В одному залпі – понад 200 високоточних ракет із дальністю, офіційно, 80 кілометрів. Які можливості мають Збройні сили України, щоб завдавати ударів по тилах російської армії? Які системи для цього використовували у перші місяці масштабного вторгнення, і як усе змінилося зараз і чому іноді вибухає там, куди, начебто, не дістають українські ракети?
Крізь поля зі соняшником та дорогами, які після літніх проливних дощів перетворилися на болото, журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» їдуть за реактивними системами залпового вогню «Буревій», з яких українські військові вестимуть вогонь по позиціях російських військ у Харківській області. Але стрільба – це вже фінал бойового завдання. Все починається задовго до цього – в лісі, де українська зброя надійно схована від російських безпілотників.
«Нам підвозять боєприпаси в одну точку, далі з цієї точки ми переміщуємо ці боєприпаси в іншу точку, де місце зустрічі транспортно-заряджаючої машини і бойової машини. Там вони перезаряджаються, роз’їжджаються в третю точку в район очікування, так званий. Коли проходить певний термін, декілька годин, інколи день, в залежності від умов, які будуть, далі вони зустрічаються в районі зосередження, в районі очікування, де чекають в подальшому на виконання вогневих завдань. Стрільба завжди з різних вогневих позицій, постійно ведеться спостереження – так само як в нас, так само і в них, і, тим паче, ми ціль досить важлива, якщо брати зі сторони противника, і ми першочергова ціль можна сказати, тому все робиться максимально швидко і максимально ефективно», – каже військовослужбовець ЗСУ Олександр.
У реактивної системи залпового вогню «Буревій» артилерійська частина така ж, як і в радянського «Урагану», але шасі вже оновлене. Також українські військові мають чеську «Татру».
«Звичайно, тут зручніше. Тут керування легко йде все, коробка автомат, дві великі різниці», – каже військовослужбовець ЗСУ Валерій.
«Працювали ми на дальність 30 кілометрів, результати ми дізнаємось. Я впевнений у своїх хлопцях, я впевнений у тому, що ми виконали вогневе завдання на відмінно і результат він завжди є», – каже військовослужбовець ЗСУ Юрій.
«Ті завдання, які були поставлені нашій артилерії – вони виконувалися. Бо ми бачимо багато прикладів і на початку бойових дій, і на сьогоднішній момент – це знищення і колон військової техніки, і ураження просто пересування тих чи інших зразків озброєння і військової техніки, як за лінією фронту, так і на лінії зіткнення. Тому, в принципі, можна сказати, що радянська артилерія себе частково виправдовувала. Але тим не менш, ми маємо розуміти, ці показники точності, які були в радянській артилерії, в тих ракетних системах залпового вогню, які є на озброєнні, вони недостатні», – вважає воєнний експерт Антон Міхненко.
Якщо виходити з дальності, то на 24 лютого Україна мала кілька далекобійних систем у різних калібрах: для роботи по площах – «Ураган» і «Смерч» – 35 і 70 кілометрів відповідно. Для точкових цілей – самохідна гаубиця «Піон», деяка кількість модифікації «Смерча» – «Вільха» і найбільш далекобійна зброя – ракетний тактичний комплекс «Точка-У» з дальністю в 120 км. Ствольна артилерія 152 мм стріляла в межах 25 кілометрів.
«Відбулася певна еволюція застосування артилерії і еволюція потреби артилерії, яка нам потрібна. Безумовно, на першому етапі, те, що в нас було – нам було достатньо. А на сьогоднішній момент ми потребуємо таку, більш далекобійну артилерію. Те озброєння, яке буде досягати пунктів управління, які були розташовані глибоко в тилу, баз матеріально-технічного забезпечення, аеродромів підскоку, аеродромів, де, в принципі, Російська Федерація дислокує власну авіацію і використовує для нанесення ударів по лінії фронту», – продовжує Антон Міхненко.
