За пів року повномасштабної війни Росія випустила тисячі ракет по Україні – як крилатих, так і балістичних. Як по військових, так і по цивільних об’єктах, вбиваючи людей. Якими ракетами стріляють по Україні і чи можна назвати їх точними? Що здатна перехопити українська ППО зараз і в майбутньому та чи можна розраховувати на те, що ракетна загроза незабаром зникне?
У день початку просування української армії на півдні, по прифронтовому Миколаєву вдарили 12 російських ракет. Одна із них здетонувала у приватному секторі міста. Два десятки поранених, двоє загиблих.
«Вікно на мене впало. Вікном мене збило з ніг і просто на ліжко. Так, відбувся легко, а дружину вбило. На смерть. Там знайшли. Я навіть не впізнав. Не може бути це не вона. Здавалося б, як людину можна там впізнати. Це неможливо було впізнати. За мить», – каже постраждалий від ракетного обстрілу житель Миколаєва Олександр.
Він із собакою, яка теж дивом вціліла, тепер чекають на приїзд дітей – але тепер немає ні дружини, ні дому.
«Тут мій батько жив. А я у 56 році народився. Тут же все життя прожив. І за секунду воно все перетворилося… Розвалило все. Гараж, машина... З розуму щоб не зійти. Зараз діти їдуть з усіх боків», – продовжує Олександр.
У сусідів дім теж зруйнований, але їх врятувало те, що всі були на роботі під час ракетного удару. За словами поліцейських, ймовірно, що це була ракета з комплексу протиповітряної оборони С-300.
Комплекс С-300 – зенітно-ракетний. Створений, щоб перехоплювати швидкісні цілі у повітрі. Ракети наводяться, отримуючи команди від радіолокаційної станції на землі – максимальна дальність цих команд – зона прямої видимості, близько 40 кілометрів. Хоча російські військові стріляють і на більшу дальність.
«Якщо виставити по дальності точку підриву на висоті 0, то така ракета стає можливою по застосуванню по наземних цілях. Якщо ж використати цю ракету на дальність більшу, то далі вона буде як болванка. До 40 км вона буде управлятися, а далі буде летіти без управління. І така дальність може досягати на всю потужність ракети – до 150 км вона може летіти. Взагалі, говорити про конкретну точку після відстані виходу не є можливим», – каже Артем Артеменко, начальник штабу повітряних сил України у 2012–2017 роках.
За словами голови Миколаївської області Віталія Кіма, за час вторгнення у самому лише місті загинули 135 людей, з них одна дитина. 650 осіб – отримали поранення. Більшість ракетних обстрілів – саме із систем С-300.
«Вони використовують координати так чи інакше. І похибка в них там 150 метрів. Тобто це не є високоточна зброя. Тому ми вважаємо, що це саме терор, бо такою зброєю бити по центру міста точно неможливо. Миколаїв є в трійці, був тиждень тому, після Ізюму і Маріуполя по обстрілах ракетних», – каже Віталій Кім.
У Миколаєві пошкоджені або знищені понад 9 тисяч об’єктів інфраструктури. Після появи в Україні американських протирадіолокаційних ракет і знищення пускових на півдні (кількість Кім не уточнює), в місті на кілька днів стало тихше.
«На загал ми звичні до цієї ситуації. Нас обстрілюють щодня майже. Зі 100 днів нас там 25-24 дні не обстрілюють і 3 із цих 24 – це от останні 3 дні. Ми звичні до обстрілів. Вони їх використовують, тому що вони завдають руйнувань. При атаці на цивільну інфраструктуру, таку як інститути, лікарні, житлові будники – вони саме руйнують будівлю таким чином, щоб її не можна було відновити. Треба будувати заново. А всі інші, крім ФАБів, то вони не завдають таких руйнувань критичних. Можна будівлю відновлювати», – пояснює Віталій Кім.
24 лютого саме ракетні удари принесли повномасштабну війну у найбільш віддалені частини України. Тоді Росія накривала аеродроми, позиції протиповітряної оборони, склади боєприпасів та іншу військову інфраструктуру. Перший пуск ракети, який спостерігав Денис Смажний, військовослужбовець зенітно-ракетних військ повітряних сил ЗСУ, був із літака на Луганщині о 4:55 ранку. Це був лише початок.
