Борис Тарасюк
По-перше, хочу поздоровити Барака Обаму з переконливою перемогою. Його марафон тривалістю в 21 місяць увінчався заслуженим успіхом. Хотів би віддати належне і його опоненту Джону Маккейну, якому, я вважаю, дещо не пощастило через розчарування американців нинішньою адміністрацією.
Дотеперішня співпраця
Коротко окреслю історію українсько-американських відносин за останні 17 років та роль у них демократів і республіканців. Зупинюся детальніше на тому, що нам може принести майбутнє.
Якщо Ви запитаєте будь-якого немарґінального українського політика про те, хто кращий для України – кандидат від Республіканської чи Демократичної партії, вам скажуть, що, за великим рахунком, немає великої різниці. І це правда. За винятком конфузу з Бушем-старшим у його сумнозвісній промові «Chicken a la Kiev», викликаного скоріше бажанням підбадьорити Горбачова, аніж якимось глибоким переконанням, Сполучені Штати завжди усвідомлювали стратегічне значення України для демократизації пострадянського простору. І переконливо демонстрували це протягом усіх подальших років.
Так склалося, що більш динамічно наші стосунки розвивалися за демократа Білла Клінтона. І це природно, адже наша молода країна ставала на шлях самостійного розвитку, закладала підвалини реформ у всіх сферах, і підтримка найпотужнішої держави світу була вельми важливою. Ключовим моментом було отримання гарантій національної безпеки від великої «трійки», а потім і «п’ятірки» внаслідок добровільного позбуття Україною своєї ядерної зброї. Тристороння заява 1993 року і Будапештський меморандум наступного року були б неможливими без сильної позиції саме Сполучених Штатів. Оглядаючись назад, на тлі нинішньої агресивної політики одного з підписантів, тим не менше, ці вікопомні документи продовжують відігравати серйозну позитивну роль.
Активний політичний діалог протягом 1990-х років на найвищому рівні, діяльність двосторонньої Комісії Кучма-Ґор були вагомим рушієм наших відносин у політичній і торговельній сферах.
На жаль, через наші внутрішні проблеми у зв’язку з ужорсточенням авторитарного режиму президента Кучми, касетний та кольчужний скандали, які усі збіглися в часі з приходом до влади республіканців, наклали помітний негативний відбиток на розвиток українсько-американських відносин. Ця ситуація невизначеності і застою тривала аж до Помаранчевої революції, після якої співпраця України зі США вийшла на дійсно новий і якісний рівень. Заради справедливості слід відзначити, що за часів Буша-молодшого Україна отримала і ринковий статус, і членство в СОТ, і серйозну американську підтримку в питаннях міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Перспективи на майбутнє
Нині, коли світ постав перед глибинною фінансово-економічною кризою, коли Європою блукає примара нової «холодної війни», Україна і Сполучені Штати Америки можуть реалізувати своє стратегічне партнерство на взаємну користь і на благо багатьох інших акторів міжнародної політики. Наведу декілька конкретних прикладів. Сподіваюся, що новий президент США почує ці месиджі.
По-перше, радий відзначити серйозні наміри Барака Обами завершити війну в Іраку і таким чином вивільнити суттєві військово-політичні й дипломатичні ресурси на інших напрямах зовнішньої політики. Згоден з тими аналітиками, які вважають, що небезпеки, які походять від індивідуальних асиметричних дій в регіоні Близького і Середнього Сходу, не можуть порівнятися у своїй серйозності й масштабності з потенційними небезпеками, які були створені в євразійському просторі за одну серпневу ніч.
Україна готова вкотре перебрати на себе роль контрибутора безпеки в регіоні і на європейському континенті. Не секрет, що Україна і США тісно співпрацюють у побудові ефективної системи протиракетної оборони – наголошую, оборонного механізму як імовірної складової частини системи колективної безпеки у євроатлантичному просторі. Наші спільні інтереси вимагають від нас скоординованих дій у контексті імплементації Договору про звичайні збройні сили в Європі, підтримання міжнародних режимів нерозповсюдження глобальної ядерної безпеки, боротьби проти ядерного та біотероризму.
