Рос Джонсон згадує про участь Радіо Свобода в подіях 1989 року у Румунії. «Досить, що я промовляю, і я зруйную цю стіну страху» – цими словами румунський дисидент і пастор Ласло Текеш запалював на демонстрації в румунському місті Тімішоарі лише місяцем пізніше після падіння Берлінського муру. А кореспондент Радіо Вільна Європа Роланд Еґґелстон встиг до Тімішоари з Угорщини, перш ніж кордон був закритий, і висвітлював звідти ходу історії».
Румунська служба Радіо Вільна Європа інформувала слухачів про зареєстровані в Румунії випадки застосування поліцейського й армійського насилля проти мирних демонстрантів. Така інформація, звичайно ж, не була доступна для місцевих ЗМІ і була своєрідною підтримкою масових протестів, котрі наростали і до кінця грудня призвели до скинення й смерті диктатора Ніколає Чаушеску.
У ті критичні дні Радіо Вільна Європа адресувало румунським силам безпеки спеціальні програми, не лише нагадуючи їм про їхній професійний обов’язок не повертати зброю проти своїх же громадян, але й розповідаючи позитивні приклади інших армій у мирних революціях даного регіону Європи.
Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода стало мегафоном у руках дисидентів та опозиції
Уже з 1970-х років переслідувані комуністичною владою дисиденти і представники опозиції у країнах так званого соціалістичного табору спілкувалися за допомогою Радіо Свобода з громадянам поневолених за залізною завісою країн. Оскільки наближався 1989 рік і комуністична система тріщала по швах, Радіо Свобода було в змозі все більше промовляти безпосередньо в регіонах Східної Європи. Вже у 1988 році керівник польської редакції Радіо Вільна Європа Марек Латинський промовив знаменні слова: «Немає більше стіни мовчання. Ніхто більше не боїться розмовляти з нами».
У цьому ж році польська редакція записала телефоном інтерв’ю у майже 200 відомих поляків і регулярно передавала повідомлення безпосередньо від неофіційних кореспондентів із Польщі. Рос Джонсон згадує, що «з радіопередачами Радіо Свобода змінами віяло прямо в повітрі».
У 1988 році багато журналістів Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода були вже у змозі, уперше за багато років, відвідати країни, на які вони висилали свої програми раніше, й працювати в них. Левенте Каша був офіційно зареєстрований кореспондентом Радіо в Будапешті, Томас Хендрік Ілвес, керівник естонської служби, а нині президент Естонії, міг тоді записати інтерв’ю в дисидентів у Таллінні. Угорська служба Радіо записала інтерв’ю у керівника тодішнього режиму в Угорщині Імре Пожґаї.
Радіо Свобода не давало комуністичним режимам приховувати від громадян перебіг подій
Рос Джонсон згадує, як Радіо Свобода повідомляло про втечі німців із НДР до західнонімецьких посольств у країнах Східної Європи, наголошувало на тому, що Москва не в змозі застосовувати силу у 1989-му, як це було в 1956-му в Угорщині чи у 1968-му в Чехословаччині, чи піти на спроби цього, як у 1980–81 роках у Польщі. Частково завдяки Радіо Свобода комуністичні режими були вже не здатні замовчувати різні форми протестів, ізолювати їх один від одного і замовчувати ті чи інші постаті опозиції, тримати власних громадян в інформаційному вакуумі.
Особливо показові дві історії, як вважає Рос Джонсон. Одна з весни 1989 року, задовго до падіння Берлінського муру, коли польська служба Радіо Вільна Європа організувала широкий «круглий стіл» між представниками комуністичного режиму й лідерами «Солідарності». Потім у червні, під час парламентських виборів, поляки дізналися від Радіо про кандидатів від опозиції, які були в «чорних списках» для державних органів інформації; це було сильним засобом для підвищення рівня справедливості й відкритості тих виборів у Польщі. А з формуванням уряду Тадеуше Мазовецького у Варшаві вже виникло бюро Радіо Вільна Європа та кореспондентська мережа, що сприяло більші об’єктивності інформування громадян країни.
І друга подія: через два тижні після падіння Берлінського муру чехословацька служба Радіо Вільна Європа забезпечила унікальне охоплення подій Оксамитової революції. Служба інформувала про деморалізацію у лавах компартії в Празі, про наростання хвилі соціальних протестів, про брутальність придушення поліцією демонстрації 17 листопада, що обурило всю націю і призвело до наступних масових демонстрацій на Вацлавській площі Праги. Комуністична влада не змогла відмовити у візі Павлові Пехачеку, директорові Чехословацької служби Радіо, і він розповів без будь-якої цензури про три найважливіші дні Оксамитової революції. Такі передачі допомогли народові в Чехословаччині усвідомити силу власного руху протесту проти комуністичних правителів і не дали йому згаснути безрезультатно.
Рос Джонсон також вважає, що й сьогодні Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа продовжує славні традиції демократії часів руйнування Берлінського муру: «Радіо продовжує відігравати ту ж роль і сьогодні, висилаючи програми до країн колишнього СРСР, до нестабільних іще Західних Балкан, в Ірак, Афганістан, Іран. Події цього літа в Ірані стали своєрідним відлунням 1989 року, і перська служба Радіо намагалася подавати детальну інформацію, яку репресивний режим Ірану забороняв своїм громадянам. Ми чекаємо, щоб почути ще раз – із Росії, Туркменистану, Узбекистану, Ірану – слова, котрі принесло Радіо Вільна Європа людям у 1988 році: «Немає більше стіни мовчання. Ніхто не має страху розмовляти з нами».