«Особисто я бачив, як дві ракети, напевно, такого типу, як крилата ракета «Калібр», з Чорного моря летіла вже в глибину території. Порахувати, звичайно, в тій масі повітряних цілей було важко, але, за деякими підрахунками, в перший же день було запущено по території України 600 ракет десь. Тобто кількість обраховується сотнями. Не було паніки в той момент. Чому? Тому що всі готувалися до цього. Так чи інакше. Як би абсурдно не виглядала ідея, що напад почнеться – все одно ми знали. Нас всі попереджали, що напад має відбутися. Відповідно, всі морально було до цього готові», – кажевійськовослужбовець Денис Смажний.
Вже в перші дні Росія декларувала, що повністю знищила українську систему протиповітряної оборони – і авіацію, і ракетні комплекси. У перші тижні повномасштабного вторгнення Україна справді втратила частину наземної ППО з різних причин. Але більша частина продовжила відбивати повітряні атаки. У цьому допомагають і волонтери.
«Не секрет ні для кого, що зенітно-ракетні комплекси то ледве не ціль номер один для нашого ворога і по них, на жаль, прилітає. І для того, щоб хоч якось убезпечити особовий склад зенітників, ми допомагаємо в тому що там бронюємо їхні штабні машини. Мобільність – одна з запорук їхньої ефективної роботи. Вони мають після враження повітряної цілі достатньо таки швидко покинути місце, де вони це зробили, тому що зараз у росіян надзвичайно багато комплексів і засобів виявлення засобів радіоелектронної розвідки і за цими екіпажами і за зенітниками взагалі полюють», – каже Роман Сініцин, координатор військового напрямку в благодійному фонді Сергія Притули.
Попри кількість авіатехніки, Росія не завоювала панування в повітрі – у тому числі завдяки українським льотчикам і наземній ППО. Навіть перевагу російська авіація має далеко не всюди. І це одна із причин масованого використання Росією ракет.
«Перевага в повітрі тільки на лінії зіткнення безпосередньо. Там, де їхні льотчики мають ще можливість і не бояться заходити на територію України. Тобто на всі інші місця вглиб України російський льотчик літати психологічно не готовий. Він впевнений, що його зіб’ють. Тому льотчика і літак заміняють ракетою. Тобто для того, щоб виконати свої тактичні і оперативні завдання, літаки не можна використовувати. Єдиним шляхом є використання ракет», – каже Артем Артеменко.
Останніми роками українські військові прямо говорили – необхідно оновлювати протиповітряну оборону. На Заході продавати її були не готові, та й грошей у бюджеті України не знайшлося. Повномасштабне вторгнення Росії зустріли тільки із радянськими наземними комплексами ППО: С-300 у різних виконаннях і «Бук-М1», які здатні боротися із ракетними загрозами.
«Зенітно-ракетні війська, загалом, показали себе дуже ефективно. Попри всі очікування. Зенітно-ракетний комплекс «Бук» зарекомендував себе дуже ефективно у боротьбі з літаками і гелікоптерами. В той час як, наприклад, С-300 збив дуже мало гелікоптерів і менше літаків. Але в боротьбі по крилатих ракетах С-300, звичайно, це чемпіон. Станом на початок червня, тоді була дуже гарна цифра, 500 збитих цілей зенітно-ракетними військами. І з тих 500 цілей – 120 було крилатих ракет. Із тих 120 крилатих ракет 80 було збито саме підрозділами С-300», – розповідає Денис Смажний.
Якщо лінія фронту на землі, де зараз тривають активні бойові дії, складає 1100 км, то для сил ППО протяжність передової – ще більше. Ракетні пуски, як і наземні, так і авіаційні, йдуть з Білорусі, що розтягує українську оборону. Ракети випускають у всіх прикордонних з Україною областях РФ, а також з окупованої частини Донбасу і Криму, акваторії Чорного і Каспійського морів.
