Брюссель – Особливого оптимізму в Євросоюзі нинішні мінські зустрічі не викликають. Там переконані, що Путін далі вестиме свою гру та відстоюватиме свою агресивну лінію. Тим часом участь у консультаціях лідерів Казахстану та Білорусі, а також зустріч віч-на-віч Порошенка й Путіна вселяють, хоч і мізерну, але надію на те, що у конфлікті в Україні врешті-решт може з’явитися «світло в кінці тунелю». Радіо Свобода поцікавилося у політолога Європейського політичного центру Аманди Пол її очікуваннями від саміту представників України, ЄС та Євразійської трійки у Мінську.
Путін чітко своїми діями засвідчив: він не готовий шукати жодного поміркованого мирного виходуАманда Пол
– Я не налаштована оптимістично й не очікую жодного прогресу від зустрічі у Мінську. Проривів не буде навіть з огляду на участь у них голови європейської дипломатії Катрін Аштон разом із двома єврокомісарами. Атмосфера, в якій проводяться переговори, – після погіршення стану в зоні конфлікту, збільшення відкритого вторгнення Росії в Україну – вже другого після Криму, – все це разом із «парадом військовополонених» у Донецьку не створило сприятливого середовища для домовленостей.
Звичайно, добре, що Порошенко й Путін розмовлятимуть віч-на-віч, але це майже нічого не змінить. Путін чітко своїми діями засвідчив: він не готовий шукати жодного поміркованого мирного виходу. Його цікавить лише те, що личитиме російським інтересам.
– Нині у Мінську за столом переговорів будуть ще два актори: президенти Білорусі та Казахстану. Чи може цей розширений формат внести хоч якісь зміни у політику Кремля щодо України?
Євросоюз сподівається, що залучення (Лукашенка й Назарбаєва) може трохи вплинути на обмеження, впроваджені Росією в сфері енергетики чи інших ембаргоАманда Пол
– Присутність на зустрічі президентів Білорусі та Казахстану цікава з такої точки зору: що цікавого вони можуть сказати щодо асоціації України та Євросоюзу й санкцій, накладених Росією на Україну та ЄС. Адже відомо, що вони далеко не в усьому згідні з президентом Путіним. Але загалом слід чекати продовження гри, яку затіяв Путін, а також продовження конфлікту. Хіба що б сталося якесь диво. Гадаю, Євросоюз сподівається, що залучення (Лукашенка й Назарбаєва) може трохи вплинути на обмеження, впроваджені Росією в сфері енергетики чи інших ембарго. Чи це спрацює – невідомо. Європейці випробовують все можливе, але Путін – є Путін.
– Тобто, лідер Росії далі наполягатиме на необхідності захисту російськомовного населення, надання нової гуманітарної допомоги чи можливого застосування російських миротворців?
– Я не думаю, що ми побачимо великі зміни в російській позиції. Президент Путін притримується своєї лінії від самого початку конфлікту. Нове – це заяви про виникнення ризику для безпеки Росії. Напрошується питання: чому в такому разі він не закриє кордони? Адже це було б позитивним кроком для всіх. Але той факт, що він не закриває кордону між Україною та Росією підкреслює те, що так званий «ризик для безпеки» взагалі не існує. Росія лише провокує ситуацію в Україні, як це ми спостерігаємо від самого початку.
– А з чим до Мінська прибуде європейська делегація й чого власне, домагатиметься?
– Візьмімо до уваги те, що протягом візиту до Києва канцлер Німеччини Анґела Меркель сама заявила, що не чекає великих, або й жодних зрушень від цієї зустрічі. І це доволі символічно відображає загальне відчуття всього Європейсього союзу. Занепокоєння ситуацією із війною Росії проти України зростає, так само, як і тривога через те, що донині Євросоюз так і не спромігся вплинути на російську політику щодо України. Є ще надія на те, що особиста зустріч Порошенка та Путіна може принести хоч невеликі результати для покращення нинішньої ситуації.
