ЄС і «друзі Кремля». Чого очікувати від виборів у Німеччині, Франції чи Нідерландах?

Брюссель – Вибори в Німеччині, Франції, Нідерландах та Італії у цьому році будуть визначати подальшу долю цілого Євросоюзу. Все потужніші популістські партії там називають Брюссель винуватцем всіх бід і вдало використовують у своїх політичних інтересах антиіммігрантські настрої та економічні негаразди єврозони. За прогнозами експертів, «олії» у це «антидемократичне вогнище» всередині ЄС підливатиме й Росія. А можливість приходу до влади проросійських лідерів у деяких ключових державах ЄС може ускладнити позиції України. Що очікує об’єднану Європу на тлі прийдешніх виборів у найпотужніших державах континенту?

Низка виборів у 2017 році – у Німеччині, Франції, Нідерландах та Італії – будуть вирішальними, адже від них буде залежати відповідь на запитання: бути чи не бути Європейському союзу.

Популістські партії, які користуються чимраз більшою підтримкою німців французів чи голландців, пропонують виборцю свої «чудодійні рецепти оздоровлення» своїх держав. Ультраправий «Національний фронт» під проводом Марін Ле Пен у Франції й націоналістична «Альтернатива для Німеччини», зокрема, грають на занепокоєннях людей відсутністю робочих місць, глобалізацією, яка, на їхню думку, позбавляє їх роботи, чи страхами перед імміграцією, культурними змінами й тероризмом.

Під особливою загрозою – весь Євросоюз

Обрання нового канцлера Німеччини в 2017 році, вочевидь, буде одним із найважливіших із європейських виборів не лише на близьку, а й на віддалену перспективу.

Теракт у Берліні ускладнив позиції Меркель

Власне, Анґела Меркель, яка обіймає цю посаду вже 11 років, буде балотуватися у вересні на четвертий термін. Тим часом на переобрану головою партії Християнсько-демократичний союз Меркель чекає важка передвиборча кампанія: очікують, що партія популістів правого спрямування «Альтернатива для Німеччини» вперше ввійде до парламенту країни. Їхня програма базована на виступах проти євро, імміграції та ісламу, і за кілька останніх років вона швидко набрала ваги та за популярністю нині йде третьою, маючи 16 відсотків підтримки, слідом за двома провідними партіями країни – Соціал-демократами (22 відсотки) і Християнсько-демократичним союзом канцлера Анґели Меркель (32 відсотки). Втім, остання терористична акція з наїздом на різдвяний ярмарок у Берліні викликала критику Меркель навіть усередині своєї партії. Її звинуватили у хибності рішення про надання притулку приблизно мільйону біженців, зокрема із Сирії.

Водночас брюссельський експерт Роланд Фройденштайн прогнозує, що вибори в Німеччині не принесуть змін, а тому, скажімо, підтримка європейських санкцій щодо Росії там, вочевидь, триватиме.

«Добра новина, що є велика вірогідність та можливість того, що змін особливих не буде: після виборів восени ми матимемо уряд, яким далі керуватиме канцлер Меркель. Так само не зміниться її ставлення до дій Росії та щодо підтримки України. Я не бачу такого потужного впливу на це питання з боку німецьких популістів, як це було, скажімо, у Нідерландах. Тут я не вбачаю жодних паралелей», – каже політичний директор Центру Мартенса у Брюсселі.

Чи візьмуть Нідерланди приклад з Британії?

Говорячи про Нідерланди, де призначені вибори на березень, то там популістська Партія свободи на чолі з Ґертом Вілдерсом, як очікують, отримає найбільше місць – хоча не зможе створити свого уряду чи туди потрапити, бо більшість інших партій вважають її надто екстремістською, щоб створювати з нею коаліцію. Партія свободи загалом і Вілдерс зокрема активно виступали проти Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яку в квітні минулого року не підтримали на референдумі виборці в Нідерландах. Ця партія – проти іммігрантів, проти ісламу, проти євро та проти ЄС.

Отож після британського «Брекзиту» в цій державі буде багато йтися про вірогідність «Некзиту». Тобто, можливість виходу Нідерландів зі складу ЄС стане одним із основних питань березневих виборів, адже саме це пообіцяв виборцям Вілдерс у разі своєї перемоги. І, власне, за три місяці до виборів його Партія свободи справді є лідером в соціологічних опитуваннях.

Характерно, що сам Вілдерс щойно заявив, що став жертвою права на свободу висловлювань, після того, як його визнали винним у дискримінаційних заявах напередодні місцевих виборів у 2014-му, коли він пообіцяв Нідерландам, що за його допомоги там буде «менше марокканців».

Люди потерпають від Європейського союзу – Ле Пен

Тим часом найпесимістичніше для України виглядає передвиборча ситуація у Франції. На квітень там заплановані президентські вибори, де обидва головні претенденти – і лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен, і Франсуа Фійон, представник правоцентристських республіканців – вважаються великими «друзями Кремля». При цьому Ле Пен виступає ще й проти ЄС, імміграції й у разі обрання пообіцяла влаштувати референдум щодо виходу Франції з Євросоюзу.

