Російські війська штурмують підходи до українських міст на Донбасі одразу за декількома напрямками. Безуспішно. Бахмут, Соледар, Авдіївку та інші населені пункти бомбардують цілодобово, знищуючи цілі квартали та інфраструктуру. Вбиваючи мирних мешканців. Зараз одна з пріоритетних цілей російського наступу – місто Сіверськ.
САУ Krab
Польські САУ Krab стримують наступ російської армії по всій лінії фронту на Донбасі. Роботи вистачає. Як тільки знімальна група Донбас Реалії приїхала до артилеристів – їм повідомили про чергову ціль. Батарея розвернулась миттєво. Командир батареї повідомив координати. «Краби» відкрили вогонь. На все це – не більше від п'яти хвилин.
«Зараз працювали по РСЗВ американськими снарядами на відстань до 18 кілометрів. Але вона здатна вражати цілі на відстань до 40 кілометрів», – каже артилерист ЗСУ Василь.
Польські САУ Krab – маневрені та швидкі. Двигун у тисячу кінських сил, незважаючи на значні габарити, дозволяє розвивати швидкість до 60 кілометрів на годину. Екіпаж із п'яти осіб: командир машини, механік-водій, навідник і двоє заряджаючих вільно розміщуються всередині. Українські артилеристи жартома називають САУ малогабаритною квартирою.
«Скільки я з нею працюю, жодної поломки не було. Заправлення ПММ, догляд, візуальний догляд. Я до цього був на «Гіацинті». Звичайно, набагато легше (САУ Krab – ред. ). Вона для екіпажу більш пристосована, скажемо, побутово. Легша, приємніше набагато. Не хвилюєшся за поломки. Що зупиниться, не заведеться, застара», – каже механік-водій САУ Krab Максим.
Вогнем Krab за допомогою польської системи TOPAZ із спеціальної машини керує командир батареї. Вона та САУ можуть розташовуватися на значній відстані один від одного. Більше того – одразу кілька самохідних артилерійських установок можуть отримати окрему мету.
«Впроваджую цю ціль в систему, даю назву і даю характер, якщо він є. Після того, як я вніс ціль в систему, вона з'являється вже в загальній системі батареї нашої, тобто вона вже є в гарматах. З'являється у вікні напис «Нова ціль» і гармати, отримуючи від мене або усний наказ, або цю ціль – виходять і запитують, чи це наша ціль. Я кажу так, це наша ціль. Вони наводяться і можуть вже вражати ціль. Тобто це відбувається насправді дуже швидко», – каже артилерист ЗСУ Артем.
«Якщо, припустимо, зразки Радянського Союзу виїжджали в поле і стояли під відкритим небом і ворог міг засікти дуже швидко все це, і прилетить назад відповідь, то тут ми можемо стояти окремо і працювати на різній відстані один від одного, то буде складніше. Якщо, можливо, попаде в одного то інша машина залишиться», – каже командир САУ Krab Сергій.
При стрільбі чергами Krab випускає 3 снаряди за 10 секунд. Інтенсивним вогнем – 18 снарядів за три хвилини. Башта, що швидко обертається, забезпечує кут обстрілу по горизонталі в 360 градусів.
«Не потрібно виставляти ніяких засобів орієнтування гармати в напрямку стрільби. Ні бусолі. Все тут GPRS, все автономно, одразу передається на командира. Командир в будь-яку добу бачить, де ми, що ми», – каже артилерист ЗСУ Василь.
«100-50 метрів вибухає на осколковій дії, і якщо навіть на відстані 50 метрів вибухає, осколкова дія вразить ціль. Припустимо якийсь БТР стоїть чи танк. Якісь ушкодження нанесе», – каже командир САУ Krab Сергій.
Завдяки своїй точності САУ Krab успішно знищує цілі як за умов польових боїв, так і під час міських битв.
«Якщо стоїть якийсь парк машин, наприклад, ми знаємо, що там стоїть якась будівля чи склад, ангар. Ми знаємо, що там є ці танки певні чи якісь броньовані машини – так ми їх уразимо і знищимо. Доволі таки точно. Але якщо там є якась одиночна ціль – сенсу її вражати немає», – каже артилерист ЗСУ Артем.
