Війна артилерій продовжується. При цьому російська та українська армії використовують у ній кардинально різні тактики. На деяких ділянках фронту, наприклад, у районі Пісок, в армії-окупанта частковий успіх. Але вона зазнає великих втрат, які намагається доповнити примусовою мобілізацією на тимчасово окупованих територіях.
САУ «Акація»
Радянську САУ 2С3 або, як її називають, «Акація», широко використовують у російсько-українській війні, і Росія, і Україна. Основне озброєння – гаубиця калібру 152 міліметри. Має досить велику номенклатуру снарядів. Від димових до реактивних.
«Це всепогодниця. Коли ворог не може виїхати зі своїми «Градами», ми можемо під'їхати та завдати поразки і не тільки живій силі, але й якійсь важкій техніці. Якщо ця ціль дуже важлива, ми можемо застосовувати активно-реактивні снаряди. Мають більш далеку зону поразки», – каже навідник САУ «Акація» Федір.
«Акація» універсальне знаряддя щодо цілей. Знищує техніку, солдатів, пункти управління. Однак оптимальна дальність стрільби – 15-17 кілометрів – робить її зручною мішенню для контрбатарейного вогню. З огляду на відносно слабку броню, САУ рятує лише швидкість пересування.
«На бойових бувало таке, що 70 кілометрів набирали. Бувало, що треба було бігом збиратись і ми з неї вижимали все, що могли», – каже водій-механік САУ «Акація» Григорій.
«Ми під'їжджаємо до ворога на дуже коротку відстань. Ну, скажімо недавно, ми вистрілили 19 снарядів і тільки тоді противник нас обстріляв. Швидкострільність залежить від того, якими снарядами ми стрілятимемо. Фугас, осколково-фугасний. Тут на снаряді є ковпачок, який потрібно скрутити. Все це займає час. Якщо в МТ-12 або рапір там снаряд із зарядом з'єднані – він монолітний. То тут треба спочатку зарядити снаряд, потім заряд. У зворотній послідовності гільзу викинути і знову зарядити», – продовжує Федір.
У війні артилерій українська та російська армії використовують різні тактики. Окупанти маючи велику перевагу у кількості стволів та снарядів, накривають великі площі, українські воїни б'ють точково – за конкретними цілями.
«Найголовніше для нас зараз – це зберегти техніку і особовий склад, тому що артилеристів не так багато хороших спеціалістів і кожна людина – вона на вагу золота. Окрім цього ми маємо розуміти, що не тільки техніки мало і людей, але й самих снарядів. Ми працюємо по найжирніших цілях і ці найжирніші цілі ми вражаємо з найменшим використанням снарядів, але при цьому найточнішим вогнем. За радіоперехопленнями ворогів ми знаємо, що наносимо доволі хороші результати, хорошу шкоду», – каже заступник командира артилерійського підрозділу ЗСУ Дмитро.
«Ми ж не працюємо на якийсь час. Ми працюємо на точність, на поразку цілі. Ворог – так. Той працює за напрямками. Вони зранку прострілюють всі, скажімо, ймовірні позиції. Просто криють цілу посадку. Вони мають на це засоби. Ми так не можемо працювати. Ми працюємо дуже чітко. Злагоджено», – додає Федір.
Тактика вогневого валу, що широко використовується російською армією – для українських військ неприйнятна в принципі.
«Їм не цікаво чи буде ця територія використовуватися для того, щоб хтось тут жив, їм це абсолютно не потрібно. Їм потрібно загарбати додаткову територію. З нашої точки зору – це абсолютно не потрібна тактика, тому що війна й так перебуває на нашій території, тому ми зараз відвоюємо свої території. І чим більше ми збережемо будинків, чим більше ми збережемо інфраструктури – тим краще», – пояснює заступник командира артилерійського підрозділу ЗСУ Дмитро.
Щоб стримати наступ російської армії та заповнити бойові втрати, в Україні вже в перший день війни оголосили мобілізацію. У тому числі людей, які не мають бойового досвіду. Але спочатку – на фронт пішли колишні учасники АТО, які знають, що таке війна. Григорій – один із них. Колишній танкіст освоїв «Акацію» миттєво.
