Роман Тищенко
Хто такий Тарас Шевченко – кобзар у шапці та кожусі, чи, може, Гаррі Поттер? Чи можливо переосмислити класичні літературні образи та чи потрібно щораз намагатися їх актуалізувати. Щоби розібратися з тим, чи є виставка «Квантовий стрибок Шевченка» профанацією, чи мистецьким актом, Радіо Свобода поспілкувалася із викладачами Українського Католицького Університету.
Джек Горобець, Фріда та інші втілення Шевченка у Київському метрополітені – фото
Творчість – це постійний пошук, наголошує завідувачка кафедри філософії філософсько-богословського факультету УКУ Орися Біла. За її словами Шевченку не потрібні шапка й кожух, щоби бути видатним митцем.
Тому будь-яке намагання переосмислення певних речей має право на існування, особливо, якщо це стосується мистецтва. Це не новий прийом, однак, це вочевидь стало новинкою для українського соціуму, вважає філософ.
Перетворення митців на ідолів – проблема шкільної освіти
«У творчості немає правильних, чи неправильних речей – є лише пошук. Такі акції як «Квантовий стрибок Шевченка» мають на меті переглянути давно всім відомі, а відтак застарілі та віддалені від реальності образи кобзаря. Шевченко – це не кобзар у шапці та кожусі, а передусім талановитий митець».
Фанатичне шанування образу поета без змоги переосмислити його для сучасності, за словами філософа, свідчить про застарілий спосіб мислення.
«Схожі акції можуть бути неприємними для людей, які звикли до Шевченка як до певної ікони. Однак те, що вони не в змозі його переосмислити, радше свідчить про слабкість тих підвалин, на яких вони вибудовують своє світобачення. Сам Шевченко був митцем із гарним почуттям гумору — я думаю, що сам він був би не проти такого обігрування власного образу», — каже Орися Біла.
Однобоко трактувати класиків і робити з них «непорушних ідолів» – це велика проблема, корені якої, передусім, знаходяться у колишній шкільних програмах.
«Зазвичай вчителі працюють по завчених, ще радянських шаблонах, які їм вклали в голову ще під час їхнього навчання в минулу епоху. Тому стереотипні образи мігрують із покоління у покоління без змін. Культурний текст потребує постійної співпраці із читачем, який постійно змінюється», – каже філософ.
Шевченко – фантазер та винахідник традиції
Культурологу, викладачу УКУ Богдану Шумиловичу Тарас Шевченко допоміг усвідомити національну ідентичність. Шевченко творець традиції і національної ідентичності, проте робити з нього ікону не варто, вважає культуролог.
«Шевченко займає свою дуже важливу нішу. Він відіграв надзвичайно важливу роль у конструюванні мене, моїх батьків, та багатьох інших. Для мене він «винахідник традиції» – фантазер, який дав мені можливість уявити національне тіло. Проте робити з нього ікону це зовсім неправильно. Тому що це свідчить про те, що ми створюємо штучну реальність», – каже культуролог.
На думку культуролога завдяки сміху українці протидіють штучним образам. Тому ставитися з іронією до класичних творів – цілком нормальна практика.
«Сильна риса українців – це сміятися. Самоіронія завжди протистояла штучним тоталітарним конструктам, які насаджувалися згори. Зокрема український футурист Михайль Семенко у 20 роках XX століття намагався показати весь абсурд іконічного образу Шевченка, спалюючи Кобзар.
Це теж була мистецька акція, проте вона, як і «Квантовий стрибок Шевченка», не мала на меті плюндрувати творчість поета, наполягає Богдан Шумилович.
«Ми в сім’ї з усмішками переказуємо шевченківські сюжети й рядки про недоспані ночі й зустрічі край села. Сьогодні люди живуть у квартирах, з телефонами та комп’ютерами. Історії про випас ягнят – це модус XIX століття. Ми не маємо жити так само. Це потрібно усвідомлювати, бо без цього розуміння важко бути освіченою людиною», – каже Богдан Шумилович.
Штучно намагатися зробити митця актуальним – не варто. Богдан Шумилович каже, що літературні сюжети за певних обставин оживають цілком природно.
У Великій Британії не започатковують фестивалі Шекспіра, щоби привернути до нього увагу. Ним і так захоплюється й молодь і старше покоління, розповідає культуролог. Певні сюжети в літературі оживають природньо.
«Шевченко ожив під час Революції Гідності. Антиімперська риторика стала всім зрозуміла і його миттєво переосмислили в значках, малюнках та графіті», – зазначає Шумилович
Проте, кожне покоління знаходить свою літературу, свій текст, свою картинку.
Традиційний портрет Шевченка не розуміють досі
Мистецтво потрібно передусім наповнювати сенсами. Так вважає завідувачка кафедри культурології УКУ Зоряна Рибчинська. На її думку глибинне розуміння творів дозволяє знайти в них зовсім неочікувані сенси.
«Цікавіше було б глибше осмислити поета, оскільки він сам є творцем образу кобзаря. Зі студентами ми займаємося аналізом загальновідомої фотографії поета, на якій він зображується в шапці й кожусі. Це постановочна фотографія, яку митець зробив у Петербурзі одразу після заслання. Образ кобзаря сприймається як певна схема. Студенти зазвичай не помічають, що кожух насправді одягнений на абсолютно сучасний фрак міського інтелігента», – каже Зоряна Рибчинська.
За словами Зоряни Рибчинської – фотографія кобзаря – передусім мистецька акція, яку наразі не розуміють.
«Це був авангардний мистецький жест, яким він наголошував, що він передусім є людиною з народу. Натомість зараз його шапка, вуса й кожух поширюються в масовій культурі без розуміння суті. За ними люди не бачать людини у фраці, інтелігента, художника, який сконструював і промислив багато речей. Він почав формування образу української нації, але він аж ніяк не вбачав її в кожусі», – каже культурологиня.
Шевченко – це український Байрон. Про це свідчать його щоденники, які, на жаль, залишаються поза увагою загалу, нагадує Зоряна Рибчинська.
«Незважаючи на те, що кожен українець напевно бодай раз у житті тримав у руках Кобзар, проте поза масовою увагою залишається щоденник Шевченка. Там він постає зовсім з іншого боку — інтелектуала епохи романтизму. Показовим поетом тієї епохи є Байрон, проте Шевченко як інтелектуал та митець, був не менш визначним. Саме тому, щоби зробити дійсно вдалий перформанс, потрібно ретельно дослідити первинні тексти», — розповідає Зоряна Рибчинська.
Читайте ще:
Майдан увімкнув відчуття Шевченка. Оксана Забужко та Євген Бистрицький про Кобзаря
