Гості: Олеся Яхно, політичний експерт; Віктор Мироненко, керівник центру українських досліджень Інституту Європи РАН; Аркадій Бабченко, журналіст.
Російський президент Путін виступив 1 березня з посланням до Федеральних Зборів Російської Федерації. Цей виступ вважався плановим, ніхто особливих сенсацій від нього не сподівався. Однак це дійсно сенсаційна промова, яку зараз уже порівнюють із так званою «мюнхенською промовою» Путіна. Тому що, з точки зору рівня мілітаризму і загроз, ця промова не має собі рівних у новітній російській історії. Я думаю, що останній раз з такими промовами і погрозами російські керівники виступали ще під час СРСР. Останній був, очевидно, – колишній генеральний секретар ЦК КПРС Юрій Андропов, один із попередників Путіна в спеціальних службах. Причому це не просто промова. Це демонстрація новітніх різновидів російського озброєння. Американсько-російське протистояння у цій промові було головним мотивом для Путіна. До речі, це підтверджує те, що Путін воює не з Україною, а зі США й Заходом, що Україна – це для нього тільки етап.
Віталій Портников: Пані Яхно, на Вашу думку, що це?
Олеся Яхно: Ця промова, з точки зору передвиборчої кампанії і з точки зору ситуації, яка описує стан і настрої еліт у Російській Федерації, є показовою. Але щодо мілітаристських загроз, публічних подібних заяв не звучало від «мюнхенської промови».
(Повна версія програми)
Але в чому мета? Чи це продовження тієї ж логіки Росії вже декілька років поспіль – а це підвищення ставок, таким чином публічний шантаж не лише України, а й всього світу, демонструючи важливі загрози, готовність, як це прозвучало під час промови, – чи це дійсно курс, до якого Росія і російські еліти готуються в довгостроковій перспективі?
Якщо це не є предметом короткострокового шантажу, щоб за півроку чи за рік намагатися нав’язати свій «пакт», то це потребуватиме змін всередині країни. Тому що ресурсу немаєОлеся Яхно
Якщо це не є предметом короткострокового шантажу, щоб, скажімо, за півроку чи за рік намагатися нав’язати якийсь свій «пакт», про який дуже довго й багато говорили в Росії, то це потребуватиме змін всередині країни. Тому що ресурсу немає.
– Пане Мироненко, я хочу звернутися до досвіду Вашої політичної кар’єри. Він для нас зараз важливіший. Це все ж таки риторика чи це початок гонки озброєнь? У радянські часи ми теж бачили різні прояви такого божевілля – була риторика, а була і справжня гонка озброєнь, яка, коли стала реальною, знищила СРСР і його економіку.
Відчуття дежавю – я це вже чув на початку 1960-х. Про «кузькіну мать». Хрущов пояснював американцям – «ми їх поховаємо». Не поховалиВіктор Мироненко
Віктор Мироненко: Мене сьогодні не залишало відчуття дежавю – десь я це вже чув, десь я вже це бачив. Мабуть, хлопчиком чув на початку 1960-х. Пам’ятаєте, про «кузькіну мать»? Микита Хрущов пояснював американцям – «ми їх поховаємо». Не поховали.
Я відчував дежавю з пленумів ЦК КПРС навіть часів перебудови. Тоді дуже багато було членів центрального органу управління СРСР, які начебто підтримували демократизацію, реформи, вихід з 70-річної революції, але я відчував, що вони хотіли б усе змінити, нічого не міняючи.
Про гонку озброєнь сьогодні говорити дуже важко, просто порівнюючи потенціали. Брязкання зброєю – це не є свідчення сили. Це ще одне свідчення слабкостіВіктор Мироненко
Про гонку озброєнь сьогодні говорити дуже важко, просто порівнюючи потенціали. Економічні потенціали США і СРСР чи сукупні потенціали того, що звалося соціалістичною системою в світі, та західних країн були порівняно схожими чи близькими. Зараз ситуація абсолютно інша. Я дуже розчарований. Я чекав, що зроблені якісь висновки з цих 25 років, які пережили після перебудови. Схоже на те, що нічого не міняється. Оце брязкання зброєю – це не є свідчення сили. На жаль, це ще одне свідчення слабкості.
– Пані Яхно, командувач ядерних сил США, керівник Стратегічного командування, генерал Джон Гайтен сказав ще до промови Путіна: «Росія є сьогодні найзначнішою загрозою – зараз тільки вона загрожує самому існуванню нашої країни». США ці загрози сприймають дуже серйозно.
Олеся Яхно: Якщо порівнюємо ситуацію з «мюнхенською промовою», то є суттєва різниця. «Мюнхенська промова» мала реального зовнішнього суб’єкта для кого те, що тоді було прозвучало, було важливим. Путін тоді звертався до Європи. Сьогодні Путін говорить, що посилення військового потенціалу Російської Федерації – це запорука збереження миру на всій планеті. Але ж зовнішнього адресата, який вірив би у ці слова, немає.
