Мобілізація і нова редакція змін від Кабміну. Чого очікувати?

11 січня Верховна Рада повинна була приступити до розгляду законопроєкту про мобілізацію. Але, зрештою, його повернули назад у Кабмін, звідки він наприкінці минулого року і надійшов до парламенту. Якби цей законопроєкт у його початковому вигляді винесли до сесійної зали, то він мав «усі шанси» провалитися під час голосування, припустив в ефірі Радіо Свобода депутат від «Голосу» Роман Костенко. Ймовірно, вирішили не ризикувати. Але від ідеї законопроєкту не відмовилися. Як напередодні заявив голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, всі політсили розуміють і підтримують необхідність мобілізації. Тепер уряд має запропонувати нову редакцію законопроєкту про мобілізацію. Ба більше, за словами міністра оборони Рустема Умєрова – нова редакція вже готова.

«Наші воїни потребують ротацій та відпусток. Наші воїни потребують можливості відновитися. Наші воїни мають право знати, що їх чекає, та планувати власне життя. Законопроєктом про мобілізацію планується встановити чіткий термін служби по мобілізації – і це потрібно кожному воїну. Наша команда вже підготувала нову редакцію законопроєкту з урахуванням всіх пропозицій, погоджених в робочому порядку з депутатами на засіданнях комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки», – зазначив міністр оборони України Рустем Умєров.

Він написав напередодні, що найближчим часом документ буде направлено на погодження Кабінету міністрів. Ну а тоді, відповідно, він знову потрапить у Верховну Раду, де його знову будуть обговорювати в комітетах а вже потім голосувати у парламенті – якщо до цього дійде.

На це може знадобитися кілька тижнів, зненацька припустив радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк. Чому зненацька? Бо, в принципі, Офіс президента відмежувався від законопроєкту про мобілізацію і практично не комунікував щодо нього. Мовляв, документ – це спільна робота уряду і військових, от нехай і пояснюють.

А пізніше з'ясувалося, що міністри, принаймні деякі, не були згодні з законопроєктом про мобілізацію, за який вони самі ж і голосували. Приходили на комітет до депутатів, просили змінити документ і переписати його, принаймні за твердженням самих депутатів.

Ситуацію, що склалася, в інтерв’ю Радіо Свобода у передачі «Свобода Live» прокоментував Сергій Рахманін, народний депутат із фракції «Голос», член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

– Я процитую відому українську журналістку, шеф-редакторку Громадського радіо Тетяну Трощинську. Вона про цей законопроєкт про мобілізацію написала таке: «Перетворили найважливіше рішення 2023 року на таке ганьбище, це треба вміти, і вони зробили це разом».

Як ви думаєте, чому законопроєкт про мобілізацію не вдався? І що має статися, щоби друга спроба вдалася, враховуючи що тепер фактично всі стейкхолдери цієї історії себе дискредитували?

– Абсолютно доречне питання і дуже складне. Що він не вдався – говорити зарано, тому що його ще де-юре не існує. Існувала версія, яка була відкликана. Сподіваюсь, наступна версія буде кращою. Хоча є величезна кількість ризиків, застережень, викликів і побоювань.

Чому воно не вдалося? В першу чергу через відсутність комунікації: вона була відсутня як клас від тих людей, які б мали би цю історію прокомунікувати.

Наступне питання – чому комунікації не було? Цей закон необхідний, як би хто до нього не ставився. А до нього стримане ставлення щонайменше. Але він необхідний, тому що неможливо не просто виграти, а навіть просто вести війну, не маючи розрахунків щодо мобілізаційного ресурсу. На сьогоднішній момент таких розрахунків немає, тому що велика кількість осіб, які мали би ставати на військовий облік, цього не роблять з різних причин. Тому цей закон потрібний. На мій погляд, базове завдання цього закону – запровадити повноцінний облік і спробувати порахувати, обрахувати і систематизувати відомості про всіх осіб, які можуть стати в пригоді Силам оборони під час ведення цієї війни.

Тому цей закон, яким би він не був, навіть якщо він буде в умовно ідеальному форматі, він все одно буде законом, який буде чутливий, який буде не подобатись тій чи іншій категорії громадян. Давайте відкинемо ілюзію: яким би він не був, все одно знайдеться велика кількість людей, яких цей закон влаштовувати не буде. Тому особи, органи, структури, середовища які долучалися, ініціювали, розробляли цей законопроєкт, не хотіли брати на себе відповідальність за цей непопулярний закон.

Ще раз підкреслюю, він буде непопулярний, навіть якщо буде врахована абсолютна більшість розумних пропозицій. Саме через це і була відсутність комунікації. А відсутність комунікації не просто породжує, а примножує страхи, міфи, побоювання, агресію, істерику, паніку. А ще й на тлі того, що кожна нова версія цього законопроєкту викидувалася в публічний простір, тема почала обговорюватись, обростати додатковими міфами, побоюваннями.