Західна зброя збільшила радіус ураження цілей ЗСУ. Тепер у калібрі 155 мм це, в середньому, понад 30 кілометрів. Якщо є активно-реактивні боєприпаси – далі, але їх постачають не завжди. Ймовірно, використовуються високоточні снаряди Excalibur – вони дають дальність 40 кілометрів. Основна система удару по тилу до 80 км – HIMARS. Були удари по позиції ППО в Луганську, по складах боєприпасів у Хрустальному та Сніжному. Тільки на окупованому Донбасі ударів по тилу було понад десяток.
«Правда в тому, що наразі не можливо так швидко взяти і розосередити усі склади боєприпасів та паливно-мастильних матеріалів десь в глибині. Тому що це, насправді, порушує систему логістичного постачання. В той же час, такі процеси вже відбуваються – противник робить певні висновки з того, що відбувається. І, звичайно, мова може йти, перш за все, про розосередження великих складів на декілька менших, ніж їх перенесення в глибину. Тобто для нас це, однозначно, перевага, тому що ми таким чином дозволяємо вигравати час», – пояснює голова аналітичного відділу фонду «Повернись живим» Антон Муравейник.
Територія України наразі окупована Росією досить глибоко. Наприклад, від Авдіївки по прямій до кордону більше ніж 150 кілометрів. Від околиць Слов'янська до Мілового на Луганщині – близько 180. Ті ж півтори сотні – від Нікополя до Генічеська на адмінкордоні з окупованим Кримом. Від контрольованої Україною частини Миколаївської області до аеродрому в Новофедорівці біля міста Саки, де 9 серпня стався вибух авіабази, – понад 200 кілометрів.
«Зараз, коли ми бачимо вибухи, які відбуваються на більшій віддаленості і в більшій глибині, ніж 85 км, ми не можемо однозначно стверджувати хто і чим їх вразив. Тобто це можуть бути як і ракети більшої дальності, про які, поки що, не афішується. Про їх отримання не афішується. Або це може бути робота наших груп спеціального призначення зі складу Головного управління розвідки (ГУР) або командування Сил спеціальних операцій (ССО). Звичайно, діяльність таких груп не є публічною, але це не означає, що така робота не ведеться. Нам, очевидно, відомо, що така робота ведеться і доволі активно, і доволі ефективно», – продовжує Антон Муравейник.
Версій того, що стало причиною вибухів у Новофедорівці багато – від роботи українських ССО, атаки з безпілотника, удару ракетами української розробки або ракетами ATACMS з установки HIMARS, які б'ють до 300 кілометрів, і які в Україну офіційно не постачали. У російському міноборони вибухи пояснили «порушенням пожежної безпеки», в Україні пожартували про куріння у невстановлених місцях, у США дипломатично заявили, що підтримують зусилля Києва щодо захисту свого суверенітету. І уточнили – не передавали Україні нічого, що можна було б використати для удару по Криму.
«Американці дійсно міркують весь час – що би було ескалацією, а що ні. Що могло би підштовхнути Росію до якихось ескалаційних дій і чого можливо уникнути. Кажуть, так, не треба бити по російських об'єктах на їхній території і через це не дають нам до оцих HIMARS спеціальних таких снарядів, які би мали більшу дальність дії. Але при цьому підкреслюють, неодноразово казали, що, в принципі, ті цілі і об'єкти, з яких по Україні виконуються удари, то це начебто легітимні будуть цілі, можливо, для України. Абсолютно точно окремо стоїть Крим. Бо Крим абсолютно точно Америка ніколи не визнавала російським і вважає його частиною України. Якщо з цього об'єкта в Саках наносяться удари по території решти України, то, в принципі, з точки зору американської адміністрації легітимно абсолютно наносити українцям у відповідь такі удари», – каже директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик.