«Я – захисниця свободи людей обирати свою долю, тому я вимагаю проведення у Франції референдуму, і загалом всі народи ЄС повинні висловитися на референдумах. Я бачу, що з того часу, як ми приєдналися до цього проекту, у нас найнижче у світі економічне зростання, безробіття ніколи не було таким значним, бідність у зоні євро досягла небувалих висот. Наші кордони відкриті для потрапляння різних пройдисвітів, злочинців і терористів, та економічних мігрантів. Цьому свідками є і я, і люди, які потерпають від цього Європейського союзу», – заявила ультраправа кандидат на майбутніх виборах президента Франції Марін Ле Пен.

При цьому однією з її останніх заяв є визнання, що анексія Росією українського Криму не була «незаконною». В інтерв’ю французьким телеканалам вона, зокрема, заявила: «Я абсолютно не вважаю, що відбулася незаконна анексія: був референдум, жителі Криму забажали возз’єднатися з Росією».

Французькі вибори і їхні наслідки для України

Спеціаліст із питань України, Росії та Східної Європи, аналітик з брюссельського Центру європейської політики Аманда Поль переконана, що вибори у Франції не віщують Україні нічого доброго. Вона пояснює, що найвірогідніший переможець – Франсуа Фійон – представив себе прихильником політики Володимира Путіна й заявляє про свої наміри відновити діалог з Росією, як тільки стане господарем Єлісейського палацу.

«Очевидно, якщо пан Франсуа Фійон стане новим французьким президентом, то це матиме серйозні наслідки для України у сенсі її відносин із Росією, – каже аналітик. – Адже він може вирішити змінити позицію Франції щодо Росії, щодо накладених на неї європейських санкцій, а це, безумовно, матиме свої наслідки для України».

Брюссельський політичний експерт додає, що ці речі, до того ж, тісно пов’язані з внутрішньополітичною сферою України, де теж ширяться популістські настрої. Поль пояснює: «Ми знаємо щонайменше двох осіб, які проштовхують популістські питання. І тут насамперед йдеться про Юлію Тимошенко, яка використовує зволікання з боку ЄС та інші речі для того, щоб «набирати бали» у себе вдома. Вона намагається скористатися цим для того, щоб домогтися дострокових виборів».

В Італії, де після відставки у грудні проєвропейського прем’єра Маттео Ренці мають відбутися нові парламентські вибори, популістський «Рух п’яти зірок», очолюваний комедіантом і блогером Беппе Ґрілло, має 30-відсоткову підтримку виборців. Ця партія хоче референдуму про вихід Італії із зони обігу спільної валюти євро. Інша італійська популістська партія, «Північна ліга», з 12 відсотками підтримки виступає з націоналістичних і антиіммігрантських позицій і хоче взагалі вивести Італію з ЄС.

ЄС скоротиться чи зникне?

Марко Інчерті, політолог з брюссельського Центру досліджень європейської політики застерігає: «Перед Європейським союзом, який ми знаємо, попереду кілька небезпечних років. Головне питання, на мою думку, буде, зокрема, в тому, чи майбутній зсув деяких країн у певному напрямку означатиме кінець ЄС, чи тільки вихід цих країн із Євросоюзу, який відтак зможе вижити в іншій формі чи в меншому обсязі».

Загалом у європейського виборця – чи то в державах старої Європи, чи в країнах, які лише нещодавно стали членами ЄС, – наразі настав період пошуків надійнішої політичної підтримки, зокрема, щоб вона йому гарантувала збереження того способу життя та рівня добробуту, до якого співдружність звикла за останні десятиріччя. Як свідчать думки численних опитаних соціологічними службами громадян Франції, Німеччини, Бельгії чи Нідерландів, чимало людей у цих країнах зневірилися у традиційних політичних партіях.

На думку іншого аналітика з Європейського політичного центру, Юліани Шмідт, як наслідок, перед демократичними, центристськими політиками наразі постали серйозні виклики, головний з яких – повернути довіру людей.

«Пересічний громадянин зневірився. Ним заволодів страх, відчуття безсилля та розриву дистанції із традиційними політиками. Тож основні партії нині змушені докласти зусиль для зближення зі своїми громадянами. Вони повинні довести, що демократія працює для блага людей. Цим партіям слід знайти та пояснити людям гідні довіри рішення їхніх проблем та кризи, яка наразі триває», – пояснює Шмідт.

Виборець протестуватиме, а Росія «кібератакуватиме»

Професор історії британського Нортумбрійського університету Майкл Каллінан прогнозує різкий рух європейського електорату, який своїм вибором має намір висловити протест проти нинішніх традиційних політичних партій.

«Мені ще не ясно, чи підтримує більшість людей відступ у питаннях відкритих кордонів чи вільної торгівлі, але громадськість розколота: частина її вважає, ніби чинні політика глобалізму або ставлення до імміграції не спрацювали їй на користь, тому вона й протестує біля скриньки для голосування», – каже Каллінан.

Старший радник Фонду Маршалла Майкл Лі звертає увагу на те, що після попереджень ЦРУ про участь Росії в кібератаках та її втручанні у вибори в США, нині схожі сценарії очікуються й на виборах у Франції та Німеччині.

«За допомогою антиліберальних кібернетичних сил і на хвилі невдоволення економічною і політичною елітою низка виборів у Європі приведе до влади, або наблизить до неї, політичних лідерів, які ці хвилі провокують. Навіть якщо дехто з традиційних політиків і залишиться при владі, вони будуть змушені все більше йти на крайнощі», – прогнозує Майкл Лі.

Тож з огляду на це експерт ставить риторичне запитання: «Як тепер має адаптуватися щоб вижити ліберальний міжнародний порядок, який дозволив світу пережити всі попередні бурі»?