Сіверськ
До Сіверська заїжджаємо на великій швидкості. Прострілюються і дорога до міста, і усередині житлових кварталів. На в'їзді до міста – накритий ковдрою труп чоловіка. Лежить просто на дорозі. Зупинятись надовго в одному місці військові не радять. Російська армія може почати обстріл у будь-який момент. Навколо вирви від авіабомб, мін та снарядів. Зруйновані до фундаменту обгорілі будинки. У Сіверську зараз можна сміливо знімати фільми про постапокаліпсис. Місто цілодобово обстрілюють авіацією, артилерією, системами реактивного залпового вогню. Днів тиші тут просто не буває.
«Фактично це зброя не великої точності. Наскільки ми розуміємо, ворог зараз користується квадратно-кущовим методом. Байдуже, де переуває ціль – головне закрити квадрат. Недавно був обстріл «Градами», який закриває порядку кількох гектарів. І це саме житлова забудова – це місто Сіверськ. Тобто немає значення, куди потрапляє снаряд для ворога. Має значення, що їх дуже багато. І фактично вони закривають цілу площу, не рахуючись ані з жертвами ані з точністю, цілями», – каже військовослужбовець ЗСУ Віктор.
Українські військові кажуть – у Сіверську досі залишаються майже дві тисячі мирних мешканців. Незважаючи на постійні попередження та вмовляння – мало хто погоджується залишити місто. При тому, що військові надають транспорт та контакти тих, хто розселює на відносно спокійній території України.
«Дуже мала інтенсивність виїздів. Приблизно 10 людей у день виїжджає. І що найгірше – залишається біля 4-5 десятків дітей. І це найбільш незрозуміла, найбільш така болюча ситуація», – продовжує Віктор.
Городяни фактично живуть у підвалах багатоповерхівок. У короткі моменти затишшя – біля під'їзду готують їжу в імпровізованих печах. За водою, на свій страх і ризик, ходять до криниць за кілька кілометрів від своїх сховищ. Незважаючи на всі спроби російської армії зайти до міста – українські військові утримують сили вторгнення на відстані.
«Ми рубіж тримаємо за кілометрів 10 від Сіверська. Йде перетягування, так зване, канату. В нас все в принципі виходить. Ворог, я думаю, що він навіть не зайде в Сіверськ. Стратегія у нас новітня. Передова, ми модернізуємось. Вони не застосовують також такі сили, як до того. Тобто вони розуміють, що нас так просто не взяти і треба від нас чекати для них тільки найгіршого. По стратегії, взагалі, військовій, краще тримати висоту. Тобто їх не запустити взагалі у місто. Тому що як їм важко буде його захопити, так нам буде важче його відбити. Ми їх просто не запустимо», – каже військовослужбовець ЗСУ Василь.
«Вони розуміють, що вони дуже слабкі в безпосередньому контакті і у вуличних боях. Вони намагаються зробити все так, щоб українським військовим не було навіть за що зачепитися. Тобто зрівняти повністю місто з землею, щоб не було ані укриттів, ані барикад, ані чогось іншого. І потім вже зайти», – каже військовослужбовець ЗСУ Віктор.
Донбас – густо заселений регіон. Тут проходили та йдуть найруйнівніші контактні міські бої з російською армією. За даними українського Держстату, на початку цього року в містах на Донбасі жили десятки тисяч людей. Скільки зараз там залишилося місцевих серед руїн – достеменно невідомо. Як і те, чи візьмуться окупанти відновлювати Рубіжне, Волноваху, Маріуполь та інші знищені населені пункти.
Тактика міських боїв
Практично повністю зруйноване російською армією місто Попасна у Луганській області. Важливий транспортний вузол 24-а бригада ЗСУ утримувала до початку травня, незважаючи на те, що армія РФ явно перевершувала українську – в артилерії, танках та живій силі.
«Стосовно міських боїв – це надзвичайно важко, тому що спочатку росіяни намагалися, вважаючи нас деморалізованими, з низькими морально-бойовими якостями, прориватися на прорив, думали, що ми будемо розбігатися, тікати. Коли вони зустріли дуже жорсткий спротив, вони зрозуміли, що вони трошки в неправильній ситуації. В подальшому їхній характер дій вже змінився не на прорив, а вони просто все знищували, спалювали, тактика випаленої землі. І тоді, коли все горить, надзвичайно важко вести бойові дії навіть за рахунок того, що дуже щільна міська забудова, ми були в приватному секторі, будинки здебільшого всі дерев'яні, тепловіддача надзвичайно велика, дубові будинки, і нереально було перебувати там – це був один вихід переміщатися, маневрувати», – розповідає військовослужбовець 24-ї бригади ЗСУ Віктор.