«На цьому етапі, фактично, ми вже закінчуємо той етап, коли ми застосовуємо конвенційне, тобто звичайне озброєння. І для того, щоб нам перемогти Російську Федерацію, нам, в принципі, було б достатньо в достатній кількості саме цих засобів, які б дозволяли вражати цілі точково і точно на відстань, принаймні, 300 кілометрів. В такому випадку ми маємо можливість знищувати об’єкти в тому числі на території окупованого Криму і глибоко на території окупованих Донецької і Луганської областей», – вважає Антон Міхненко.
І хоча єдиної версії того, якою зброєю завдали удару по військовому аеродрому в окупованому Криму – немає, але його наслідки очевидні – частково зруйнована інфраструктура військової бази, втрачений боєкомплект і щонайменше 8 знищених літаків. Загалом у російському авіаполку їх 24.
«Дві ескадрильї. Одна на Су-24, а одна вже на нових Су-30СМ. Ті, які виглядають більш-менш уцілілими, вони найімовірніше, сильно ушкоджені. Тобто, я думаю, що вони теж під питанням. Тобто ми ведемо мову про те, що там була знищена половина полку. Найкращою ілюстрацією стало те, що якраз на днях зняли командувача Чорноморського флоту. А це ж на цьому аеродромі в Саках базувався 3-й окремий штурмовий полк Чорноморського флоту. Тобто це авіація Чорноморського флоту», – каже член правління «Українського мілітарного центру» Юрій Збанацький.
«Ситуація, яка сталася в Криму, біля населеного пункту Новофедорівка, це ж, насправді, не стільки про втрату їхнього обладнання військового та військової техніки, літаків пошкоджених і так далі. Це ж дуже іміджева втрата. Це база, яка вважалася невразливою, яка розташовувалась у повній безпеці і люди там, напевно, ходили просто в тапках і шортах. Тому що вони відчували себе на Кримському півострові, узбережжі морському, відчували себе в безпеці. Відповідно зараз там ніхто не відчуває себе в безпеці. І це основна мета такого удару, хто б його не наніс. І вони мають відчувати війну на територіях, які вони контролюють. Це дуже важливо. Це дуже важливий морально-психологічний фактор», – пояснює Антон Муравейник.
Удар по авіабазі показав, що й інші військові об'єкти в Криму, а їх там чимало, під прицілом. За роки окупації Росія фактично перетворила півострів на один великий військовий полігон. Сьогодні там розташована мережа аеродромів, полків ППО та як мінімум один армійський наземний корпус. Наприклад, за 30 кілометрів на схід від Сак розташована авіабаза «Гвардійське», під Джанкоєм – вертолітний аеродром. Також відома ще з часів СРСР авіабаза Бельбек під Севастополем.
«Там є позиції стартові ракетних комплексів. В першу чергу, це комплекси «Бал» і «Бастіон». Особливо «Бастіон», який регулярно обстрілював Одесу і Миколаїв своїми надзвуковими ракетами П-800. Там розташовані бази надводного флоту і підводного флоту, які також ведуть проти нас агресію. Я думаю, що вони відомі в генеральному штабі в командуванні об'єднаних сил. Ну і, звичайно, Кримський міст. Тому що це логістична артерія, яка всі ці сили, які накопичені в Криму – вона їх підживлює і вона підвозить і нову бронетехніку, і новий особовий склад. І через Крим він вже поступає на південь [материкової] України», – каже заступник начальника штабу ВМС України у 2014–2020 роках Андрій Риженко.
На початку повномасштабного вторгнення Чорноморський флот Росії регулярно обстрілював українське узбережжя з невеликих відстаней. Маріуполь, Одеську та Миколаївську області. Поки Україна не завдала удару у відповідь, а потім також знизила ризики висадки військ із моря. 12 десантних кораблів Чорноморського флоту відійшли від узбережжя на безпечну відстань.