Пуски крилатих ракет з Каспія – це може займати до години, поки вони долетять до України. Якщо ми говоримо пуски крилатих ракет з акваторії Чорного моря – це десятки хвилин. Відповідно, всі області, починаючи з півдня і сходу переводяться у режим ракетної небезпеки. Якщо ми говоримо про пуски з Білорусі – ми бачимо, коли ці літаки злетіли і ми можемо розрахувати, коли здійснюються пуски – це вже до 15 хвилин може бути політ їхньої ракети. Тому ще раз кажу, чому не можна ігнорувати сигнали ракетної небезпеки – тому що, в залежності від цілі, вона може протривати від трьох годин до кількох хвилин», – продовжує військовослужбовець.
Виходячи з повідомлень українських військових, складаємо список ракет, якими Росія обстрілює Україну – це і балістичні «Точка-У», і «Іскандер», і крилаті з сімейства «Х», як і авіаційні. З нетипових або рідкісних – гіперзвукові «Кинджал», а також протикорабельні «Онікс» – але використовують їх для ударів по наземних цілях. Найбільш масова – «Калібр». Летить відносно повільно, що впливає на час перехоплення.
«Ця ракета за хвилину пролітає 15 кілометрів. На висоті 100 м зенітно-ракетний комплекс може побачити її в середньому на дальності 30 кілометрів. Тому проста математика доводить, що в зоні ураження зенітно-ракетного комплексу ракета «Калібр» може перебувати, ну, протягом 2 хвилин. Якщо ми візьмемо ракету Х-22. То її швидкість близько 4 тисяч кілометрів за годину. Це понад 60 км в хвилину. Тобто в зоні поразки вона буде перебувати максимум 30 секунд», – каже Артем Артеменко.
Значну частину своїх ракет – і балістичних, і крилатих – в Росії називають високоточними, стверджуючи про ймовірне кругове відхилення від цілі від двох до двадцяти метрів. Але, як кажуть військові і аналітики – це інформація, яку важко перевірити.
«Я думаю, буде дуже важко знайти військових, які захочуть сказати – те, що у нас є – посереднє. Це, по-перше. По друге – якщо ти тестуєш систему, ти можеш обирати умови, в яких випробовуєш ракету. І якщо Росія каже, що в неї найкраща ракета в світі, вони могли провести тест, який виглядав дуже добре, але не відповідає умовам бойових дій – кращих або гірших, в яких її може використовувати інша країна. Усе, що ми бачили від Росії, починаючи з радянських часів – відомі паради для Сталіна з ракетами, які були пустими, хоч і виглядали робочими ззовні. Завжди важко оцінювати лише те, що тобі дозволяє побачити інша країна», – каже Майкл Бонерт, інженер аналітичного центру RAND у США.
Російські ракетні удари призводять до трагічних наслідків і воєнних злочинів. У червні після удару Х-22 по торговому центру в Кременчузі загинула 21 людина. Тоді було два прильоти цих ракет, які розробляли для ударів по авіаносних групах ще у шістдесятих. Кругове відхилення у такої ракети – 500 метрів.
«Ракети Х-22, вони вперше почали їх використовувати десь з половини травня. І спостерігалася така цікава статистика – десь 50% цих ракет або не запускалися, або падали в море. Тому що вони здебільшого їх запускають з Чорного моря в бік Одеси. Десь вони щось там трошки їх підлаштували, чи почали їх краще відбирати – почали вони попадати. То по туристичних комплексах, то десь в поля, то ще десь», – каже Денис Смажний.
14 липня – удар по Вінниці і 26 загиблих, у томи числі троє дітей. За кілька днів до цього – удар по п’ятиповерхівці у Часовому Яру в Донецькій області – 48 загиблих. Навесні ракетою з комплексу «Точка-У» обстріляли вокзал у Краматорську, де люди чекали на евакуаційний потяг – 61 загиблий, з них 7 дітей. Це лише частина ракетних ударів, в яких загинули мирні жителі. Використовуючи для атак комплекс «Точка-У», Росія намагалася звинуватити Україну, адже формально «Точки» в російській армії зняли з озброєння, але є кілька відео, де ці комплекси пересуваються в тилу російської армії на Донбасі.
