Львів – 30 років тому, в серпні 1987 року, понад 200 єпископів, священиків, монахів, вірян заявили про вихід із підпілля Української греко-католицької церкви. Лист надіслали папі Іванові Павлу ІІ і тодішньому генсекретарю СРСР Михайлові Горбачову. Тоді весь світ дізнався про понад 40 років життя катакомбної церкви, що супроводжувались арештами, переслідуваннями. Тисячі квартир, будинків були підпільними церквами. У Львові донині збереглась квартира, яка вважається найбільшою підпільною церквою.
У маленькій однокімнатній квартирі в самому центрі Львова (площа Соборна, 11, кв.3) від 1955 року діяла таємна церква, її організував отець Василь Величковський, якого називали «батьком підпілля». Тут збережена атмосфера, інтер’єр, численні речі з часів підпілля: вівтар, ікони, ліжко, шафа, книжки, апарат, за допомогою якого робили образки і молитовники. Спершу їх фотографували, а потім відтворювали на фотопапері. Келих служив чашею, а маленька тарілка – дискосом, які використовувались для Божественної літургії. Літургійний посуд ховали під дошку підлоги, в одяг, за пічкою. Бо їх під час обшуку могли вилучити. Престолом була тумба. Вівтар закривали, щоб виділити святість місця.
«Все на тому ж місці у кімнаті, як при житті отця. Все скромно, просто, всі речі, якими користувався владика Величковський: священичий єпитрахиль, служебники, на яких служив, маленька чаша. Владика знав 5 мов, його бібліотека, шафи сягали до стелі. Називали його «дзядзьо», говорили пошепки, бо квартира була на контролі КДБ, було багато пристроїв для прослушки. У 1959 році сюди привезли хворого єпископа Миколая Чарнецького, який тут і помер 2 квітня того ж року. Дату смерті написали на звороті ікони, що висить над ліжком», – говорить Тарас Гуль, який доглядає квартиру-музей.
Полька віддала помешкання під церкву
Це помешкання належало літній львів’янці, польці за походженням. Жінка жила на кухні без вікна, а кімнату віддала греко-католикам. У 1955 році у своєму помешканні вона прописала отця Василя Величковського, який відбув 10 років ув’язнення на Воркуті. Його куфайка нагадує про ті страшні часи. У 1945 році отець Василь Величковський у групі духовенства був арештований через відмову зректися своєї віри і був засуджений до розстрілу, але покарання замінили на ув’язнення й виселення. Після звільнення знайшов притулок у львівській квартирі, яка стала підпільною церквою. Богослужіння відбувались о 5-й ранку або дуже пізно, приходили лише ті люди, яким довіряли. Тут було висвячено понад 40 священиків і одного єпископа – Володимира Стернюка.
Сьогодні це вже квартира-музей Василя Величковського, який від 1964 року очолював підпільну церкву в Україні.
Добре, що отці звідси забрали всі речі у 1991 році, і це все ми сюди перенесли. Все знайшлиІван Сіячук
«Ми тут почали працю у 2004 році, я знав про кімнату, бо її викупив владика Михаїл Гринчишин. Тут нічого не було. Добре, що отці звідси забрали всі речі у 1991 році, і це все ми сюди перенесли. Все знайшли», – розповів отець Іван Сіячук з Канади, який опікується квартирою-музеєм у Львові.
У 1963 році отець Василь Величковський таємно поїхав у Москву, на прохання глави УГКЦ Йосипа Сліпого, якого звільнили з ув’язнення і дорогою в Рим, на ІІ Ватиканський собор, він зупинився в Москві. У готелі владика Йосип Сліпий висвятив Василя Величковського на єпископа і передав йому дерев’яну палицю, що символізувала єпископський жезл. Від того дня владика Величковський керував підпільною церквою в Україні. А його освячення тримали в таємниці.
Але в 1969 році єпископа арештували вдруге. Три роки він провів у в’язниці-психлікарні в Алчевську на Луганщині, де зазнав жахливих знущань. Владику катували електричним струмом, вводили психотропні ін’єкції. У січні 1972 року єпископа Василя Величковського змусили покинути Україну, він поїхав у Канаду, де прожив недовго – понад рік. 30 червня 1973 року єпископ помер. А в 2001 році папа Іван Павло ІІ проголосив його новомучеником церкви.
Підпілля було ризиком для отців і вірних
Ірина Коломиєць, дочка підпільного священика, пригадує, як таємно вірні домовлялись і повідомляли один одному про богослужіння на підпільних квартирах чи в будинках. Це було ризиком для всіх – священиків, віруючих. Вірних дискримінували, звільняли з роботи, це було кінцем кар’єрного зростання. А отців арештовували, як зокрема батька, отця Степана Коломийця, який був засуджений на 10 років у 1949 році, коли відмовився прийняти православ’я. Після звільнення отець теж не зрікся своєї церкви і був підпільним священиком.
Тато їздив, відправляв, допомагав священикам. Нас одразу виселили з хати після псевдособору. Це були важкі часи. На кожній вулиці жив такий чоловік, який здававІрина Коломиєць
«Тата ніде не хотіли прописати. Тато казав, що він – вселенна людина. Їздив, відправляв, допомагав священикам. Нас одразу виселили з хати після псевдособору, ми орендували кімнату в сільській хаті. Це були важкі часи. Після арешту тата нам люди допомагали. Якось односелець пан Федьо зайшов до хати, побачив, що у нас нічого нема їсти, привів нам козу із сіном, щоб ми вижили. Людська взаємодопомога, щирість були тоді в стосунках… Підпільні священики вважали, що роки в ув’язненні без служби – то втрачені роки життя. Вони надолужували на волі. Вони ніколи не брали вихідних від служби. Отці відправляли по хатах, на могилах, біля святих джерел. Люди про це знали, бо довіряли один одному і передавали. Були й такі, які могли зрадити. На кожній вулиці жив такий чоловік, який здавав. Так, це було ризиковано, але ні від кого не чула, хто був у підпіллі, що він шкодує про те, що пройшов непростий шлях у житті. Бо залишився чесним перед собою», – розповідає Ірина Коломиєць.
Віра у підпіллі була сильною
Монахи й монахині, священики, які не були арештовані чи вже відсиділи, працювали на різних роботах і водночас брали участь у діяльності підпільної церкви. Сестри були зв’язковими між вірянами й священиками в організації богослужінь. За статистикою єпископа Василя Величковського, в другій половині 1960-х років на західних теренах України підпільно діяли 14 монастирів.
Радянський диктатор Йосип Сталін почав руйнувати греко-католицьку церкву в 1939 році. У 1939-1941 роках у Галичині були розстріляні десятки греко-католицьких священиків. У 1945 році після смерті митрополита Андрея Шептицького (1 листопада 1944 року) заарештовані і репресовані 10 єпископів, зокрема глава церкви Йосип Сліпий, отець Климентій Шептицький, 1400 священиків, 800 монахів і монахинь. У 1946 році греко-католицька церква була заборонена аж до 1989 року. У 1988 році із загального числа 4418 православних парафій в Україні – половина припадала на західні області. Тисячі вірних були вбиті, відіслані в табори, звільнені з роботи, все майно Греко-католицької церкви перейшло Російській православній церкві.
Та, попри переслідування, віра у часи підпілля була сильною, бо завдяки священикам, які підтримували вірних, люди зберігали внутрішню свободу. «Старався захиститись від зовнішніх впливів і мав душу, куди не мав права вступити брудний чобіт. Ти тримав свою душу і це давало в якісь мірі свободу», – каже Ірина Коломиєць.