(Прага – Київ)
Румунська служба Радіо Вільна Європа інформувала слухачів про зареєстровані в Румунії випадки застосування поліцейського й армійського насилля проти мирних демонстрантів. Така інформація, звичайно ж, не була доступна для місцевих ЗМІ і була своєрідною підтримкою масових протестів, котрі наростали і до кінця грудня призвели до скинення й смерті диктатора Ніколає Чаушеску.
У ті критичні дні Радіо Вільна Європа адресувало румунським силам безпеки спеціальні програми, не лише нагадуючи їм про їхній професійний обов’язок не повертати зброю проти своїх же громадян, але й розповідаючи позитивні приклади інших армій у мирних революціях даного регіону Європи.
Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода стало мегафоном у руках дисидентів та опозиції
Уже з 1970-х років переслідувані комуністичною владою дисиденти і представники опозиції у країнах так званого соціалістичного табору спілкувалися за допомогою Радіо Свобода з громадянам поневолених за залізною завісою країн. Оскільки наближався 1989 рік і комуністична система тріщала по швах, Радіо Свобода було в змозі все більше промовляти безпосередньо в регіонах Східної Європи. Вже у 1988 році керівник польської редакції Радіо Вільна Європа Марек Латинський промовив знаменні слова: «Немає більше стіни мовчання. Ніхто більше не боїться розмовляти з нами».
У цьому ж році польська редакція записала телефоном інтерв’ю у майже 200 відомих поляків і регулярно передавала повідомлення безпосередньо від неофіційних кореспондентів із Польщі. Рос Джонсон згадує, що «з радіопередачами Радіо Свобода змінами віяло прямо в повітрі».
У 1988 році багато журналістів Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода були вже у змозі, уперше за багато років, відвідати країни, на які вони висилали свої програми раніше, й працювати в них. Левенте Каша був офіційно зареєстрований кореспондентом Радіо в Будапешті, Томас Хендрік Ілвес, керівник естонської служби, а нині президент Естонії, міг тоді записати інтерв’ю в дисидентів у Таллінні. Угорська служба Радіо записала інтерв’ю у керівника тодішнього режиму в Угорщині Імре Пожґаї.
Радіо Свобода не давало комуністичним режимам приховувати від громадян перебіг подій
Рос Джонсон згадує, як Радіо Свобода повідомляло про втечі німців із НДР до західнонімецьких посольств у країнах Східної Європи, наголошувало на тому, що Москва не в змозі застосовувати силу у 1989-му, як це було в 1956-му в Угорщині чи у 1968-му в Чехословаччині, чи піти на спроби цього, як у 1980–81 роках у Польщі. Частково завдяки Радіо Свобода комуністичні режими були вже не здатні замовчувати різні форми протестів, ізолювати їх один від одного і замовчувати ті чи інші постаті опозиції, тримати власних громадян в інформаційному вакуумі.
Особливо показові дві історії, як вважає Рос Джонсон. Одна з весни 1989 року, задовго до падіння Берлінського муру, коли польська служба Радіо Вільна Європа організувала широкий «круглий стіл» між представниками комуністичного режиму й лідерами «Солідарності». Потім у червні, під час парламентських виборів, поляки дізналися від Радіо про кандидатів від опозиції, які були в «чорних списках» для державних органів інформації; це було сильним засобом для підвищення рівня справедливості й відкритості тих виборів у Польщі. А з формуванням уряду Тадеуше Мазовецького у Варшаві вже виникло бюро Радіо Вільна Європа та кореспондентська мережа, що сприяло більші об’єктивності інформування громадян країни.
І друга подія: через два тижні після падіння Берлінського муру чехословацька служба Радіо Вільна Європа забезпечила унікальне охоплення подій Оксамитової революції. Служба інформувала про деморалізацію у лавах компартії в Празі, про наростання хвилі соціальних протестів, про брутальність придушення поліцією демонстрації 17 листопада, що обурило всю націю і призвело до наступних масових демонстрацій на Вацлавській площі Праги. Комуністична влада не змогла відмовити у візі Павлові Пехачеку, директорові Чехословацької служби Радіо, і він розповів без будь-якої цензури про три найважливіші дні Оксамитової революції. Такі передачі допомогли народові в Чехословаччині усвідомити силу власного руху протесту проти комуністичних правителів і не дали йому згаснути безрезультатно.
Рос Джонсон також вважає, що й сьогодні Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа продовжує славні традиції демократії часів руйнування Берлінського муру: «Радіо продовжує відігравати ту ж роль і сьогодні, висилаючи програми до країн колишнього СРСР, до нестабільних іще Західних Балкан, в Ірак, Афганістан, Іран. Події цього літа в Ірані стали своєрідним відлунням 1989 року, і перська служба Радіо намагалася подавати детальну інформацію, яку репресивний режим Ірану забороняв своїм громадянам. Ми чекаємо, щоб почути ще раз – із Росії, Туркменистану, Узбекистану, Ірану – слова, котрі принесло Радіо Вільна Європа людям у 1988 році: «Немає більше стіни мовчання. Ніхто не має страху розмовляти з нами».
(Прага – Київ)
