(Рубрика «Точка зору»)
Донедавна я був кращої думки про українську буржуазію, принаймні про її молоде покоління. Здавалося, вона дечому навчилася і відійшла від старих марксистських уявлень своїх предків. Адже чого гріха таїти, немало нинішніх бізнесменів отримали ресурси від своїх батьків, котрі належали до радянської номенклатури, представники якої вміло скористалися ситуацією розвалу СРСР і в ті непрості часи здійснили «первісне нагромадження капіталу».
Однак ситуація зі знищенням революційних графіті на вулиці Грушевського в Києві на будівлі, яку орендує магазин елітних меблів «Емпоріум», переконала мене: нічого ця буржуазія, принаймні значна її частина, не навчилася, а світогляд її представників лишається примітивненьким, фактично перебуваючи в межах «марксистсько-ленінської політекономії».
Чому знищили революційні графіті?
Ситуація зі скандалом навколо знищення революційних графіті дуже показова й включає чимало цікавих аспектів.
У самісінькому центрі Києва розташований магазин елітних меблів, який орендує площу в Академії наук, яка, до того, ще має назву Національної (!). Але якщо в старі радянські часи академія все ж займалася наукою, бо треба було постійно модернізовувати військово-промисловий комплекс (тому й розвивалася техніка) і давати ідеологічну відсіч «імперіалістичному Заходу» (звідси певне стимулювання розвитку гуманітарних наук), то в умовах незалежної України наука практично стала не потрібною. Військово-промисловий комплекс значною мірою зруйнований, чимало державних підприємств приватизовано – фактично замовлень на наукову продукцію немає. Нові ж капіталісти, за безцінь приватизувавши ще старі радянські підприємства, вижимають з них останні соки і про модернізацію цих підприємств практично не думають – тому наука їм теж не потрібна. Відповідно, й Академія наук, точніше її керівництво, займається тим, чим може займатися – «бізнесом по-українськи», користуючись старими ресурсами, які перебувають у розпорядженні Академії. Зокрема, здаються в оренду академічні приміщення в центрі Києва.
Ось одне з таких приміщень орендує магазин елітних меблів «Емпоріум». Наука, звісно, може почекати, а бізнес – ні. Хто клієнти цього магазину, здогадатись неважко. Заможні люди, в тому числі й ті, яким непогано велося в часи президента Януковича. Їхнє ставлення до Революції гідності переважно байдуже, а то й негативне. Революційні графіті перед магазином їм не подобаються. Клієнти ж – «натури витончені», а тут якесь «примітивне мистецтво», стріт-арт. Не здивуюся, що деякі з них висловлювали своє «фе» персоналу магазину. Та й персонал, певно, нічим не кращий від своєї клієнтури. Ось у керівництва магазину й визріла ідея замалювати графіті. А що тут такого? Хто ж бо помітить? Зате бізнес краще піде. І клієнти задоволені будуть!
Міг би вже вивчити українську мову
Досить лише почитати коментарі, які написав керівник магазину Ігор Доценко з приводу знищення графіті. Написав, до речі, російською мовою, хоча й має прізвище типово українське. Не знаю, чи є пан Доценко етнічним українцем, але ця відносно молода людина жила й живе в столиці України, займається тут бізнесом.
До того ж, основну частину свого життя цей пан, наскільки можна судити, прожив у незалежній Україні. Міг би вже вивчити українську мову. Але, схоже, вона йому ні до чого. Як і все українське. Адже на графіті були зображені портрети людей, котрі стали символами українства: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. До речі, пан Доценко цинічно іменує останнього «Ванею».
Вибудувати український символічний світ
На жаль, саме такі пани доценки значною мірою є обличчям нинішньої української буржуазії. Вони російськомовні, байдуже, а то й зневажливо ставляться до української культури, зрештою, зневажають людей, які живуть в Україні, й цинічно ведуть свій загалом примітивний бізнес, часто не прораховують, які будуть наслідки їхньої діяльності. Ця буржуазія і далі керується «марксистсько-ленінським уявленням», що буття визначає свідомість. Головне – гроші, гроші й ще раз гроші. На них можна купити все:політиків, журналістів, правоохоронців, суддів тощо. Ця буржуазія не розуміє, що в економіці насправді далеко не останню роль відіграє світ символічний – те, що марксизм-ленінізм іменує свідомістю. І не так-то й легко впливати на цей світ – навіть з допомогою грошей.
Можна лише дивуватися недалекоглядності доценків, які наказали знищити графіті. Невже вони не розуміли, що це викличе хвилю обурення і від цього їхній бізнес може серйозно постраждати? Не думаю, що після паління шин під магазином «Емпоріум» на вулиці Грушевського, 4 «елітні» покупці кинуться скуповувати тут елітні меблі. До того ж, правоохоронні органи обіцяють доценкам перевірки та інші малоприємні речі. Можливо, й керівництво Академії наук (нібито Національної!) теж заворушиться, адже воно хоча й не несе юридичної відповідальності за своїх орендарів, але ж є ще моральна відповідальність.
Як би хто не ставився до Революції гідності, подобається вона комусь чи ні, але ця подія стала важливим моментом нинішньої української історії і важливим елементом символічного світу сучасних українців. Більше того, ця подія зазнала певної міфологізації і навіть «сакралізації». Тому здійснювати замах на певні символи Революції гідності в Україні є справою невдячною. У тому числі й для капіталістів-доценків. Бізнес може постраждати!
І наостанок. Якщо Українська держава хоче існувати, то її очільники мали б думати не лише про економіку, але й про український символічний світ. Бо на цьому світі значною мірою тримається й Україна, і, зрештою, її економіка.
На жаль, український символічний світ має ще чимало родимих плям старого радянського символічного світу. Але це вже окрема тема розмови.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
