Росія не належать до пріоритетів ні попередньої, ані нової адміністрації США, хоча майже всі у Москві гордо переконані у зворотному. Медовий місяць у відносинах США з рештою світу, який збирається оголосити президент Обама, матиме серйозні наслідки і для Росії.
По-перше, філософія нової адміністрації неминуче і доволі швидко призведе до скорочення американської присутності і в Афганістані також, незважаючи на всю передвиборну риторику Обами про неправильну війну в Іраку і правильну в Афганістані.
Становище там погіршується, і вже зараз Саудівська Аравія і Китай лобіюють у Вашингтоні два конкуруючі проекти стратегії виходу. Саудівці пропонують організувати перемир’я з «поміркованими» талібами та їхню участь у кабульському уряді, а китайські товариші зондують сценарій введення китайських військ для зачистки радикальних ісламістських угруповань.
Перший варіант приводить ісламістів до кордонів середньоазійських республік, тобто повертає нас до ситуації 2001 року, а другий призводить до неминучого панування КНР в Середній Азії. У будь-якому разі агресивний блок НАТО, який підповз до наших священних кордонів ще сім років тому і відтоді слухняно їх захищав, тепер іде, оголюючи там велетенську дірку.
«Імерія зла» житиме що довго
Ще серйозніша проблема постає перед Кремлем у сфері двосторонніх відносин зі США. Промова президента Медведєва до російського народу 5 листопада ще раз підтвердила, що антиамериканізм залишається структурним елементом не лише зовнішньої, але й внутрішньої політики Кремля. На «імперію зла» повісили і нашу екзекуцію Грузії, і, як з’ясувалося на тлі світової фінансової кризи повна неспроможність путінської моделі капіталізму для друзів. У кремлівського режиму немає ніякої ідеології, крім запеклого антиамериканізму, а тим більше він буде його потребувати в умовах зростаючої економічної і соціальної кризи.
За довгі роки Росія виробила стандартний намір залякувань – ПРО, розширення НАТО, Косово. Але демократи завжди скептично ставилися до планів ПРО і вони, у будь-якому разі, не будуть їх форсувати. Позиція Європи і внутрішні проблеми Грузії та України вже унеможливили подальші кроки цих країн до НАТО навіть за Буша, тим паче за Обами.
Новообраний президент США готовий почати переговори про новий договір у галузі стратегічних озброєнь, тобто ще раз закріпити юридично нашу взаємну спроможність знищити один одного. Москва завжди дуже чутливо ставилася до подібного підтвердження свого статусу наддержави.
Косово? Але хіба ми вже не помстилися підступним американцям фактичною анексією Абхазії та Південної Осетії? І вони це проковтнули.
У яких ще злочинах доведеться звинуватити кривавий режим Обами-Байдена, щоб підтримати невгамовний дух невдоволення мільйонів росіян, що встають з колін? Тим паче, якщо лицемірний Обама буде постійно клястися в дружбі до великого російського народу і говорити про своє бажання зустрітися з Путіним і Медведєвим для негайного залагодження всіх образ, непорозумінь та інших принижень, що пережили ці пани в сумнозвісні 90-ті роки, коли вони, за їхніми же неодноразовими свідченням, стояли на колінах.
У цей тяжкий час Кремль у жодному разі не може дозволити собі втратити фантомного суперника, в героїчному опорі до якого будувалися і ще довго будуть будуватися всі міфи російської зовнішньої політики.
********
Андрій Піонтковський – російський політолог, що працює у Вашингтоні. Він часто бере участь у програмах російської редакції Радіо Свобода.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», не конче відображають погляди Радіо Свобода.
По-перше, філософія нової адміністрації неминуче і доволі швидко призведе до скорочення американської присутності і в Афганістані також, незважаючи на всю передвиборну риторику Обами про неправильну війну в Іраку і правильну в Афганістані.
Становище там погіршується, і вже зараз Саудівська Аравія і Китай лобіюють у Вашингтоні два конкуруючі проекти стратегії виходу. Саудівці пропонують організувати перемир’я з «поміркованими» талібами та їхню участь у кабульському уряді, а китайські товариші зондують сценарій введення китайських військ для зачистки радикальних ісламістських угруповань.
Перший варіант приводить ісламістів до кордонів середньоазійських республік, тобто повертає нас до ситуації 2001 року, а другий призводить до неминучого панування КНР в Середній Азії. У будь-якому разі агресивний блок НАТО, який підповз до наших священних кордонів ще сім років тому і відтоді слухняно їх захищав, тепер іде, оголюючи там велетенську дірку.
«Імерія зла» житиме що довго
Ще серйозніша проблема постає перед Кремлем у сфері двосторонніх відносин зі США. Промова президента Медведєва до російського народу 5 листопада ще раз підтвердила, що антиамериканізм залишається структурним елементом не лише зовнішньої, але й внутрішньої політики Кремля. На «імперію зла» повісили і нашу екзекуцію Грузії, і, як з’ясувалося на тлі світової фінансової кризи повна неспроможність путінської моделі капіталізму для друзів. У кремлівського режиму немає ніякої ідеології, крім запеклого антиамериканізму, а тим більше він буде його потребувати в умовах зростаючої економічної і соціальної кризи.
За довгі роки Росія виробила стандартний намір залякувань – ПРО, розширення НАТО, Косово. Але демократи завжди скептично ставилися до планів ПРО і вони, у будь-якому разі, не будуть їх форсувати. Позиція Європи і внутрішні проблеми Грузії та України вже унеможливили подальші кроки цих країн до НАТО навіть за Буша, тим паче за Обами.
Новообраний президент США готовий почати переговори про новий договір у галузі стратегічних озброєнь, тобто ще раз закріпити юридично нашу взаємну спроможність знищити один одного. Москва завжди дуже чутливо ставилася до подібного підтвердження свого статусу наддержави.
Косово? Але хіба ми вже не помстилися підступним американцям фактичною анексією Абхазії та Південної Осетії? І вони це проковтнули.
У яких ще злочинах доведеться звинуватити кривавий режим Обами-Байдена, щоб підтримати невгамовний дух невдоволення мільйонів росіян, що встають з колін? Тим паче, якщо лицемірний Обама буде постійно клястися в дружбі до великого російського народу і говорити про своє бажання зустрітися з Путіним і Медведєвим для негайного залагодження всіх образ, непорозумінь та інших принижень, що пережили ці пани в сумнозвісні 90-ті роки, коли вони, за їхніми же неодноразовими свідченням, стояли на колінах.
У цей тяжкий час Кремль у жодному разі не може дозволити собі втратити фантомного суперника, в героїчному опорі до якого будувалися і ще довго будуть будуватися всі міфи російської зовнішньої політики.
********
Андрій Піонтковський – російський політолог, що працює у Вашингтоні. Він часто бере участь у програмах російської редакції Радіо Свобода.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», не конче відображають погляди Радіо Свобода.
