Італійський щоденник Corriere della Sera пише, що головною проблемою Європи є її залежність від російських енергоносіїв: «Сьогодні політичне небо над Ніццою має колір нафти. Жагуче бажання Європою енергоносіїв навряд чи можна ігнорувати. Воно тінню нависає над столом перемов. ЄС намагається вивільнити свої газогони з пазурів російського ведмедя, тоді як російський прем’єр-міністр Володимир Путін намагається робити якраз протилежне. ЄС хоче бути спроможним задовольняти власні потреби у разі, якщо Кремль перекриє кран, і намагається створити енергетичну мережу для надзвичайних ситуацій, яка складалася б із голандської енергії вітру, норвезької гідроенергії, а також транс-сахарського газогону з Нігерії та газу з Азербайджану. 27 країн ЄС імпортують із Росії 61 відсоток своїх енергетичних потреб, а сім із них, в тому числі країни Балтії, повністю залежні від Москви. Це становище надто ризиковане», – пише італійський щоденник.
Німецька Frankfurter Rundschau пише, що вплив ЄС на Кавказі обмежений: «Нема альтернативи діалогові з Росією, але у випадку з Кавказом європейці рано чи пізно будуть змушені визнати, що їхній вплив обмежений. Дипломати кажуть, що точки тертя, включно зі становищем у Грузії, постійно заторкуються у переговорах про партнерство з Росією. Але, за всієї поваги до урядників у Брюсселі, європейських міністрів та голів урядів, росіяни не будуть задоволені, коли представники ЄС рутинно виливатимуть на них критику щодо умов на Кавказі. Припущення, що Європа може відновити територіальну цілісність Грузії лише за допомогою наполегливого повторення, може виявитися нічим іншим, як благими надіями».
А словенська газета Delo йде ще далі у справі російського втручання у Грузії: «Надійшов час, щоб Брюссель та Вашингтон припинили вдавати, що в серпні на Кавказі нічого не сталося. Рано чи пізно вони мусять зробити те, що Росія зробила 26 серпня: визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Це, можливо, є невідворотним на довгу перспективу. Єдиний спосіб для Грузії відновити контроль над двома провінціями – це нова війна, яку, звичайно, Грузії треба було б виграти. Та, беручи до уваги присутність російської армії, яка в серпні показала, що не має наміру допустити таке вирішення, це практично неможливо. Формалізувавши нову реальність якнайшвидше, Захід урешті звільнив би від агонії й саму Грузію. Якби грузинське керівництво змогло прийняти стандарти, близькі до західних інститутів, замість того, щоб хвилюватися про відновлення контролю над провінціями, країну точно не довго змушували б чекати перед дверима НАТО, і вона могла б також висловлювати свої застереження у Брюсселі вже як повноправний член ЄС».
Перегляд відносин із Росією буде одним із перших завдань новообраного президента США, пише данський щоденник Berlingske Tidende і додає, що це не буде легко: «Шлях, яким іде Росія, стає все менш демократичним… Росія має нині те, що практично є однопартійною системою. Партія Путіна «Єдина Росія» контролює дві третини парламентських мандатів… У цьому контексті дивно, що держави ЄС настільки далекі одна від одної, коли йдеться про застосування тиску проти Росії для її руху в бік демократії. Деякі держави ЄС виглядають більш зацікавленими у постачанні газу з Росії, ніж у питанні, які наміри має Росія. Це може стати проблемою для (майбутнього президента США Барака) Обами. Йому потрібна підтримка європейців, але це вимагає об’єднаної Європи. А такої об’єднаної Європи немає там, де йдеться про відносини з Росією».
(Лондон – Прага – Київ)
