Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
(Це текст вперше був опублікований 12 січня 2021 року)
День українського політв’язнявідзначають в Україні щороку 12 січня на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання.
51 рік тому – 12 січня 1972 року – розпочався «генеральний погром» українського шістдесятництва. Тоді радянська влада одночасно заарештувала більшість відомих представників українського національно-демократичного руху.
Українська гельсінська спілка з прав людини називає цю подію найбільш репресивною акцією проти українських дисидентів.
Протягом двох днів у Києві і Львові були заарештовані всі відомі українські дисиденти:
Згодом був арештований Ігор Калинець. Невдовзі хвиля репресій прокотилася всією Україною, арешти пройшли в Галичині, Одесі, Харкові, Черкасах, Умані. Всього було заарештовано близько сотні осіб, а ще обшуки, допити, звільнення з роботи, переслідування.
Майже всі заарештовані були засуджені за одіозною статтею карного кодексу СРСР «антирадянська агітація та пропаганда» і відправлені відбувати свої терміни у табори Мордовії та Пермської області Росії.
Саме в неволі, у таборах, з ініціативи В’ячеслава Чорновола від 1975 року почав відзначатися День українського політв’язня – голодуваннями і протестами.
Унікальні фото перепоховання Стуса, Литвина і Тихого у 1989 році
1/2518 листопада 1989 року о 20:30 літак із трунами Стуса, Литвина і Тихого приземлився в київському аеропорту «Бориспіль».
Зустрічати їх тоді зібралися сотні людей, які тримали в руках свічки та корогви.
********
На цьому фото, вже 19 листопада, біля Київського національного університету домовину поета Василя Стуса тримають колишні політв’язні. На світлині: Левко Лук'яненко (ліворуч) і Михайло Горинь
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
2/25Активна робота щодо перепоховання в Україні загиблих у радянських тюрмах українських діячів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого почалася у тому ж таки 1989 році. Рідні вели тривалі переговори з владою, а громадськість збирала гроші.
********
На фото домовину поета Василя Стуса тримають колишні політв’язні. На передньому плані: Левко Лук'яненнко (ліворуч) і Михайло Горинь. За Горинем: Олесь Шевченко, В'ячеслав Чорновіл, Іван Кандиба
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
3/25Радянські закони були такими, що не дозволяли забирати тіла в’язнів до завершення їхнього терміну ув’язнення. Тож певний час Олекса Тихий був похований у російській Пермі на кладовищі «Сєвєрноє», а Юрій Литвин і Василь Стус поблизу Кучина, в селі Борисові, під стовпчиками з номерами 7 і 9.
Окрім того, ексгумацію забороняли проводити й через нібито загрозу погіршення санітарно-епідемічної ситуації, про що згадує один із організаторів перепоховання, також колишній політв'язень Василь Овсієнко. Врешті-решт вивезення тіл Стуса, Литвина і Тихого на батьківщину таки вдалося домогтися
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
4/25Під час багатолюдної ходи в центрі Києва серед великої кількості синьо-жовтих прапорів майорів і великий червоно-чорний стяг. Влада не наважилася перешкодити цьому
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
8/25Пізніше труни з тілами Стуса, Литвина і Тихого повезли на Софійську площу, де їх зустрічало дуже багато людей, які, попри острах бути розігнаними силовиками, все одно прийшли провести в останню путь загиблих у радянських тюрмах українських дисидентів.
«Люди ховалися по маленьких вуличках. Як тільки три автобуси з домовинами приїхали, площа раз, і наповнилася. Ми хотіли нести тіла на плечах аж на Байкове. Але КГБісти наполягали, що ні, везти у машинах», – пригадує колишній політв’язень Василь Овсієнко
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
11/25Із Софійської площі вирушили до пам’ятника Тарасові Шевченку. А звідти вже домовини несли на руках до Байкового кладовища. Уздовж Володимирської вулиці стояли люди зі свічками
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
12/25Чимало хто з учасників жалобної ходи пізніше виступав із промовою. Зокрема, Іван Драч, В’ячеслав Чорновіл, Михайлина Коцюбинська.
А ось як свій тодішній виступ згадує колишній політв’язень Василь Овсієнко: «Я взяв тоді слово: Кого ми ховаємо? Ховаємо «особливо небезпечних рецидивістів». Ось Олекса Тихий відбув 17 років у неволі, Юрко Литвин – 22 роки, Василь Стус – 12 років. За що? За слово істини, за правду»
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
13/25А от громадському діячеві Володимирові Шовкошитному, одному зі співорганізаторів перепоховання Стуса, Литвина та Тихого, тоді говорити не дуже хотілося.
«На велелюдному жалобному мітингу на Байковому кладовищі промовляли колишні соратники героїв, я не говорив, розумів: починається політика. Не дуже й хотів говорити… Відчував, що й сам Стус переходить у нову якість – він стає символом незламності українського духу, взірцем жертовного служіння нації, Батьківщині та власному сумлінню. Промовці запалювали серця – чи то людські, чи то свої, – а люди стояли над могилами, в які зараз мали опустити три труни, і кожен думав про своє», – пригадував він
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
15/25Учасники церемонії перепоховання підходять до червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Несе хрест – активіст УГС Олекса Миколишин
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
18/25Використання на перепохованні великої кількості українських синьо-жовтих стягів стало важливим поступом у відновленні українського прапора на українських теренах, забороненого за радянського режиму. До того дня силовики у столиці України намагалися перешкоджати публічному використанню національної символіки
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
25/25ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ: Три козацькі хрести на могилах Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого. Фото з акції пам’яті у 20-у річницю перепоховання українських дисидентів. Київ, Байкове кладовище, 19 листопада 2009 року