Війна у міській забудові відрізняється від боїв у польових умовах. В Україні специфіку таких битв військових навчали на двох полігонах, де для цього збудували кілька будинків чи вулиць, але комплексної підготовки війська загалом не пройшли. А ось один із найбільших у світі навчальних центрів для відпрацювання боїв у місті – вже давно є в Ізраїлі.
«Цей центр, це, в принципі, повністю відновлене, не відновлене, а відбудоване з нуля арабське село. Воно досить велике, там багато різних будівель, там є і макети мечеті, там є і якісь громадські будівлі, є типу житлові будівлі, цілі вулиці. Є така річ, що називається «залізні пари». Залізна пара – це два солдати, перший-другий номер, вони нерозлучні, вони завжди працюють разом і особливо в забудованій місцевості. Наприклад, коли ти заходиш у будь-яку кімнату – ти ж не знаєш, що на тебе там чекає. Тому тобі потрібно два стволи, щоб кожен з них одночасно, майже одночасно проникнув у це приміщення і прикрив два різні кути, кожен по 90 градусів», – розповідає Віктор Верцнер, офіцер резерву Армії оборони Ізраїлю.
Чимало українських військових пройшли чи проходять підготовку у західних партнерів. Наприклад, 5-й окремий штурмовий полк стажувався в Британії. Новий досвід – однозначно допоможе при звільненні українських міст, упевнений офіцер пятого окремого штурмового полку Олексій.
«Тактика невеликих груп. Ми дуже багато часу присвятили саме штурму різноманітних будівель, заходжень у будівлю, работа у підступах до неї, – зазначає він. – Як тримати навіть оборону ситуативну у місті. Легка стрілецька зброя, максимум ручних гранат, гранатометів ручних. Тобто все, що може піхотинець штурмовий нести на собі, все це повинно бути по максимуму використано. Для того, щоб на коротких відстанях прикрити штурмову групу. Група підтримки працює на подавлення і дуже важливо грамотно готувати дії по штурму. Безумовно, це робота з планами, схемами міста, будівель. Вся доступна інформація збирається. Запрошуються, якщо є можливість у вищої розвідки, якісь агентурні дані. І після цього чітко для кожного бійця доводиться його задача. Спочатку з командиром все це планується, а потім кожен боєць, в кожній групі повинен знати, в якій послідовності він працює, куди він заходить, де сидить група підтримки, які в них вогневі засоби. Так само ми повинні розуміти, куди ворог буде можливо відступати, скільки в нас є боєприпасів на роботу по цій точці».
Деякі методи штурму будівель вимагають спеціальної, не лише військової та тактичної підготовки.
«Завжди ідеальний штурм будівлі не знизу догори а з гори до низу. Тобто, якщо в нас є можливість проникнути на дах будинку і почати штурм звідти – ми це робимо. Так само, ми мали змогу провести деякий час в Україні, навчаючи своїх людей – ми займалися в тому числі штурмовим альпінізмом. Саме для таких задач, коли в нас є специфічне спорядження, добре підготовлені люди, які вміють їм користуватися. І очевидно, що для середньостатистичних російських піхотинців буде повна несподіванка, якщо проти них будуть працювати у місті за допомогою штурмового альпінізму, працюючи з даху будинку, де вони думають що забарикадувалися», – продовжує Олексій.
Бої у місті – це справа піхоти, а танки та бронетехніка за умов забудови – легка мета. Наступати у щільній забудові досить складно, ділиться досвідом Віктор Верцнер.