Коли є світовий порушник, який робить акцент виключно в бік «сила є – розуму не треба», то невідомо, як спрацюватиОлеся Яхно
Така промова сьогодні, можливо, з увагою сприймається, тому що ніхто не розуміє, як далі, в який бік рухатиметься Російська Федерація. Коли кажуть, що є світовий порушник, який робить акцент виключно у бік «сила є – розуму не треба», то це невідомо, яким чином може на тому чи іншому етапі спрацювати.
– Пане Мироненко, може, це дійсно образа за те, що не хочуть розмовляти так, як Путін хотів би, щоб з ним розмовляли, образа на те, що виключили з «Великої вісімки», врешт-решт остання образа – знищення американськими Збройними силами російських військових найманців у Сирії? Ми розуміємо, що це російські військовослужбовці. І такого ляпасу російські Збройні сили не отримували від часу їхнього знищення афганськими моджахедами під час війни в Афганістані.
Американці довго вичікували нагоди, щоб нагадати, з ким мають справу – не тільки з Сирією, а й серйозною військовою потугоюВіктор Мироненко
Віктор Мироненко: Усі ці події дуже прикрі й дуже символічні. Американці довго вичікували нагоди, щоб нагадати, з ким мають справу – не тільки з Сирією, а й серйозною військовою потугою.
Послання президента, очевидно, адресоване не зовнішній аудиторії, а внутрішній. Якась образа присутня в російської елітиВіктор Мироненко
Послання президента, очевидно, адресоване не зовнішній аудиторії, а внутрішній. Якась образа присутня у російської еліти. Але Путін тут трошки лукавить, коли говорить про те, що з ними ніхто не хотів розмовляти. Виникає запитання: а з ким ви були готові розмовляти? Якщо це план на майбутні шість років, то на нас чекає подальше відставання від світу, подальше гальмування модернізації і всі ці неприємні речі, які ми вже відчуваємо зараз.
У президента і в російської еліти є помилкове відчуття, що Росія – це СРСР. Росія – не СРСР. Росія хотіла б розмовляти виключно зі США, яких вони вважають рівними собі. І навіть не дуже хотіла б розмовляти з ЄС, не говорячи вже про Україну.
Україна і Росія,незважаючи на різницю в розмірах, – конкуренти економічні, культурні, політичніВіктор Мироненко
Хоча Україна і Росія, незважаючи на різницю у розмірах, – це конкуренти економічні, культурні, політичні. Але так конкурувати, мабуть, не треба.
– Пане Бабченко, а російське суспільство взагалі сприймає цю мілітаристську риторику?
75% не проти, щоб їхні діти чи родичі служили в армії. При тому, що людей ховають під номерками без імен. І в Росії завжди таке булоАркадій Бабченко
Аркадій Бабченко (переклад): Нещодавно було якесь чергове опитування, так 75% росіян не проти того, щоб їхні діти чи родичі служили в армії. При тому, що в Сирії війна, на Донбасі війна. І людей ховають під номерками без імен. І в Росії завжди таке було.
Після Другої світової війни СРСР і Росії брали участь у 36 війнах і військових конфліктах. Усі за межами своєї країниАркадій Бабченко
Всі розмови про те, що «росіяни не хочуть війни» – це маячня. Росія – воююча країна. Росія – воююча нація, мілітаристська нація. Після Другої світової війни СРСР і Росії брали участь у 36 війнах і військових конфліктах. Жоден із них не був оборонним конфліктом, а наступальними, всі були за межами своєї країни. У дитячих садочках роблять номери «спецназ», і все це на 9 травня. Висновок очевидний – російське суспільство дуже сильно мілітаризоване, росіяни готові воювати і воюватимуть.
– А продемонстрована сьогодні зброя дійсно може бути в Росії запущена в масове виробництво, перетворена на реальні сили спеціального призначення?
Аркадій Бабченко: Я не розумію, чому стільки галасу навколо цієї ракети. Зараз ці ракети хто тільки не будує. Я знаю хлопця, який будує ракети, які здатні долетіти не тільки до Флориди, а й до Марса. І може це зробити через два роки.
А тут ядерна нібито як держава чергову клепає титанову трубу, яка здатна злетіти на 150 метрів у космос і пролетіти 4 тисячі кілометрів до Флориди – такі танці, як нібито винайшли неймовірно нову технологію.
Такі технології у Кім Чен Ина є – Кім Чен Ин через половину океану гуляє. ІДІЛ з «Хізболлою» вже через Ізраїль стріляють. Це абсолютно інформаційний шум. Це черговий піар, чергове «перемогобісся» для внутрішнього вжитку.