Україна залишається найбільшим контрибутором сил і ресурсів у миротворчих операціях ООН серед європейських країн, ми єдині беремо участь у всіх нинішніх миротворчих операціях під проводом НАТО. Дефакто Україна робить сьогодні набагато більше у цій сфері, ніж деякі члени Альянсу. Це дає неоціненний досвід і зміцнює міжнародний авторитет нашої держави.
Говорячи про безпеку, неможливо оминути увагою питання енергетики. На додаток до існуючої розгалуженої мережі української транспортної інфраструктури нафтогін Одеса-Броди-Плоцьк і газопровід «Білий потік» є тими проектами, де ключове транзитне розташування України, залучення ЄС і американського уряду та участь американських і європейських компаній дозволять реально забезпечити диверсифікацію джерел і маршрутів постачання вуглеводнів до країн Європи.
На тлі світової фінансової кризи, падіння цін на пальне і зростання на продукти харчування, Україна повертає собі славу «житниці Європи» як одного з ключових експортерів продуктів сільського господарства у світовому масштабі. Безперечно, запровадження ефективного ринку землі сприятиме повноцінній реалізації цього потенціалу України.
Цей перелік можна продовжити. Головне інше. Перебіг подій в американській політиці в останні два роки засвідчив, що, попри колосальну завантаженість, Барак Обама знаходив час, щоб висловити своє ставлення до процесів, в яких була безпосередньо залучена Україна. Впевнений, що перебуваючи на президентській посаді і він сам, і його зовнішньополітичні радники, серед яких багато моїх давніх знайомих і друзів, живитимуть цей інтерес у майбутньому, оскільки інтереси України і США дуже тісно переплетені.
(Київ)
********
Борис Тарасюк – двічі очолював Міністерство закордонних справ України, а нині Голова парламентського Комітету з питань європейської інтеграції, Голова Народного Руху України.
По-перше, хочу поздоровити Барака Обаму з переконливою перемогою. Його марафон тривалістю в 21 місяць увінчався заслуженим успіхом. Хотів би віддати належне і його опоненту Джону Маккейну, якому, я вважаю, дещо не пощастило через розчарування американців нинішньою адміністрацією.
Дотеперішня співпраця
Коротко окреслю історію українсько-американських відносин за останні 17 років та роль у них демократів і республіканців. Зупинюся детальніше на тому, що нам може принести майбутнє.
Якщо Ви запитаєте будь-якого немарґінального українського політика про те, хто кращий для України – кандидат від Республіканської чи Демократичної партії, вам скажуть, що, за великим рахунком, немає великої різниці. І це правда. За винятком конфузу з Бушем-старшим у його сумнозвісній промові «Chicken a la Kiev», викликаного скоріше бажанням підбадьорити Горбачова, аніж якимось глибоким переконанням, Сполучені Штати завжди усвідомлювали стратегічне значення України для демократизації пострадянського простору. І переконливо демонстрували це протягом усіх подальших років.
Так склалося, що більш динамічно наші стосунки розвивалися за демократа Білла Клінтона. І це природно, адже наша молода країна ставала на шлях самостійного розвитку, закладала підвалини реформ у всіх сферах, і підтримка найпотужнішої держави світу була вельми важливою. Ключовим моментом було отримання гарантій національної безпеки від великої «трійки», а потім і «п’ятірки» внаслідок добровільного позбуття Україною своєї ядерної зброї. Тристороння заява 1993 року і Будапештський меморандум наступного року були б неможливими без сильної позиції саме Сполучених Штатів. Оглядаючись назад, на тлі нинішньої агресивної політики одного з підписантів, тим не менше, ці вікопомні документи продовжують відігравати серйозну позитивну роль.
Активний політичний діалог протягом 1990-х років на найвищому рівні, діяльність двосторонньої Комісії Кучма-Ґор були вагомим рушієм наших відносин у політичній і торговельній сферах.