«По-перше, сторона, що обороняється, дуже добре знає місто. По-друге, у неї підготовлені позиції, вона знає мертві зони, зони знищення. Зони знищення – це коли вони прострілюються з трьох сторін, тому перевага в будь-якому випадку у сторони, що обороняється. Наступаюча ж сторона, наприклад, як це робиться в Ізраїлі, часто використовує ось ці мертві зони, коли оборонна сторона тебе не бачить. І існуючі входи різні в будівлі вони не єдині, тому наступаюча сторона, наприклад, у нас несе з собою певні інженерні інструменти, які дозволяють зробити отвір у стіні, проникнути в будівлю не з боку дверей, як зазвичай це буде, або вікон, які, звичайно, перекриватимуться противником, що обороняється. Тому так, є способи, як захопити будівлю або групу будівель без втрати багатьох людей», – каже Віктор Верцнер.
Втім, всі ці особливості боїв працюють, якщо сторона, що наступає, дотримується законів війни і не б'є по місту артилерією та авіацією. В Україні російська армія робить усе навпаки.
«Противник просто пішов в розвідку боєм. Це дика стратегія, не знаю, ще з часів Другої світової війни, коли просто кидають піхоту на м'ясо. Вона під час наступу виявляє вогневі точки противника. Звичайно, що багато піхоти при цьому гине. Тоді артилерійські розвідники бачать вогневі точки – будинки, звідки ведеться вогонь. І потім ці будинки рівняє авіація, артилерія з землею. Вони довго не видумували, їм було взагалі все одно – цивільні, не цивільні», – каже захисник «Азовсталі» з позивним «Мольфар».
Боєць «Азова» з позивним «Мольфар» – один із тих, хто захищав Маріуполь. Каже, що поки було достатньо боєприпасів – масивний наступ російської армії вдавалося стримувати на околицях міста. Але відчутно не вистачало протитанкових засобів.
«Доводилося просто брати «бандеро-коктейлі», як зараз називаються, і просто закидувати танки вогнем, думати, що робити. Виходили з ситуації як могли, тому що просто протитанкових засобів не було. Були історії, коли один танк витримував влучання сім РПГ. Ну і, звичайно, засобів зв'язку не вистачало, тому що проблематика саме боїв в місті в тому, що засобів зв'язку завжди буде не вистачати», – продовжує «Мольфар».
Колосальна перевага російської армії у техніці та артилерії змусила українських військових відступити на територію заводу «Азовсталь». Останній оплот української армії у Маріуполі тримався ще два місяці.
«Багато будівель, бомбосховищ, укриттів і, звичайно, це зіграло свою роль по разміщенню особового складу. Але навіть ті бомбосховища, там були бомбосховища і третього, і четвертого рівня захисту, вони не допомагали, тому що противник застосовував авіаційні бомби ФАБ-3000, які там вже до рівня ядерного тактичного удару практично доходять. І навіть бомбосховища, які розраховані на укриття людей під час ядерного удару – не витримували. І є бомбосховища, які були просто знищені під час прямого удару», – розповідає «Мольфар».
Тактика міського бою української армії докорінно відрізняється від російської ще й тим, що бійці намагаються не просто обороняти чи звільняти міста, а й зберігати при цьому життя мирних жителів. Тактика армії РФ – як сили, що наступає, – стерти міста з лиця землі разом з людьми.
«Ми не можемо просто закидати гранатами ті приміщення, які є в будівлі. Очевидно, там можуть залишитися цивільні. Там можуть бути діти, жінки, цивільні. Суть в тому, що ми відходимо від традиційних методів штурму і максимально намагаємося працювати, в першу чергу, несподівано. Цей момент він дає перевагу і можливість працювати тільки стрілецькою зброєю», – каже офіцер пятого окремого штурмового полку Олексій.
«Наші хлопці добре працюють. Влучніші попадання. Наноситься набагато влучніша шкода їхній техніці, їхнім складам. Їхній моральний дух падає. Вони хочуть посіяти смерть, але в один кінець вони йдуть. Так вони тут лишаться. Як казали – наші поля просто удобрять і на тому все закінчиться», – зазначає військовослужбовець ЗСУ Василь.
Після того, як українські війська відійшли від Лисичанська на початку липня – російській армії не вдалося захопити жодного великого населеного пункту на Донбасі. Завдяки правильно організованій обороні та виснаженню наступального потенціалу Росії – ЗСУ у деяких місцях відсунули лінію фронту від міст на передовій. Час грає на руку Україні – західна зброя продовжує надходити, а українські бійці продовжують навчатися у найкращих закордонних інструкторів сучасній тактиці ведення бою. І застосовувати це на практиці.