«Строкову службу служив танкістом. І в 14-15му також був танкістом. Теж воював на Донбасі. Був в Зайцевому. Під Горлівкою. В 15-му звільнився. А тепер танкістів вже набрали, то потрапив в артилерію. Взагалі не перевчався. Тут я сів відразу і поїхав. Теж саме. Одне, що передачі інакші, коробка, а так решта – так само. Навіть ремонт той самий. Тут турбіна стоїть», – каже водій-механік Григорій.
«Є доволі велика кількість людей які були мобілізовані, які не мають бойового досвіду, приходять з нульовим досвідом, але вони мають дуже велику мотивацію і цієї мотивації доволі часто достатньо для того, щоб одразу перейти в курс справи і приступити до дії. Це може бути, наприклад, якййсь добре підготовлений технічно боєць або військовослужбовець, в якого є хист до електроніки, що зараз дуже важливо. Артилерія одночасно дуже складна і дуже легка. Тому що є речі, які потребують математичного складу розуму і треба розуміти, що таке математика і з нею бути не на ви, а на ти. Але є ті місця, де це не потрібно. Найбанальніший приклад – людина, яка буде заряджати ту саму гармату, і тут достатньо просто мати добру силу і міцний характер», – розповідає замкомандира Дмитро.
Лінія фронту
Наразі активні бойові дії між армією України та армією РФ йдуть на лінії фронту завдовжки понад 1100 кілометрів. Вже понад пів року українські підрозділи воюють фактично безперервно. Про масштаб боїв з російською армією на Форумі ветеранів говорив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
«І це постійне, на сьогоднішній день, пекло. І єдиний відпочинок, на сьогоднішній день, на жаль, так є, – це зміна одного пекла на інше. І в цей період між змінами двох локацій виконання бойових завдань і є відпочинок. І ці люди, дай Боже, скоро повернуться. Звісно, з перемогою», – сказав Валерій Залужний.
Наразі сили оборони України – це військові, структури МВС, СБУ та інших відомств – це понад мільйон людей. Головком розповів про українські втрати на кінець серпня – майже 9 тисяч загиблих. У липні також стало відомо, що зниклими безвісти вважають сім тисяч двісті українських військових – більшість, як стверджують, перебувають у полоні.
«Ви знаєте, до них треба ставитися із розумінням і виходити з того, що співвідношення втрат між військовими і цивільними складає 1:9. І треба розуміти, що ті втрати, які несе армія – ці втрати рятують життя мирному населенню. Якщо б ми не чинили спротив – Буча була б по всій країні. Вже сьогодні. Тобто тотальне знищення десятків. Фізичне тотальне знищення», – каже військовий експерт Сергій Грабський.
Російська армія постійно намагається просуватися як на сході, так і на півдні України, але без суттєвого успіху. Якщо порівняти загальну карту бойових дій за липень та серпень – локальне просування, в районі 10 кілометрів на окремих ділянках. На Донбасі акцент йде на лінії оборони Сіверськ-Соледар-Бахмут, а також в районі Мар'їнки, Пісок та Авдіївки. Саме Піски стали єдиним стратегічно значущим населеним пунктом на Донбасі, де російська армія змогла зав'язати вуличні бої за останні два місяці. Для цього окупанти щодня завдавали і завдають ударів артилерії, авіації, танків. Використовують також вогнеметні системи «Солнцепек».
«Бувають маленькі, я б сказав, відпочинки. Зазвичай це трапляється вночі. Коли артилерія на декілька годин стихає. І хоч якісь там пару годин може панувати абсолютно така тиша. Яка інколи порушується стрілковим боєм. Техніка взагалі неефективна там, у Пісках. Використовується вона виключно для того, щоб бити, якщо ми кажемо за танки, бити навісом: спочатку артилерія все рівняє, а потім малі групи намагаються взяти певні наші рубежі оборони», – каже учасник оборони Пісок, військовослужбовець ЗСУ Сергій.
На супутниковому фото села Піски, біля руїн Донецького аеропорту, видно, що околиці населеного пункту, які вели до супротивника протягом 8 років – один великий укріпрайон, поритий лінією окопів, обладнаний довготривалими вогневими точками. Прорвати цю оборону російська армія спромоглася лише за рахунок величезної переваги в артилерії.
«Саме це інженерне обладнання і організація вогневої взаємодії дозволили нам втримувати ці позиції так довго. Ми розуміємо, що не існує жодної позиції, яку можна утримувати безкінечно, особливо перебуваючи під таким ударом. Але саме ці райони, підкреслюю – райони, не лінії позицій, а райони оборони, які спиралися на ідею маневрової оборони, дозволили нам дотепер вистоювати проти ворога, який переважає нас в рази в чисельності, і в рази в кількості озброєння і боєприпасів», – каже Сергій Грабський.
