Львів – Поблизу Львова, у селі Скнилів, встановлено пам’ятний хрест на місці давнього монастиря монахів-студитів Української греко-католицької церкви. Про це місце не згадували у радянський час, забули про нього і вже у незалежній Україні. А це була Скнилівська лавра Антонія Печерського, заснована митрополитом Андреєм Шептицьким. Це була перша студитська лавра монахів, відроджених у 1898 році митрополитом.
Студитський кам’яний хрест, який днями встановлено на місці монастиря, тепер нагадує про це історичне місце. У 1902 році митрополит Андрей Шептицький купив 40 моргів поля і 5 моргів лісу (морг міг становити 0,33-1,07 гектара) для будівництва Скнилівської лаври. Митрополит подбав і про зручність, бо передмістя Львова, а водночас тоді це була затишна, тиха місцина, яка дуже підходила для монастиря. Велось будівництво і одразу ж монахи садили сад. Уже у 1903 році студити перебрались у свій новий дім і продовжували його облаштовувати.
Власноручно митрополит Андрей написав «Скнилівський типікон», тобто приписи для монахів. Глава Церкви дбав про те, щоб монахи мали відповідну богословську освіту. Адже студити мали жити у молитві та праці, але й мусіли бути освіченими і дбати про просвіту та виховання людей.
Життя у монастирі було строге, як і покута за непослух. Адже у час праці монахи дотримувались мовчання, запитували дуже тихо, після вечері взагалі панувало повне мовчання. Студитське правило забороняло вживання м’яса, але на кожен день кухар складав меню. Для прикладу, сніданок – кава біла з цукром, хліб житній білий, мед або масло. На обід і вечерю все овочеве, вирощене самостійно, каші, а ось в неділю і четвер – борщ і вареники. Ніяких винятків для гостей, зокрема і вищих духовних осіб не робилось у частуванні. Ніхто не міг сказати, що у монастирі «по-панськи їдять». Хліб порізаний на грінки і вода у збанках завжди була на столі. Водночас стіл накривали за всіма правилами етикету – біла скатертина, повний комплект посуду. Бо кожен брат зобов’язаний був вміти поводитись у разі, якщо потрапить у гості.
Скромний спосіб життя вів і митрополит Андрей Шептицький попри своє графське походження.
Митрополит особисто освятив лавру
Історія заснування Студитської лаври описана у монастирських хроніках монаха Теофана Шеваги. Створення саме лаври, а не монастиря, було вочевидь стратегічним планом далекоглядного митрополита Андрея Шептицького. Оскільки лавра – це цілком самостійний чернечий осідок, який міг продовжувати жити і працювати, незалежно від системи чи структури. Митрополит, вочевидь, з огляду на події, розумів, якщо через певні обставини буде зруйнована одна монаша лавра, то інші даватимуть собі цілковито раду.
У 1906 році митрополит був присутній на освяченні Скнилівської лаври і посвяті у монахи-студити (схимі). Андрей Шептицький став першим Архимандритом Скнилівської лаври. Щороку монастир розростався, ставало більше братів, які приходили сюди за покликанням. Монахи знались на садівництві, городництві, бджільництві, столярстві. Цікаво, що у 1911 році у монастир вступив росіянин із Петербурга, у майбутньому екзарх Російської греко-католицької церкви Леонід Федоров, за його прикладом приїхали ще 2 ченці, які прийняли католицизм.
Однак розвиткові Скнилівської лаври завадила Перша світова війна. У 1914 році монастир був частково зруйнований, монахів мобілізували до служби у війську. Лише кілька студитів залишились і підтримували життя у монастирі. Монахи приїжджали у відпустку у монастир на Великдень. Багато студитів загинули на війні, потрапили у російську в’язницю. Отця Леоніда Федорова було арештовано. Під час російської окупації Галичини, царські війська у 1914 році арештували митрополита Андрея Шептицького за виголошену ним проповідь із закликом до вірності Апостольському престолові, проти насильницького насадження православ’я. Два з половиною роки митрополит Андрей провів у важких умовах у Суздальській в’язниці. У 1917 році митрополит був звільнений.
1918 рік став останнім для Скнилівської лаври
Втім, 1918 рік приніс найбільші випробування для монахів-студитів Скнилівської лаври. У листопаді 1918 року розпочалась польсько-українська війна. Львів тоді був поділений на польську і українську території. Частина Скниліва, де розташовувалась львівська митрополія УГКЦ, опинилася під контролем польського війська. Польські солдати спалили лавру, вигнали звідти монахів, а декого вбили. Вже наступного року митрополит подбав про нове місце для монахів-студитів і заснував Унівську лавру.
«Скнилівська лавра стала першою обителлю, вона була дерев’яною, збудована за неповні 4 роки. У всіх шематизмах тогочасних зазначено, що митрополит Андрей є першим архимандритом цієї лаври. Оскільки це були перші монахи-студити, то їх маємо належно вшанувати. Багато з них були в минулому січовими стрільцями. Після військової кар’єри віднайшли своє життя у монашому покликанні. Цей монастир також показує нам трагізм нашого народу. Оскільки ця лавра була спалена у 1918 році, деякі монахи зуміли втекти, деякі загинули», – каже ініціатор встановлення пам’яткого знаку на місці колишнього монастиря, отець-монах УГКЦ Юстин Бойко.
Попри важкі умови, які довелось пережити монахам, духовенству УГКЦ у важкі роки ХХ століття, в часи жорстоких радянських репресій, все ж це не зруйнувало церкву і віру людей у її відродження.
Пам’ятний хрест на місці колишньої Студитської лаври невдовзі буде освячено.