«Після того, як вони зрозуміли що в нас є ракетна зброя після знищення крейсера «Москва» «Нептунами», а потім отримання «Гарпунів» і знищення того рятувального буксира «Василь Бех» із системою ППО на кормі, вони зрозуміли, що є небезпека. Якщо раніше вони перебували фактично за 20-25 кілометрів, перебували біля острова Зміїний, то потім вони підійшли під Кримський півострів. Коли їм стало відомо, що точно є «Гарпуни» і що вони працюють по газових платформах, вони навіть сховались за південне узбережжя Кримського півострова. Там, де вже дальність не дозволяє застосовувати ані «Гарпун», ані «Нептун». Ну і там фізично виходить, що ракета має летіти через кримську гряду», – продовжує Андрій Риженко.
Із 5 до 7 серпня українські військові заявили про знищення одразу 14 російських систем протиповітряної оборони. Цими ж днями у Пентагоні підтвердили, що передали Україні протирадіолокаційні ракети – цю зброю Київ вимагав кілька місяців. Ймовірно, це AGM-88 HARM – фото ракети та її фрагментів опублікували проросійські телеграм-канали. Її дальність надає нові можливості українській авіації.
«150 кілометрів і це, відповідно, дозволяє літакам не заходити у зону ураження більшості наземних засобів ППО, тобто «Тори», «Панцирі», «Буки» і, в принципі, С-300 також. Інструмент, який дозволяє вражати вороже ППО. Відповідно, розчищати простір для роботи авіації по наземних цілях. Тобто перший етап – це придушення ППО противника, після чого авіація може спокійно заходити на цю територію і вражати якісь інші наземні цілі або, наприклад, можна наносити ракетні удари і ППО не зможе перехоплювати ці ракети», – каже Юрій Збанацький.
Далекобійне високоточне озброєння – це не тільки про наземні системи. Отримати катери від Великої Британії та США до вторгнення Україна не встигла, а свій бюджет вклала у будівництво корветів, залишившись на морі фактично не захищеною. Бойові літаки для України від Заходу – поки що обговорюються – вони також можуть змінити війну, як і більша кількість західних авіаракет.
«Ну звісно, було б здорово мати якісь ракети, високоточні по наземних цілях на дистанціях 150 або, принаймні, 50, щоб ми не мали застосовувати некероване озброєння, як це зараз використовують некеровані ракети з кабрування. Звісно, якщо б у нас був той же Maverick AGM-65 – 30 кілометрів приблизно. Є керовані бомби, є плануючі боєприпаси, які теж мають дальність в десятки кілометрів. Тобто багато чого є», – каже Юрій Збанацький.
«Вони весь час трохи просувають власні «червоні лінії». Те що вони казали на початку війни, може не треба давати Україні, з часом давали і потім це неодноразово відбувалося. Щодо літаків, вони самі заклали в свої бюджетні закони, в бюджеті військовому гроші на підготовку військових, наших пілотів, щоб вони навчилися працювати на військових літаках. І я думаю, що ракети відповідної дальності теж нам згодом нададуть. Якісь «червоні лінії» будуть залишатися, через які вони будуть намагатися не переходити, але вони весь час їх потихеньку від себе відсувають, розуміючи, що це велика війна і Україні треба допомагати. Не можна дати Росії виграти цю війну», – каже Володимир Дубовик.
«Насправді, ви маєте розуміти, що ракетне озброєння, особливо коли ми говоримо про такі дальності, як 300-500-1500 км – це ж вже ми говоримо про потенціал неядерного стримування. Тобто якби в нас були ракетні системи, які здатні вражати цілі на понад 300-500-600 км, можливо цієї війни і не відбулося б. Тобто це, як ми завжди кажемо, не про «ракетний щит», а про «ракетний спис». І, власне, ми до цього ідемо і прагнемо», – каже Антон Муравейник.
Удари по тилах вже відіграли найважливішу роль у стримуванні настання російської армії. Згідно з останніми оцінками Американського інституту вивчення війни, Україна, ймовірно, вперше отримала можливість формувати хід війни – у тому сенсі, що змусила Росію перекидати війська з Донбасу на південь України. Втім, це ще далеко не перелом і, очевидно, щоб він стався, ЗСУ мають отримати більш далекобійну зброю – для цілей на землі, у повітрі та на морі.
