100 років Петру Яцику – першому меценату нової доби, який вкладав гроші у знання про Україну

7 липня минуло 100 років від дня народження Петра Яцика (1921–2001) – канадського підприємця українського походження, відомого мецената, який ще до незалежности України підтримував численні українознавчі наукові проєкти.

Петро Яцик був одним із меценатів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), «Енциклопедії українознавства», Центру досліджень історії України при Альбертському університеті (Канада), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті. Він заснував Міжнародний конкурс знавців української мови, спеціальний український відділ при Колумбійському університеті (США).

Завдяки Петрові Яцику «Історія України-Руси» Михайла Грушевського видана англійською мовою. Цей проєкт його життя називають найбільш далекосяжним і стратегічним.

Бути чесним, багатим і жертовним, мабуть, це й було життєвою філософією Петра Яцика. Він вважав, що Україна та українці не повинні бути бідними, бо це не їхній природній стан. Він став багатим, але багатим меценатом. На кшталт Єлизавети Милорадович, полтавської поміщиці, яка фінансувала Наукове товариство імені Шевченка, Євгена Чикаленка, який видавав українські книжки.

Петро Яцик приїхав у Канаду в 1949 році з двома доларами у кишені. Йому було 27 років. Після року праці в ресторані, він із двома українцями відкрив книжкову крамницю «Арка». Як пригадував Петро Яцик, магазинів із продуктами та одягом було багато, а українська книгарня в Торонто була одна.

«Нам пощастило, бо мали товар задарма. Їхали українці з Німеччини, мали по 50-100 книжок і щоби не тримати їх по пивницях, приносили до нас. Ми продавали книги, прибуток залишали, оплативши людям за проданий товар», – розповідав Петро Яцик у фільмі «Візія Петра Яцика», який знятий за його життя у середині 90-х років минулого століття.

Хоч книжковий бізнес і йшов успішно, але трьом людям в одній крамниці таки було затісно. Петро Яцик зайнявся продажем меблів, а у 1953 році заснував ще і будівельну фірму.

Втім, працював із 18 компаньйонами, які одного дня попросили віддати їм гроші. Петро Яцик їх не мав, бо всі вкладав у розвиток справи. Тоді він, щоб виконати умови, віддав 35 тисяч доларів, це були дуже великі гроші наприкінці 50-х років. Це стало для нього життєвим уроком.

«Мій тиск був 240 на 200. Вони забрали все. Але мені це дало багато певности і вона залишилась. І ще одне, якщо є 18 людей чи 180, але кожен лишень дивиться, як скористати зі справи собі, то вони не будують підприємство, а руйнують», – розповідав про цей випадок Петро Яцик у фільмі.

Він заснував власну будівельну фірму «Prombank Investment Limited» (P. Jacyk Group) і вже у кінці 50-х років став найпомітнішим канадським бізнесменом українського походження.

З часом, Петро Яцик зрозумів, що давати гроші на справи, які вважав вартісними, так само приємно, як їх заробляти.

Перша пожертва – на буквар

У 1960-х роках Петро Яцик віддав першу тисячу доларів на благочинність – це був український буквар педагога Марії Дейко. А далі були пожертви на будівництво Української католицької школи у Бразилії, на бурсу для незаможних людей у цій країні, будівництво української церкви.

Оскільки українці після Другої світової війни, втікаючи, як і Петро Яцик, від сталінських репресій, поселились на трьох континентах, то бракувало інформації про Україну не лише для українських емігрантів, але тих людей, серед кого жили. У Петра Яцика виникла ідея видати «Енциклопедію українознавства».

Вже наприкінці 70-х років років минулого століття Яцик став найбільшим меценатом на Заході.

Його критикували навіть колеги за підтримку багатьох українських проєктів, сміялися з нього, але він не зважав і продовжував робити своє: допомагати своєму народові.

«Гроші можна витратити й заробити знову, але рідко можна зробити те ж саме з хорошою репутацією», – наголошував Петро Яцик.

Гроші на наукові проєкти

«Петро Яцик – перший, хто почав давати гроші на українські справи, наукові. Все ж таки, він був першопроходцем.

Як він розбагатів? Це була стратегія, не просто випадок. Це не було так, щоб швидко заробити і втекти. Він був успішний у бізнесі і перевів ці гроші в українські проєкти.

Хто б пам’ятав про бізнесові проєкти? Їх нема, а він залишив те, що становить його пам’ятник. Він доклався до багатьох українознавчих проєктів.

Кожна друга-третя книжка з історії України видана частково або повністю на гроші Петра Яцика. Він вважав, що важливо дати можливість молодому поколінню інтегруватися в світову науку.

У той час, коли держави не було, або тоді, коли держава не дбала про це, Петро Яцик, по суті, виконував її функції. Тобто, проводив свою гуманітарну політику і фінансував її. Йому не було важливо, щоб звучало його ім’я, головне – добра справа», – каже професор Українського католицького університету, історик Ярослав Грицак, який працює над проєктами, які підтримував меценат.

Петро Яцик хотів, щоб Михайло Грушевський «заговорив» у світі англійською мовою і пожертвував на проєкт 1 мільйон доларів.

