У Львівському обласному архіві про партизанський рух матеріали зберігаються у 150 фондах. Переважно це звіти про кількість вбитих партизанами німецьких воїнів, численні листівки.
Керівник виставкового центру архіву Олег Бондар каже, що найцікавішими є відозви. Оскільки у них немає прямих закликів на кшталт «Хай живе Сталін чи Ленін», а спрямовані вони на паплюження українських діячів ОУН, священиків. Зумисно ці тексти писались, щоб залякати місцеве населення і викликати у нього негативне ставленні до націоналістів і духовенства, зауважує історик.
Чому лише акцентують увагу на радянському партизанському рухові, а не на підпіллі загалом, цікавлюсь у працівника архіву? «Ми робили виставки про УПА, тепер про радянських партизанів, бо там окрім енкаведистів були і прості українці, але про них нічого не відомо», – зазначає Олег Бондар.
Діяльність партизан негативно позначилась на населенні
Партизанський рух проти німецьких окупантів та їхніх союзників в Україні виник у 1941 році, а масовим він став у середині 1942 року. Радянська партизанка підпорядковувалась НКВС і серед його керівників були переважно офіцери НКВС.
Командиром партизанського з’єднання у 1944 році був Олександр Сабуров, який очолював НКВС у Дрогобичі. В одному з документі він писав, що головне завдання – знешкодження служби безпеки УПА, бо там найінтелігентніші, найважливіші люди, найбільш фанатичні націоналісти.
Інший начальник партизанського руху, генерал держбезпеки Строкач згодом став міністром внутрішніх справ України, він брав участь в організації провокації щодо Максима Рильського. Тим часом майже нічого невідомо про звичайних українців, які були у партизанському русі і воювали з нацистами.
Головною метою партизанів було внести ненависть серед населення до окупантів. За принципом, чим більш нестерпне життя населення, тим швидше воно постане проти нацистів. Радянські партизани нищили комунікації, будівлі.
Історик Василь Расевич навів приклад оспіваної у радянських підручниках партизанки Зої Космодем’янської, яка, реалізуючи сталінську тактику випаленої землі, щоб німцям нічого не залишити, щоночі підпалювала один із будинків людей. Мирні мешканці з дітьми посеред зими, в люті морози, залишались без даху над головою і харчів. Селяни її впіймали і здали німцям, а ті й стратили червону партизанку.
Основу партизанських загонів творили енкаведисти, заслані в німецький тил – історик
Василь Расевич наголошує, що відзначення Дня партизанської слави – це наслідки радянщини. Ні про яку славу партизанів не може бути й мови, бо основу партизанських загонів творили енкаведисти, заслані в німецький тил. Їхня діяльність негативно позначалась на мирному населенні.
«Вони вшановують виключно радянських партизанів. За кожного вбитого розстрілювали заручників із мирного населення. Своїми діями вони викликали ще більші репресії проти звичайного населення з боку окупантів. Здоровий глузд не дозволяв би такого вшанування, – каже історик. – Партизанський рух був на грані братовбивчої громадянської війни. Це не була регулярна армія».
У 1942 році утворився український партизанський рух – УПА, яка контролювала частину Волині, Полісся, Галичини. На Західній Україні діяли польські партизанські загони Армії Крайової і Армії Людової. Між радянським, українським і польським рухами Опору тривало протистояння.
УПА воювало з радянськими партизанами і Армією Крайовою. Наслідком стала трагедія на Волині у 1943 році. У селах Володимир-Волинського району очевидці цих кривавих подій розповідали мені, що протягом однієї доби до них могли прийти незвані «гості» – поляки, українці, росіяни. Люди не розуміли, що відбувається і хто з ким воює, чому сусід зі зброєю пішов проти сусіда, бо один – поляк, інший – українець.
А якщо говорити про партизанський рух Другої світової війни, наголошує історик Василь Расевич, то варто згадати усе підпілля і говорити лише мовою правди і документів.
Керівник виставкового центру архіву Олег Бондар каже, що найцікавішими є відозви. Оскільки у них немає прямих закликів на кшталт «Хай живе Сталін чи Ленін», а спрямовані вони на паплюження українських діячів ОУН, священиків. Зумисно ці тексти писались, щоб залякати місцеве населення і викликати у нього негативне ставленні до націоналістів і духовенства, зауважує історик.
Чому лише акцентують увагу на радянському партизанському рухові, а не на підпіллі загалом, цікавлюсь у працівника архіву? «Ми робили виставки про УПА, тепер про радянських партизанів, бо там окрім енкаведистів були і прості українці, але про них нічого не відомо», – зазначає Олег Бондар.
Діяльність партизан негативно позначилась на населенні
Партизанський рух проти німецьких окупантів та їхніх союзників в Україні виник у 1941 році, а масовим він став у середині 1942 року. Радянська партизанка підпорядковувалась НКВС і серед його керівників були переважно офіцери НКВС.
Командиром партизанського з’єднання у 1944 році був Олександр Сабуров, який очолював НКВС у Дрогобичі. В одному з документі він писав, що головне завдання – знешкодження служби безпеки УПА, бо там найінтелігентніші, найважливіші люди, найбільш фанатичні націоналісти.
Інший начальник партизанського руху, генерал держбезпеки Строкач згодом став міністром внутрішніх справ України, він брав участь в організації провокації щодо Максима Рильського. Тим часом майже нічого невідомо про звичайних українців, які були у партизанському русі і воювали з нацистами.
Головною метою партизанів було внести ненависть серед населення до окупантів. За принципом, чим більш нестерпне життя населення, тим швидше воно постане проти нацистів. Радянські партизани нищили комунікації, будівлі.
Історик Василь Расевич навів приклад оспіваної у радянських підручниках партизанки Зої Космодем’янської, яка, реалізуючи сталінську тактику випаленої землі, щоб німцям нічого не залишити, щоночі підпалювала один із будинків людей. Мирні мешканці з дітьми посеред зими, в люті морози, залишались без даху над головою і харчів. Селяни її впіймали і здали німцям, а ті й стратили червону партизанку.
Основу партизанських загонів творили енкаведисти, заслані в німецький тил – історик
Василь Расевич наголошує, що відзначення Дня партизанської слави – це наслідки радянщини. Ні про яку славу партизанів не може бути й мови, бо основу партизанських загонів творили енкаведисти, заслані в німецький тил. Їхня діяльність негативно позначалась на мирному населенні.
«Вони вшановують виключно радянських партизанів. За кожного вбитого розстрілювали заручників із мирного населення. Своїми діями вони викликали ще більші репресії проти звичайного населення з боку окупантів. Здоровий глузд не дозволяв би такого вшанування, – каже історик. – Партизанський рух був на грані братовбивчої громадянської війни. Це не була регулярна армія».
У 1942 році утворився український партизанський рух – УПА, яка контролювала частину Волині, Полісся, Галичини. На Західній Україні діяли польські партизанські загони Армії Крайової і Армії Людової. Між радянським, українським і польським рухами Опору тривало протистояння.
УПА воювало з радянськими партизанами і Армією Крайовою. Наслідком стала трагедія на Волині у 1943 році. У селах Володимир-Волинського району очевидці цих кривавих подій розповідали мені, що протягом однієї доби до них могли прийти незвані «гості» – поляки, українці, росіяни. Люди не розуміли, що відбувається і хто з ким воює, чому сусід зі зброєю пішов проти сусіда, бо один – поляк, інший – українець.
А якщо говорити про партизанський рух Другої світової війни, наголошує історик Василь Расевич, то варто згадати усе підпілля і говорити лише мовою правди і документів.
