомство переросло в дружбу на все життя. Про перші патріотичні заходи, проведені разом, він згадував потім в одному з інтерв’ю.
«Я думаю, що наша поява там була як свіжий подих повітря. Ну, не моя особисто, а Євгена, бо той Євген був мудрець замолоду. Перше, що він там зробив, це зорганізував навколо себе школярів, які влаштували вечір у школі. На той вечір зійшлися всі вчителі. Це було щось таке, чого там ніколи перед тим не робили. Школярі щось читали з літератури. А потім організували вечір Шевченка. То було не зовсім вчасно – восени 1952 року», – розповідав Петро Розумний.
Уже в той часі Сверстюк, і Розумний перебували під спостереженням КДБ. 1961 року в помешканнях Петра Розумного провели обшуки, його заарештували, але за кілька днів звільнили.
Самвидав
Далі був переїзд до селища Солоного на Дніпропетровщині, ближче до батьківщини, до матері. Розумний вчителював, а також збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав – заборонені вірші, статті.
Зокрема, за кілька днів передрукував працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
Громадський діяч Анатолій Сокоринський товаришував з Розумним з середини 80-х і пам’ятає його розповіді про участь у самвидаві.
«Він жив у Солоному, вчителював, тут у нього була квартира. Каже: зачинив усі вікна, наклав на стола купу ковдр, щоб не стукотіло. І за дві доби в 11 примірниках передрукував «Інтернаціоналізм чи русифікація?» на цигарковому папері. А праця велика, там понад сто сторінок. Казав, що пальці розпухли, зробилися як барабанні палички. А тут у нього були «наглядачі», і він про це знав», – зазначив Анатолій Сокоринський.
1974 року Розумний переїхав до Івано-Франківська. КДБ не полишало його й там – проводило обшуки, викликало на допити, вимагало підписати відмову від «антирадянської діяльності».
Арешт, суд, покарання
За кілька років Петро Розумний повернувся в рідне село Пшеничне. Навесні 1979 року він їздив відвідати Євгена Сверстюка, коли той відбував заслання в Бурятії.
При поверненні в аеропорту його затримала міліція й звинуватила в носінні «холодної зброї». При обшуку в нього виявили ніж.
Того разу Розумного відпустили. Але «холодна зброя» стала приводом для порушення справи восени 1979 року, після його другої поїздки до Сверстюка. Тоді його заарештували й судили.
«Це був інструмент для радянської влади, аби знешкодити людину, яка її критикувала, поширювала самвидав, мала власну думку», – каже дослідниця Ірина Рева.
Найоригінальніше було те, що він вимагав вести суд українською мовою. І змушені були шукати перекладача!Анатолійй Сокоринський
На суді Розумний відмовився від адвоката і висловив недовіру судді, розповів Анатолій Сокоринський.
«Найоригінальніше було те, що він вимагав вести суд українською мовою. І змушені були шукати перекладача! Він домігся усунення судді, який був відомий як хабарник. І змушені були замінити! Потім він відмовився від захисту – захищав себе сам. Коли говорив останнє слово, каже: «Громадянине суддя, тут все зрозуміло, справа розсипається, пишіть та ходімо каву пити». Але сталося інакше», – розказав Радіо Свобода Анатолій Сокоринський.
Розумному присудили три роки позбавлення волі, які він відбув у виправних закладах Дніпропетровщини та Хабаровського краю.
Після ув’язнення
Звільнившись, працював у колгоспі в рідному селі. До вчителювання його не допускали, каже його товариш Анатолій Сокоринський.
«Він працював у колгоспі, їздив на підводі, збирав молоко. Іншої роботи для нього не було. Людина з такими знаннями, інтелігент, вчитель такого класу! Отак та країна упосліджувала людей. До того ж, за ним і далі продовжували стежити. Для цього спеціально викупили хату поруч із ним, поселили «стукачів», які на нього доносили. Він розповідав, що слухав ВВС і «Німецьку хвилю», новини, то через це по району ходили байки, що він «шпигун», – розповів Анатолій Сокоринський.
Він каже: «І не такі імперії падали, і ця впаде». Така в нього віра булаАнатолій Сокоринський
«Колись питаюся: «Петре Павловичу, ну як таку імперію зруйнувати? Ви подивіться, армія, КДБ, те, се». А він каже: «І не такі імперії падали, і ця впаде». Така в нього віра була», – додав Анатолій Сокоринський.
УГГ, Товариство української мови, політична й громадська робота
У березні 88-го Петро Розумний був одним із 19 членів УГГ, які, перебуваючи на волі, підписали «Звернення УГГ до української та світової громадськості» про відновлення її діяльності. Потім брав участь у створенні Товариства української мови в Солонянському районі, каже Анатолій Сокоринський.
Ми пішли з ним разом до райкому партії, до заступниці секретаря з ідеології. Вона, бідна, блідла й мінялася в обличчі: що робити, як дозволити...Анатолій Сокоринський
«Це було 1989 року. Ми з ним вирішили створити Товариство української мови в районі. Ми пішли з ним разом до райкому партії, до заступниці секретаря з ідеології. Вона, бідна, блідла й мінялася в обличчі: що робити, як дозволити, наче ж уже й демократія… І ми почали працювати. На установчих зборах нас було 16 людей: шестеро було тих, хто прийшов із чистим серцем, – я, моя дружина, Петро Павлович і ще кілька. А 10 – з райкому партії. Вони вступили в товариство, але мали намір блокувати нашу роботу», – розказав Анатолій Сокоринський.
У 90-і роки Розумний поринув у вир політичної діяльності. Вступив до новоствореної Української Республіканської партії, був її секретарем у закордонних справах. Потім був членом «Нашої України». Вів і правозахисну роботу, зокрема щодо приватизації землі.
«Тільки почалася приватизація землі, городів, він перший отримав акт. Ходив по району, пояснював – робіть! Тільки розпаювали колгоспи, він – перший. «Оформляйте власність!». Також займався громадською роботою. Дописував у газету, розказував про Голодомор», – сказав Сокоринський.
2006 року указом президента Віктора Ющенка Розумний був нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Помер Петро Розумний через хворобу серця 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, куди поїхав до сина на лікування. Там і похований.
Читайте ще:
Художник і агент розвідки. У музеї Дніпра презентують виставку Миколи Глущенка