«В школах НАТО є дві стратегії, які використовуються авіацією і, відповідно, ракетними ударами. Punishment – покарання населення і denial – тобто знищення якихось логістичних ланцюжків. Якщо спочатку це було схоже на логічну військову стратегію, і потім це все, в повному обсязі переросло в стратегію Punishment. Покарання, тобто знищення цивільних об’єктів», – продовжує Денис Смажний.
В Україні майже не розкривають інформацію про російські удари по військових об’єктах – аеродромах, казармах, полігонах. До прикладу, в Десні, на Чернігівщині, за словами президента України Володимира Зеленського через ракетний обстріл в травні загинули 87 осіб – тоді він не уточнив, йдеться про цивільних чи військових. Усе це – результат розв’язаної Росією війни, а українська протиповітряна оборона не завжди може перехопити цілі.
Після пуску крилаті ракети йдуть по заздалегідь побудованому маршруту, близько до землі, використовуючи місцевість і намагаючись обійти можливі зони протиповітряної оборони. Ті ж Х-101 використовують стелс-технології. Балістичні ж летять за однойменною траєкторією – високо вверх, а потім, за рахунок високої швидкості, намагаються прорватися через ППО. Тому балістичні і гіперзвукові ракети – велика проблема для української оборони.
«Якщо абстрактно якийсь там «Іскандер» чи «Точка-У» вже падає на ціль, робить це з висоти у десятки кілометрів з кутом 80-90 градусів, якщо навіть зенітна ракета її пошкодила, перебила двигун, рулі – це не призведе до того, що ракета буде знищена. Вона все одно впаде, тому що вона вже падає. Тому для повноцінного, гарантованого знищення саме балістичних ракет, використовуються так-звані кінетичні перехоплювачі, які просто врізаються на величезній швидкості у цю балістичну ракету і підривають її бойову частину з високою долею вірогідності. Таких комплексів на озброєнні Збройних сил України фізично немає», – каже Олег Катков, експерт-оглядач інформаційного агентства «Defense Express».
Кількість випущених по Україні ракет достеменно визначити важко. Президент Зеленський в серпні заявив про майже 3,5 тисячі. У травні журнал «Ньюсуік» опублікував дані про майже 2300 пусків, пославшись на американську розвідку та уточнивши, що до цілі долітає лише 40%. Станом на вересень українські військові збили майже 200 крилатих ракет. Певні труднощі із цим озброєнням Росія вже відчуває.
«З початку війни використовували найбільш старі – по датах виготовлення. І ми бачимо, які дати виготовлення на уламках ракет, які збиті позавчора-вчора і так далі. Мені важко сказати, наскільки було організовано виготовлення цих ракет і темпи їхнього виготовлення до того, як були накладені санкції», – каже Артем Артеменко.
«Ми бачимо із відкритих джерел, що внутрішнє наповнення ракет, які відмовили, наповнене більш ранніми компонентами. Або, щонайменше, вони виглядають старими. Навіть у тих ракет, які були вироблені останніми роками. Схоже на те, що Росії доводиться використовувати застарілі чіпи і електроніку. Ми вже бачимо ефект санкцій, що тривають роками», – каже Майкл Бонерт.
У серпні британський Королівський інститут оборонних досліджень (RUSI) представив звіт про західну електроніку у російській зброї. Автори дослідження змогли вивчити 27 російських систем для військових – там знайшли 450 елементів зі США, Японії, Тайваню, Німеччини та інших країн. У тому числі фрагменти для ракет «Калібр», Х-101 і 9М727 з комплексу «Іскандер» – виявили комплектуючі подвійного призначення, тобто для військових цілей, хоча частина міжнародних санкцій проти Росії в силі з 2014-го.
У цитаті звіту йдеться, що задля того, щоб гарантувати ураження цілі, російські збройні сили розробили передові інерційні і навігаційні датчики для наведення ракети при маневруванні на малій висоті і уникнення ППО. Один із критичник датчиків, знайдених на 9М727 і на Х-101 – блок наведення ГЛОНАСС і GPS. Розробник – КБ «Навіс» [...] уникнув західних санкцій, попри те, що він забезпечує критичну технологію для ракетної програми країни.
