ДНІПРО– Стартували зйомки документального фільму про відомого письменника-земляка «Олесь Гончар. Слово як зброя». Перші кадри стрічки зафільмували на локації, яка мала важливе значення в житті прозаїка, – у садибі його старшої сестри Олександри на житломасиві Ломівський у Дніпрі, де наразі діє приватний музей Гончара. Перед початком роботи творці традиційно розбили тарілку – на удачу. Радіо Свобода побувало на знімальному майданчику й поцікавилося маловідомими фактами, пов’язаними із життям та творчістю українського класика.
Невеличка хатинка на дві кімнатки, низька стеля, маленькі вікна, образи, багато світлин і книг. Усе – у рушниках. Це – оселя, де багато років поспіль мешкала старша сестра письменника Олеся Гончара – Олександра Сова, яка прожила майже 102 роки.
Сюди Олесь Гончар приїхав юнаком із фронтів Другої світової, щоб вчитися у університеті. Тут написав одні з перших оповідань і роман «Прапороносці».
Сюди, коли вже жив у Києві й став відомий, щоліта навідувався разом з дружиною Валентиною, щоб попрацювати над новими романами в тиші й затишку.
Хата-музей, створена сестрою письменника
Наталія Щербак, кураторка приватного музею імені Олеся Гончара, який тепер діє в хатинці й належить родичам письменника, розказує: у брата й сестри були дуже теплі стосунки. Попри те, що вони після ранньої смерті матері росли порізно: сестра – в новій родині батька в Дніпрі, а брат – у діда з бабою на Полтавщині. Зблизившись уже дорослими, вони відчували один в одному спорідненість душ.
Попри повоєнні злидні Олександра оточила брата-фронтовика любов’ю та турботою.
«Під час війни будинок, який стояв на цьому місці, був зруйнований і відновили тільки оці дві кімнатки. Сюди Гончар приїхав після війни. В одній кімнатці жила Олександра з чоловіком і дітьми. А другу виділили Олесеві. Тут він мав, як згадував, і шматок хліба, й чисту гімнастерку. Не було ні ліжок, нічого. Постелили йому два лантухи з соломою, стояв стіл посеред кімнатки, тут він писав свої «Альпи», «Голубий Дунай», «Злата Прага», роман «Прапороносці», – розказує Наталія Щербак.
Без освіти, але людина великої доброти
У дуже скромній хаті – десятки експонатів, пов’язаних з життям та творчістю Олеся Гончара: фотографії, листи, листівки, документи, книги, особисті речі.
Їх усі зібрала письменника.
Вона була простою жінкою, не мала навіть шкільної освіти, читати навчилася самотужки – за церковними книгами, але про її щирість і людяність ходили легенди.
Його сестра була знахаркою, лікувала травами, молитвою. Була надзвичайно доброю. Коли ми до неї приходили, вона була й мамою, й бабусею – для всіхНаталія Щербак
«У неї було п’ятеро дітей, вона займалася дітьми, господарством, працювала у сільській бригаді кухарем, готувала їжу для людей. Читала Шевченка, Біблію. За ними й навчилася читати. Вона перечитала всі твори Гончара, передплачувала «Літературну Україну». Була знахаркою, лікувала травами, молитвою. Була надзвичайно доброю. Коли ми до неї приходили, вона була й мамою, й бабусею – для всіх. Коли до неї приходили люди, вона завжди питала: а як ваше здоров’я? І казала: «Я за всіх молюся». Була дуже набожна. У музеї зараз – як було при ній», – розказала кураторка музею.
Робота над фільмом розпочалася
Втім, у новій документальній стрічці про Олеся Гончара розкажуть не тільки про цей музей. Режисерка Катерина Стрельченко поки не розкриває всіх творчих планів, але зазначає: в годинному фільмі будуть і незвичні ходи, й історичні реконструкції та інтерв’ю.
«Сказати, що цей фільм буде унікальний, кращий за попередні, я не можу, але як творчі люди ми вкладатимемо в нього душу – і він буде точно несхожий на попередні. Буде чимось особливий», – сказала Радіо Свобода Катерина Стрельченко.
У зйомках візьмуть участь студенти-філологи дніпровського університету, а також професійні актори.
Щоб потрапити до проєкту, довелося пройти кастинг, каже студентка Ганна Бродовська. Вона у фільмі гратиме саму себе.
«Життя Гончара пов’язане з кількома місцями – Полтава, Харків, Київ і, безперечно, Дніпро. Моє місто – Дніпро, я буду тут зніматися. Тут він народився, тут навчався. Інші дівчата їхатимуть в інші міста», – розповіла дівчина.
Гончар як натхненник свого часу
На зйомки фільму до садиби, де жила сестра Гончара, прийшли багато зацікавлених людей, зокрема, викладачі факультету філології університету, де навчався Гончар і який зараз має його ім’я.
Професорка Наталія Олійник каже: Гончар був людиною своєї епохи. Вона пригадує, як ще в юності захоплювалася його творами, виписувала цитати до щоденника: «І найвища краса – це краса вірності»…
«Кардіограма» злетів і падінь Олеся Гончара – від провладних «Прапороносців» до «Собору» – відображає саму епохуНаталія Олійник
«Я проти того, щоб акцентувати на політиці, на ідеології, бо то була така епоха. Я за те, щоб закцентуватись на постаті Гончара як людини, яка була літописцем своєї епохи. «Кардіограма» злетів і падінь Олеся Гончара – від провладних «Прапороносців» до «Собору», після якого він став «ворогом народу», ідеологічним натхненником свого часу, – відображає саму епоху», – зазначила філологиня.
Невідоме про «антисоборну» кампанію
Професорка Нінель Заверталюк багато років вивчала творчість Гончара і все, що з нею пов’язане, зокрема шельмування його роману «Собор».
«Антисоборна» кампанія кінця 60-х років не була спонтанною: Гончар давно був «на олівці» у влади через свої проукраїнські висловлювання – на захист української мови, освіти, за збереження храмів тощо. «Собор» став лише приводом», – впевнена дослідниця.
Донос на нас був аж у центральну владу, що у нас готується несанкціонований диспут про книгуНінель Заверталюк
Вона згадує травень 1968-го коли в дніпровському університеті хотіли провести диспут на тему «Собору», але отримали заборону. І попри все – провели.
«Донос на нас був аж у центральну владу, що у нас готується несанкціонований диспут про книгу. І це було заборонено. Оголошення – зняли. Але диспут все ж провели. Організували його студенти четвертого курсу – Савченко, Могилевський і Валентина Нарівська. Викладачі на цьому диспуті не були. Але ми знали, звичайно. Дякуючи декану, всім трьом організаторам нічого не було. Він їх викликав до себе і сказав: «Тиждень щоб я вас не бачив, знайдіть довідки, що хворі, що хочете». І він їх так врятував, інакше б їх виключили з комсомолу й університету», – розповіла Радіо Свобода Нінель Заверталюк.
Що ж до майбутнього фільму, то перед початком роботи на знімальному майданчику творці розбили традиційну тарілку з назвою проєкту. Прем’єру планують на вересень.
Кошторис стрічки становитиме 200 тисяч гривень. Їх творча група отримала в рамках програми «Культурна столиця» з міського бюджету.
Дивіться також:
У Дніпрі вшанували пам’ять дисидента Івана Сокульського
У Дніпрі відновили портрет Гончара, зіпсований вандалами
100 років Олесю Гончару: Портников розповідає про своє інтерв'ю з письменником у 1986 році