Потім з’явилась нова версія законопроєкту, а громадськість продовжила обговорювати стару. І на тлі того, що всі особи, які були долучені до його розробки, жодним чином цього не коментували – ні президент, ні Міністерство оборони, ні навіть представники уряду (нагадаю, що уряд у нас ключова структура, яка відповідає за мобілізацію), хоча саме він виступив ініціатором цього законопроєкту. Саме це і призвело до того, що є: законопроєкт, ще не будучи законопроєктом, уже викликав відразу у значної частини суспільства, величезну кількість побоювань, почасти об'єктивних, почасти ні.

Ідеальний варіант, який пропонували ми в комітеті ще на самому початку, коли нарешті він у більш-менш усталеному вигляді до нас потрапив, ми його почали проходити постатейно і одразу пропонували представникам уряду: давайте, ви врахуєте хоча б частину найбільш чутливих зауважень, відкличете цей законопроєкт, внесете необхідні зміни. Нагадаю, зміни в цей законопроєкт може вносити до першого читання тільки той, хто його створив і подав – тобто Кабінет міністрів. Ніякі депутати, громадськість, президент чи будь-хто інший туди вносити зміни не можуть.

Уряд в особі представників Міністерства оборони, які презентували цей законопроєкт в комітеті, до нас вчасно не дослухалися. Вони наполягали на обов’язковій процедурі першого читання. Після того, як стало зрозуміло, що голосів у такому вигляді за цей законопроєкт не набирається – сталося те, що сталося. Три з половиною години тривала зустріч керівників груп, фракцій у голови Верховної Ради, після чого уряд змушений був зробити те, що мав би зробити раніше – відкликав цей законопроєкт, пообіцяв врахувати зауваження (хоча б частину з них) і пообіцяв внести новий текст.

– Міністр оборони Умєров 11 січня заявив, що напрацьований новий законопроєкт і невдовзі він буде винесений на розгляд уряду. Коли, за вашими прогнозами, нова його версія може бути зареєстрована, обговорена і проголосована?

– Гадки не маю. Фантазувати не хочу і не буду, але спрогнозувати можу.

Щодо Офісу [президента]: коли ви сказали, що офіс не комунікував – він і не має комунікувати, у нас підміна понять. Комунікувати має президент. Немає такої відповідальної особи, яка називається «Офіс президента». Президент, який є верховним головнокомандувачем, головою Ради національної безпеки і людиною, яка очолює ставку, – він мав комунікувати. Чому він не комунікував – питання до нього. Мені здається, що це була би доречно і доцільно, тому що мобілізація і війна – це загальна справа, вона стосується всіх.

Щодо термінів. Є кілька питань. Що мається на увазі під оновленим законопроєктом – я можу тільки здогадуватись. Він був напрацьований робочою групою, поданий від імені Кабінету міністрів, і був скерований до комітету Верховної Ради. Ми його постатейно пройшли, вивчили.

Будь-яка норма чи стаття, яка викликала у нас занепокоєння, – а з деяких норм незрозуміло, що випливає і як їх застосовувати, і що вони означають, – всі ці питання ми проговорювали. Ми ставили запитання представникам Міністерства оборони і Генерального штабу, які брали участь у робочій групі. Вони відповідали чи не відповідали на наше питання. І якщо були якісь зауваження чи питання, які висловлювали члени комітету, які мали підтримку значної кількості членів комітету, тоді це зауваження представники Міноборони занотовували і обіцяли в разі, якщо цей документ буде відхилений чи відправлений на доопрацювання, їх врахувати.

– В який термін вони будуть готові повторно внести цей законопроєкт і, відповідно, коли проголосують за нього вже у Верховній Раді?

– Є змістовний бік питання. Було зауваження від членів комітету. Сподіваюся, якась частина буде врахована при розробці нової редакції, але це моє припущення.

Що стосується термінів – незрозуміло, насправді, яким чином це буде відбуватися з юридичної точки зору. Коли розробляється будь-який законопроєкт на будь-яку тему, передбачено що до нього можуть подаватися альтернативні законопроєкти. В даному випадку їх було подано чотири – основний законопроєкт, який подавав Кабмін, він же і відкликав. Але чотири альтернативних законопроєкти досі не відкликані, і щодо них не ухвалене рішення. Тобто їх або мають відкликати автори, чого, напевно, вони не зроблять. Або їх треба відхилити в залі Верховної Ради. Але це можна буде зробити тільки через певну кількість днів, коли буде оголошено наступне пленарне засідання.

Якщо це буде новий законопроєкт із новим змістом, з новим номером, то, відповідно до регламенту, знову застосовується процедура подання альтернативних законопроєктів. А це ще 14 днів.

І тому, коли говорять про теоретичні два тижні, то йдеться саме про це. Тобто для того, щоб подати цей законопроєкт знову, треба відкликати альтернативні, зареєструвати новий І вичекати два тижні для того, щоб подавались альтернативні. Це моє припущення, тому що я до кінця не розумію механіку і техніку. На жаль, наші колеги з уряду не пояснюють, що, яким чином і як вони збираються робити.

– Ви на початку сказали, що цей законопроєкт стосується великої кількості людей, але той факт, що його немає і ще декілька тижнів його не буде: як і на кому це позначиться у першу чергу? І що станеться, якщо його ще довго не будуть ухвалювати?