«У подальшому Росія зможе відновити виробництво, але в них буде погане наведення, проблеми із дальністю, не така боєздатна боєголовка і так далі. Те, що ми бачимо у багатьох випадках із санкціями проти країн – системи стають не такими боєздатними. Що б Росія не відновила із часом – це, вірогідно, буде не тієї якості, яка є зараз», – каже Майкл Бонерт.
Поки Росії намагаються перекрити доступ до компонентів ракет, Україна усе ближче до отримання західних комплексів ППО – від Німеччини Iris-Т. Перший мають передати вже у вересні, але Україна хоче 11 комплексів. Від США – NASAMS. Перші два мають бути готові за два роки. У Вашингтоні заявили, що усього планують передати вісім комплексів для України.
«Коли говорять, «нам передають 8 NASAMS», – мова йде про 8 зенітно-ракетних комплексів, в кожному з яких знаходиться від 2 до 4 пускових, радар, інша машина спостереження та виявлення цілей, командна машина та машина заряджання. Кожен комплекс вже є організаційно-штатною структурою саме як батарея», – каже Олег Катков.
Як кажуть військові та експерти, і Iris-T, і NASAMS – це більш сучасний і ефективний аналог радянського комплекса «Бук» із дальністю ураження цілей 40 кілометрів. Україні необхідні десятки таких комплексів, щоб захистити міста та важливі об’єкти. Це, усе ще, протиповітряна, а не протиракетна оборона і питання полягає в тому, скільки їх буде. Адже на Заході підхід до ППО не такий, яким він був у СРСР.
«То там ми побачимо значний перевіс саме в авіаційних засобах ураження над наземною компонентою протиповітряної оборони і це просто пов’язано з економічною вигідністю саме винищувачів у цьому випадку. Якщо ми говоримо взагалі про концепції один до одного – тобто ми абстрактно будемо міняти один «Бук» на один NASAMS, то ми ніколи взагалі, в принципі, не зможемо досягнути, скажемо так, повної відповідності один до одного», – продовжує Катков.
Під час повномасштабного вторгнення Україна отримала С-300 від Словаччини для посилення ППО, але, попри це, ЗСУ буде або вже перебудовує свою протиповітряну оборону – вірогідність збити ракети на окремих напрямках підвищиться. Вже зараз, у певні дні, Повітряні сили звітують – збили усі або більшість крилатих ракет, випущених Росією.
«Ці люди – вони справжні герої. Я знаю розрахунок С-300, який приміром збив 6 ракет із 6 С-300 над містом Дніпро, потім збив ще 4 ракети з чотирьох. Насправді це сотні, тисячі врятованих життів українців, тому для нас, для фонду – підрозділи зенітно-ракетні вони дуже в великому пріоритеті і ми намагаємося їм допомогти всім, чим можемо. В одній зенітній бригаді в пункті постійної дислокації лежать рештки «Кинжала». І вони кажуть, що вони його збили», – каже Роман Сініцин.
«Я би зробив такий висновок – там, де є можливість техніки по знищенню цих ракет, тобто технічно можливо це зробити і рівень підготовки розрахунку зараз такий, що дозволяє це зробити, то там ефективність дуже висока», – каже Артем Артеменко.
«Починаючи з травня інтенсивність знизилась значно. Тобто удари, досить таки суттєві, вони були з періодичністю 1-2 рази на тиждень. І вже зараз запускають, навіть «Калібри» літають, огинаючи місцевість і на висоті до 100 метрів. Але ж, знову ж таки, від професійності наших розрахунків нікуди не дінешся. Тому і вони стали ефективнішими, стали бити, нібито, більш продуманіше, використовуючи більш грамотні маршрути, але ж і протидія їм зростає», – каже Денис Смажний.
Після пів року повномасштабної війни ніхто не береться підраховувати кількість ракет, які залишилися у Росії. Українська розвідка говорить про 45% від того, що було на момент вторгнення. Високоточних «Іскандерів» – п’ята частина. Але ракетна загроза залишається високою, адже не все можна перехопити. Як і передбачити, в який об’єкт в густозаселених українських містах Росія спробує влучити. У Службі безпеки України кажуть, що з 20 російських ударів 19 припадає на цивільні споруди.