Свого часу Михайло Грушевський (1866–1934) двічі звертався до української діаспори з проханням видати працю його життя «Історію України-Руси» англійською. І лише завдяки Петрові Яцику у 1997 році було презентовано перший том 11-томника Грушевського англійською. Це була найдалекосяжніша робота українців у світі. У проєкт залучили величезний колектив науковців зі США, Канади та України.

«Проєкт ще не закінчився, вийшов останній том. Це забрало понад 20 років. Багато людей ставилися дуже скептично до цієї ідеї. Важливо, що наукове видання англійською має передмову і коментарі, що стало найкращим досягненням серед істориків. Цей переклад – найгідніший пам’ятник і він вже – вічний», – зауважив Ярослав Грицак.

Життя бойка Петра Яцика

Петро Яцик народився в карпатському селі Верхнє Синьовидне (Сколівщина, Львівська область) 7 липня 1921 року. У 14-річному віці залишився сиротою і опікувався своїми братами та сестрами. Тоді серед карпатських гір сформувався його характер і світогляд. У 1944 році, знаючи, що німці відступатимуть, він добре усвідомлював, що може знову принести радянська влада. Його погляди та позиція могли для нього закінчитись арештом і таборами. Він вирішив іти на Захід. Спершу опинися у Регенсбурзі (Німеччина), де було багато українців. Там навчався в Українському технічно-господарському інституті. У 1949 році переїхав у Канаду. Перший рік працював у ресторані і потім пригадував, що «миття посуду дало найголовніше – бажання себе довершувати».

«Для Петра Яцика було важливо, щоб в англомовному світі, тобто в Канаді та США, розуміли і знали історію України. Він сам не був істориком, але для нього було це важливо, бо про Україну було дуже хибне, не таке бачення, яким би мало бути, на йому думку. Для дослідницької роботи потрібні гроші, а українські програми у Гарварді, Торонто, Канадському інституті українських студій в Альберті – це були ті програми, які він підтримував, потім був проєкт і у Львові. До незалежности України він вклав великі гроші, як меценат, у розвиток науки.

Його справа живе. Думаю, що в Україні потрібно більше цінувати ту роботу, яку робила діаспора і до якої Яцик причинився. Після Другої світової війни українська діаспора подавала інший фактаж, аніж був загальноприйнятий, про Україну», – говорить почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька-Юсипович.

Ім’я Петра Яцика знають в Україні чи ненайбільше, як засновника у травні 2001 року Міжнародного конкурсу знавців української мови, який проводиться і після його смерти.

«Я кілька разів брала участь у конкурсі імені Петра Яцика і займала призові місця. Цьогоріч – третє місце. Знати свою мову і висловлювати правильно свою думку це важливо завжди. Конкурс є надзвичайно важливий для молоді і загалом українців, бо немає народу без його рідної мови», – говорить переможниця цьогорічного конкурсу, львівська студентка Софія Кравець.

Нині немає вулиці імені Петра Яцика в Україні і вшанування його 100-літнього ювілею відбувається якось дуже вже непомітно для більшости. Хоча в українця Петра Яцика можна навчитись життєвої мудрости і філософії. Можливо, меценати такого рівня, як Петро Яцик, будуть оцінені в майбутньому. Бо діяв він стратегічно, на десятиліття вперед.

Його називають однією з найцікавіших постатей ХХ століття: простий бойківський хлопець із Карпат доробився до великих грошей і завжди мав відчуття обов’язку перед Україною. Петро Яцик вважав, що найбільш ефективно і перспективно вкладати гроші в освіту, він популяризував українську історію, мову і науку. Меценат інвестував зароблені гроші у знання про Україну.

1 листопада 2001 року у Торонто Петро Яцик відійшов у вічний світ. Його справу продовжує донька.

• Як меценат науки Петро Яцик став відомий ще 1974 року, коли він виступив найбільшим жертводавцем створення у Гарварді українського наукового інституту. Завдяки його старанням у цьому – одному з найпрестижніших наукових закладів світу – вічний статус отримали три українські кафедри: української мови, історії й літератури.
• У 1999 році в Гарварді впроваджено стипендію імені Петра Яцика.
• При його фінансовій підтримці побачила світ видана у Франції енциклопедія українознавства професора Володимира Кубійовича, англомовне видання історії Грушевського, українські підручники для шкіл діаспори.
• Програми українських студій імені Петра Яцика працюють у колумбійському університеті Америки, університеті Канади, у Лондонському університеті Великої Британії.
• Всього на проєкти, пов’язані з розвитком української науки меценат Петро Яцик спонсорував близько 10 мільйонів доларів.
• Петро Яцик створив Лігу українських меценатів і став першим її президентом.
• Особливою його гордістю Яцика був зініційований і фінансований ним конкурс знавців української мови, учасниками якого стали тисячі українських школярів.

Петро Яцик: Ніхто з наших проповідників дотепер не проповідував будувати самого себе. Я думаю – як українець маю збудувати сам себе. Коли ми збудуємо себе як націю, то й досягнення наші, ракети, літаки, перейматимуть від нас. Я не хочу брати приклад з гіршого від себе, я беру приклад з ліпшого, і пробую бути ліпшим. Як українець я хочу бути ліпшим. Коли людина себе поліпшить, вона поліпшить долю свого народу. Це моє бажання, і тому я є такий, який є…

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Світовий конгрес українців створює глобальну Мережу нащадків жертв Голодомору 1932-33 років