– Є багато спекуляцій, маніпуляцій на тему того, що цей законопроєкт ускладнює поточну мобілізацію. На моє глибоке переконання – ні. Для кого він ускладнює життя? Для військового керівництва, яке не може довгостроково розрахувати свій мобілізаційний ресурс. Тому що доки не буде запроваджено облік, вони не знатимуть, на який реально (підкреслюю – реально) мобілізаційний ресурс вони можуть розраховувати.

Другі, кого це торкнеться: є певна кількість військовослужбовців, які зараз проходять службу, в тому числі у зоні бойових дій, які мають законні підстави для демобілізації через низку причин. Але в умовах воєнного стану вони не мають права на демобілізацію. Цей закон таку можливість для них запроваджує. Так що це торкнеться їх – для них це буде відкладено у часі, на превеликий жаль. Це величезна проблема. Це одна з причин, чому цей законопроєкт має стати законом якомога швидше.

Що стосується поточної мобілізації, то, на моє глибоке переконання, на ній це жодним чином не відіб’ється. Якихось принципово нових механізмів мобілізації там не запроваджено. Там трошки перекладається відповідальність від одних органів іншим. Але на механізми мобілізації, на широкий фундамент законодавчої бази мобілізації це жодним чином не впливає. Говорити про те, що якщо цього закону не буде, то мобілізація зірветься – це перекидання відповідальності.

– Ви сказали, що комунікація була відсутня як клас від тих людей, які мали комунікувати цей законопроєкт. І ви сказали, що ви не знаєте, чому президент не комунікував цей законопроєкт. Низка експертів і також ваших колег депутатів у нашому ефірі казали, що президент просто відмежувався від цього законопроєкту. Чому він так зробив? Можливо є якісь об’єктивні причини?

– Чому цього не робив президент, краще за всіх знає лише він. Я ще на початку нашої розмови сказав – цей закон не є популярним. Цей закон є важливим і необхідним, але в будь-якому разі він не буде популярним. Тому всі особи, які прямо чи опосередковано дотичні до його розробки, запровадження, втілення, вони не хотіли перебирати на себе відповідальність за ці непопулярні речі, які так чи інакше будуть запроваджені. І на мій погляд, це моє припущення, оця мовчанка була пов’язана винятково з цим. Найпростіший варіант – перекинути у його у Верховну Раду, і далі б вже вигрібала, даруйте на слові, Верховна Рада, а не розробники цього закону.

– Як ви думаєте, чи при другому розгляді законопроєкту про мобілізацію будуть себе поводити так само і уряд, і президент? Чи все-таки можна очікувати якоїсь інакшої поведінки?

– Я не думаю, що щось зміниться. Єдине, що може змінитися, на мій погляд, якщо там будуть якісь речі враховані, абсолютно природні, нормальні. Думаю, що частина політиків не втратять шанс скористатися цим, прорекламувати, що це їхня заслуга, але загалом найбільш проблемні місця цього законопроєкту комунікуватись не будуть.

Недоліки, вади, хиби цього законопроєкту обговорювали всі, кому не ліньки. На мій погляд, ключова проблема цього законопроєкту, – причому вона перенесеться і в наступний, незалежно від того, що в ньому зміниться, – полягає в тому, що найбільша кількість проблем виникатиме не від букви закону, а від нормативної бази, яка буде ухвалюватися в розвиток цього закону.

Наприклад, запроваджується тотальний військовий облік чоловіків. Запроваджується базова військова підготовка, яка буде стосуватися всіх, хто не має військо-облікової спеціальності. Ці та інші речі – сертифікат захисника, запровадження електронного кабінету – всі ці речі, які викликатимуть найбільше питань, проблем, складнощів, – вони всі регулюються не законом, а підзаконними актами, які має розробляти Кабінет міністрів. Не знаємо, що буде в цих підзаконних актах, але саме це буде найбільшою проблемою. Саме це викличе найбільше проблем, хаосу, питань. Наприклад, там є чутлива тема – інваліди третьої групи. Тема стосується дуже великої кількості людей. Або вилучення транспортних засобів у ФОПів, знову ж таки – це велика категорія, але вона вузька.

Відповідальність за порушення правил обліку стосуватиметься всіх осіб – чоловічої статі, частини жіночої. Всіх, підкреслюю, від 18 до 60 років, незалежно від того, вони мають вади здоров’я чи не мають, мають відстрочку чи ні, мають броню чи не мають, вони перебувають на території України чи за її межами. Тобто вони мають зазначати, що в них є причини, які дозволяють їм уникати на законних підставах служби, але облікуватися мають всі. Але як це буде виглядати, в якому порядку, в якій формі, за що саме будуть карати, а за що ні – це буде регулюватися, і це викличе найбільше проблем, складнощів і обурення. І саме ці речі ще до того, як закон буде ухвалений, його розробники мають комунікувати, хоча б у загальних рисах пояснювати, до чого людям готуватися. Вони цього не роблять.