На жаль, через наші внутрішні проблеми у зв’язку з ужорсточенням авторитарного режиму президента Кучми, касетний та кольчужний скандали, які усі збіглися в часі з приходом до влади республіканців, наклали помітний негативний відбиток на розвиток українсько-американських відносин. Ця ситуація невизначеності і застою тривала аж до Помаранчевої революції, після якої співпраця України зі США вийшла на дійсно новий і якісний рівень. Заради справедливості слід відзначити, що за часів Буша-молодшого Україна отримала і ринковий статус, і членство в СОТ, і серйозну американську підтримку в питаннях міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Перспективи на майбутнє
Нині, коли світ постав перед глибинною фінансово-економічною кризою, коли Європою блукає примара нової «холодної війни», Україна і Сполучені Штати Америки можуть реалізувати своє стратегічне партнерство на взаємну користь і на благо багатьох інших акторів міжнародної політики. Наведу декілька конкретних прикладів. Сподіваюся, що новий президент США почує ці месиджі.
По-перше, радий відзначити серйозні наміри Барака Обами завершити війну в Іраку і таким чином вивільнити суттєві військово-політичні й дипломатичні ресурси на інших напрямах зовнішньої політики. Згоден з тими аналітиками, які вважають, що небезпеки, які походять від індивідуальних асиметричних дій в регіоні Близького і Середнього Сходу, не можуть порівнятися у своїй серйозності й масштабності з потенційними небезпеками, які були створені в євразійському просторі за одну серпневу ніч.
Україна готова вкотре перебрати на себе роль контрибутора безпеки в регіоні і на європейському континенті. Не секрет, що Україна і США тісно співпрацюють у побудові ефективної системи протиракетної оборони – наголошую, оборонного механізму як імовірної складової частини системи колективної безпеки у євроатлантичному просторі. Наші спільні інтереси вимагають від нас скоординованих дій у контексті імплементації Договору про звичайні збройні сили в Європі, підтримання міжнародних режимів нерозповсюдження глобальної ядерної безпеки, боротьби проти ядерного та біотероризму.
Україна залишається найбільшим контрибутором сил і ресурсів у миротворчих операціях ООН серед європейських країн, ми єдині беремо участь у всіх нинішніх миротворчих операціях під проводом НАТО. Дефакто Україна робить сьогодні набагато більше у цій сфері, ніж деякі члени Альянсу. Це дає неоціненний досвід і зміцнює міжнародний авторитет нашої держави.
Говорячи про безпеку, неможливо оминути увагою питання енергетики. На додаток до існуючої розгалуженої мережі української транспортної інфраструктури нафтогін Одеса-Броди-Плоцьк і газопровід «Білий потік» є тими проектами, де ключове транзитне розташування України, залучення ЄС і американського уряду та участь американських і європейських компаній дозволять реально забезпечити диверсифікацію джерел і маршрутів постачання вуглеводнів до країн Європи.
На тлі світової фінансової кризи, падіння цін на пальне і зростання на продукти харчування, Україна повертає собі славу «житниці Європи» як одного з ключових експортерів продуктів сільського господарства у світовому масштабі. Безперечно, запровадження ефективного ринку землі сприятиме повноцінній реалізації цього потенціалу України.
Цей перелік можна продовжити. Головне інше. Перебіг подій в американській політиці в останні два роки засвідчив, що, попри колосальну завантаженість, Барак Обама знаходив час, щоб висловити своє ставлення до процесів, в яких була безпосередньо залучена Україна. Впевнений, що перебуваючи на президентській посаді і він сам, і його зовнішньополітичні радники, серед яких багато моїх давніх знайомих і друзів, живитимуть цей інтерес у майбутньому, оскільки інтереси України і США дуже тісно переплетені.
(Київ)
********
Борис Тарасюк – двічі очолював Міністерство закордонних справ України, а нині Голова парламентського Комітету з питань європейської інтеграції, Голова Народного Руху України.
