Через засилля російських FPV-дронів на фронті доїхати позашляховиком чи навіть броньованим авто до позицій мінометників, пілотів «мавіків», не кажучи вже про піхоту, – практично неможливо. Наземні роботизовані комплекси (НРК) тому протягом останнього року стали одним із основних засобів логістики переднього краю.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) провели добу з військовослужбовцями 20-ї БрОП «Любарт» 1-го корпусу НГУ «Азов» на Торецькому напрямку і спостерігали, як в таких умовах доправляють боєкомплект та провізію.
(Редакція не вказує прізвища бійців з огляду на потреби безпеки)
«Чуєш, а вода, бензин, їжа? Таке треба?» – Дем’ян, командир розрахунку наземних роботизованих комплексів (НРК), телефонує на позицію мінометників, щоб з’ясувати, що окрім боєприпасів передати побратимам цього разу.
«Тарган» (назва наземного робота – ред.) бере 200 кілограм
Після уточнення деталей військовослужбовці починають готувати чергову місію свого НРК.
«Тарган» (назва наземного робота – ред.) бере 200 кілограм, але ми іноді можемо довантажити пару мішків, 220-250 кілограм. Бо хочеться побільше хлопцям їжі підкинути, води. Якщо машинка доїхала, нам спокійніше, що завезли вантаж», – розповідає Дем’ян.
Спершу військові ретельно складають на робота БК, далі черга провізії. Все відбувається в одному з покинутих гаражів десь за 8 кілометрів від лінії фронту. Це Торецький напрямок.
Раптом на вулиці чути, як гуде FPV. Військові завмирають, прислухаються, а коли звук стихає продовжують працювати. Російський дрон-камікадзе полетів далі.
Росіяни дуже обрізають нам логістикуДем’ян
Коли все упаковано, НРК вирушає в дорогу. Перші метри найбільш небезпечні для екіпажу, адже робота необхідно вивезти з укриття, а тоді знову заховатися і залишитися непоміченим для російських FPV та розвідувальних БПЛА.
«Зараз все змінилося, росіяни дуже обрізають нам логістику, б'ють машини, і постало питання, як возити на позиції провізію, майно. Всі знали, що є НРК, але до нього не доходили руки, бо можна було на машинах їздити. Але як притиснуло, то вирішили спробувати», – каже Дем’ян.
За словами військових, навчитися керувати наземним роботом нескладно, порівнюють його з дитячою машинкою на пульті керування.
Було 3-5 випадків, коли атакували машинку«Оні»
Найважче – налагодити зв'язок і непомітно для російських підрозділів доїхати до позицій. Швидкість їхнього НРК «Тарган» близько 20 кілометрів на годину.
«Багато по маршруту зустрічається FPV, які моніторять, відстежують якийсь рух, сидять в засаді. НРК немаленький, його видно. Було 3-5 випадків, що атакували машинку. В деяких випадках вдалося врятувати її, в деяких ні», – розповідає військовослужбовець з позивним «Оні».
Місія, за якою спостерігають Донбас Реалії, успішно завершується. НРК доїхав до позиції мінометників, військові виходять з укриття, вивантажують БК та провізію, після чого робот повертається до свого екіпажу. Сьогодні цей маршрут повторюють ще раз.
Оператор НРК з позивним «Цикада» вже звик до такої рутини, хоча до війська приєднався нещодавно.
Хлопці деколи без води, їжі«Цикада»
«Найперший вихід був трішки морально важкий, я побачив 200-х, 300-х. Доводилося з ними працювати також. А загалом не тяжко. Враховуючи, що в нас є всі умови, їжа, вода, місце, де спати, інтернет, зв'язок з тим світом. У піхоти, у наших «Мавік» –компактний коптер, «мавікісти» – оператори таких дронів умови гірші. Хлопці деколи не доїдають. Наприклад, підірвали НРК, і тому можуть деякий час сидіти без води, їжі. Морально це тисне, що хлопцям там важко, а тут у тебе все є», – розмірковує «Цикада».
Найстаршому в екіпажі, Дем’яну, всього 26-ть. Він також добровільно долучився до війська.
Каже, дружина спершу нервувала, коли натякав про своє бажання піти в армію. Але згодом і вона, і його мама прийняли вибір військовослужбовця та, каже, задоволені тим, що в сім’ї «не ухилянт, а нормальний чувак».
Коли треба роботу тут зробити, то немає людейДем’ян
«Найбільш прикро, коли День незалежності, то дуже багато людей у вишиванках, саме хлопців. А коли треба роботу тут зробити, то немає людей», – каже Дем’ян.
У «Цикади» перед підписання контракту були свої розмови з рідними. Йому лише 20-ть, каже, що сім'я спонукала його поїхати за кордон, але він відмовився.
«Хлопців, які виїжджають зараз, не засуджую. Просто хотілося би більше розуміння суспільства, щоб трошки «роздуплились» на четвертий рік війни і щоб люди долучалися більше. Неприємно бачити, повертаючись на цивільне життя, як там всі «двіжують», а тут хлопці живуть у ямах», – розмірковує військовослужбовець.
Форум