«У той же час ми знаємо райони, які були прорвані противником, попри наявність фортифікаційних споруд. І це наштовхує на думку, що, насправді, мова не тільки в тому, чи є споруди, чи ні, а мова в тому, яка кількість людей їх обороняє і, що найбільш важливо, яка кількість людей, ресурсів, обладнання їх штурмує. Тому що, наприклад, ми пам’ятаємо, що на ділянку фронту від Ізюму до Попасної, коли була операція по захопленню Сєвєродонецька-Лисичанська – кінець весни і влітку 22 року, то там було сконцентровано близько 50 БТГр противника, що фактично складало половину всього ударного угруповання противника на території України», – каже Антон Муравейник, голова аналітичного відділу фонду «Повернись живим».
Станом на сьогодні армія-агресор контролює більшу частину Пісок і докладає всіх зусиль, щоб повністю захопити селище. Незважаючи на втрати.
«Треба витиснути хоча б із Пісок Збройні сили України, тому що Піски стали таким символом того, що перемога близько. Що до перемоги 800 метрів. Що Донецьк – ось він поруч. Тобто це не тільки частина якась ІПСО ворога, так? Ось ми взяли Піски. Це в той же час і стратегічно важлива територія. Тому що, взявши Піски, ворог далі може готувати плацдарм для наступу на Покровськ і Авдіївку», – каже учасник оборони Пісок, військовослужбовець ЗСУ Сергій.
Примусова мобілізція на окупованій частині Донбасу
А тим часом у самому Донецьку повним ходом йде примусова мобілізація. Людей стали «відловлювати» менше, ніж навесні. Тому способи почали вигадувати нові.
«Зараз окупанти як вони діють з примусової мобілізації: вони підходять до дітей і стоять біля дітей, поки їхній тато не прийде до них. Вони чергують у дитячих садках, біля шкіл, спостерігаючи, хто прийде за дітьми. Вони розуміють, що діти – це головне для батьків, і на цьому спекулюють. Є ті, які, звісно, хочуть воювати. Потрібно розуміти, що пропаганда там працює дуже добре. І є прихильники. А є звичайні люди – дружини шахтарів, трудові колективи, звичайні люди, які вже ненавидять РФ за те, що вона 8 років тому вкрала у них щасливе життя. І вони це почали усвідомлювати, багато з них, лише після 24 лютого», – каже Павло Лисянський, засновник ГО «Східна правозахисна група».
У середньому, наприклад, у Донецьку чи Луганську зараз за день можуть «спіймати» чоловіків із тридцять. А, наприклад, у лютому «улов» співробітників військкоматів досягав і тисячі осіб.
«Цю інформацію мені підтвердив мій підзахисний, якого зараз я захищаю в суді. Якого також примусово мобілізували. І він мені так і сказав, так, Павле, справді, мене мобілізували і зі мною було таких ось 900 чоловік, і це лише за один день. Нас одразу відправили на позиції, його безпосередньо відправили до Харківської області, поставили загороджувальний загін з росіян і все», – продовжує Павло Лисянський.
За весь цей час примусову мобілізацію в окупації призупиняли лише на кілька тижнів у травні – після того, як збунтувалися місцеві жінки. Але незабаром «полювання на чоловіків» продовжилося.
«Питання новизни в тому, що з 1 вересня мобілізації повній підлягатимуть і чоловіки на нещодавно окупованій території Луганщини. Тобто те, що було окуповано Росією протягом весни-початку літа. І це вже, звичайно, нова ситуація. Тому що на новій тимчасово окупованій території абсолютно різні настрої. Я думаю, що ми будемо спостерігати спроби населення втекти з цієї території», – вважає голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна.
Щоправда, виїхати з окупації зараз практично неможливо. Якщо на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну залишити окуповану частину Донбасу можна було за хабарі, то наразі шляхів відходу практично не залишилося.
