(Рубрика «Точка зору»)
Скандальні пропозиції Віктора Пінчука, опубліковані 29 грудня у The Wall Street Journal, можна було би вважати думкою олігарха, висловленою при нагоді, якби не низка подій, котрі цьому передували. Українські медійники дослідили, що ще всередині 2016-го у вітчизняних ЗМІ почали з’являтися заяви проросійських політиків про необхідність відновлення економічних зв’язків із Росією.
Далі посипалися фейки про подібні, тепер уже вимоги, начебто від директорів підприємств, трудових колективів та цілих областей. Все це халтурно і з купою помилок, як буває, коли люди працюють із чужою їм мовою.
Подібні технології уже випробовували в Україні. Відмові Віктора Януковича підписувати Угоду про асоціацію з Європейським союзом передувала кампанія «прохань трудящих» та керівників підприємств про те, що зона вільної торгівлі з ЄС начебто знищить вітчизняну економіку. А перед цим російські медіа довго насміхалися із самого Януковича, який непокірно вирішив тоді податися геть від Москви.
«Правильний» олігарх
Поміж усіх, хто висловлювався про необхідність повернення до тісних економічних зв’язків із Росією був і опальний олігарх Дмитро Фірташ. Проте імідж в Україні та світі у нього, відверто кажучи, так собі. Натомість Віктор Пінчук – птах зовсім іншого польоту. Він не тільки довго й послідовно плекав свій імідж за кордоном та в Україні, позиціонуючи себе як філантропа, поціновувача мистецтва та людину, що переймається долею своєї країни, а канали, котрі пов’язують з ним, займали проукраїнську позицію. Зять Кучми, що дуже важливо, не постав в негативному світлі під час війни, як той же Фірташ чи інший відомий олігарх Рінат Ахметов.
Тому використання Пінчука знаменує собою перехід на інший етап кампанії. Її логічним продовженням виглядає стаття Василя Філіпчука, екс-директора департаменту ЄС МЗС та голови правління Міжнародного центру перспективних досліджень. У своєму тексті він пропонує план «примирення», котрий своїми меседжами перегукується з ідеями, висловленими кількома днями раніше Пінчуком у The Wall Street Journal.
Схоже, кампанія нав’язування суспільству ідеї капітуляції в обмін на закінчення війни на Донбасі, набирає обертів. В такім випадку варто очікувати, що робота відбуватиметься на кількох напрямках: переконання населення в невідворотності здачі Криму через підконтрольні олігархам медіа; нагнітання ситуації, можливо, за допомогою псевдопротестів «працівників» підприємств, котрі постраждали через розірвання економічних зв’язків із Росією; обробка західного істеблішменту сигналами, що Україна готова пристати на російські умови; тиск та шантаж народу влади.
Як протидіяти?
Завданням українців є не допустити втілення кремлівських планів у життя, себто робота на кожному із рівнів. Із роз’ясненням тим, хто досі не знає, які медіа кому із олігархів належать і на яких позиціях щодо майбутнього України цей власник стоїть. Викриттям фейкових протестних рухів. Позбавленням залежності від Росії на усіх можливих напрямках, аби вибити з рук Кремля козир шантажу. І закінчуючи чіткими сигналами влади, що Україна не згідна на капітуляцію. Найкращою ілюстрацією цього може стати продовження реформ під пильним оком ЄС та подальше впровадження стандартів НАТО.
У цій всій кампанії є й позитивний момент. Росія та її маріонетки змушені зірвати маски зі своїх агентів впливу. Їм все важче працювати закрито, либонь, потрохи вичерпуються фінанси та фантазія. А коли знаєш супротивника в обличчя, то так йому куди складніше застати українців зненацька і вдаватись до чергових підступів.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