«Особі чоловічої статі вийти на вулицю просто неможливо. Більше того, за інформацією деяких правозахисників, місцеві жінки підозрюють, що їхні телефони прослуховуються. Оскільки там працює місцевий мобільний зв'язок і окупаційні адміністрації мають повний доступ, без жодних проблем, в цих диктаторських режимах, до даних мобільних операторів, цих місцевих, для того, щоб просто знаходити людей, де вони переховуються. По-перше, Росія використовує людей, піхоту, як гарматне м'ясо. Другий мотив, чому Росія використовує цю загальну мобілізацію на окупованих територіях – це буде корисно Росії, як вона вважає, з однієї точки зору – для заміщення населення на цих територіях. Я нагадаю, що однією з тактик росіян у Криму – було заміщення місцевого населення росіянами», – продовжує Марія Золкіна.
Один з індикаторів того, що ця війна затягнеться надовго – указ Путіна про збільшення штатної чисельності армії на 137 тисяч військових із початку наступного року. Це нешвидкий процес – на формування нових частин підуть місяці. Їх можуть використовувати як в Україні, так і на ослаблених війною кордонах з іншими країнами. Адже, як заявив міністр оборони Великої Британії, в Україні Росія втратила 80 тисяч людей – це вбиті, поранені та «відмовники».
«Об’єктивно, якщо брати чисто українських аспект – чисельність збройних сил передбачає не тільки створення нових військових частин або військових установ, а воно, в тому числі, передбачає і залучення додаткових контингентів, призовних ресурсів. Тобто молоді, яка в перспективі може поповнити лави контрактників. Такий собі крок, який дозволяє без оголошення мобілізації у любому її вигляді – часткової або повної, спробувати забезпечити потреби діючої армії», – каже Грабський.
Все менше часу для великих атак
Істотних змін лінії фронту до кінця літа – немає. Здійснити прорив російські війська зараз – не здатні. Українській армії все ще не вистачає важкого озброєння, зокрема артилерії. Тому вже незабаром розпочнеться новий етап у цій війні з Росією.
«І це означає, що ми, скоріш за все, вже стоїмо і скоро остаточно станемо по якісь лінії фронту. Ну, за винятком, певних можливих операцій. І, загалом, це буде означати, що ми перейдемо до, фактично, стабільних, позиційних бойових дій. Переважно, які ми бачили протягом останніх років протистояння з росіянами на сході. І вони будуть характеризуватися активізацією роботи мінометних розрахунків, так само буде працювати артилерія, так само будуть працювати снайпери. Тобто все те, що ми вже бачили, тільки в більшому масштабі і, можливо, більшої інтенсивності», – каже Антон Муравейник.
Вже восени свою роль у війні зіграє і погода – вона впливатиме і на перебіг бойових дій, і на темпи. Ті ж дощі можуть ускладнити і уповільнити активність на окремих ділянках фронту, але війну, як і спроби просування, повністю не зупинять.
«Коли противник почав вторгнення – 24 лютого 22 року, то погода була трохи дійсно на руку нам. Тому що, попри те, що був ще лютий і бувало холодно, то на початку березня розпочалися доволі теплі дні і через це противник був дуже обмежений в маневрі. Він був вимушений, особливо на Півночі, пересуватися транспортними шляхами і не мав змоги розгорнутися в бойові порядки. Відповідно, це дозволило нам ефективно його вражати, а він не міг цьому нормально протистояти», – додає Муравейник.
«Для артилерії ситуація абсолютно не змінюється. Ворог де був – там і залишиться, склади будуть там, де були. Скупчення техніки, по якій артилерія має працювати – так само будуть. Артилерія продовжує рухатись, при цьому такі підрозділи, як танкові підрозділи, піхотні підрозділи – в них буде ускладнено рух. Тому буде така в'яло триваюча війна. Те, що відбувалося у першу світову, коли була окопна війна. Але не треба розслаблятися, треба розуміти таку ситуацію, що той хто зможе застати ворога зненацька, і той хто зможе попри складні умови, попри багнюку, коли рух дуже повільний… Якщо ми зможемо зробити цей рух, зможемо його забезпечити, зможемо застати ворога зненацька – зможемо зробити непоганий прорив», – каже Дмитро, заступник командира артилерійського підрозділу ЗСУ.
На даний момент активні наступальні події по всій лінії фронту фактично перейшли в пошук слабких місць в обороні противника і локальні бої. Росія наступати вже не може. Україна поки що не може. З початком осінніх холодів та дощів піхота та танки будуть не в змозі настільки активно пересуватися. А отже, на досягнення своїх військових цілей у літній кампанії у кожної сторони умовно залишилося не більше від місяця.
