Українською в побуті спілкуються 22% жителів сходу України – такі дані опитування Фонду «Демократичні ініціативи» за 2020 рік. Напередодні Дня Незалежності ми знайшли у східних містах України людей, які свідомо перейшли на українську. Як їм це вдалося? Як відреагувало оточення?
Особливі упередження до української мови приписують сходу України. Але чи справді не чути української на вулицях Маріуполя або Харкова? Чи є бажання у місцевих переходити на державну, та які труднощі створює їм російськомовне оточення?
Мова для мене є основним пунктом самоідентифікації
Анна, переселенка з Донецька, зараз живе в Маріуполі та працює у сфері обслуговування. Вона робила декілька спроб перейти на українську, але кожного разу відчувала безсилля у супротиві російськомовній більшості населення міста. Але Анна вірить, що завдяки мовному закону та певним зусиллям ситуація зміниться на краще.
«Мова для мене є основним пунктом самоідентифікації, – каже вона. – Я, звісно, дуже хочу, щоб в містах України розмовляли здебільшого українською. У мене виникають найтепліші відчуття, коли чую українську в деокупованному Маріуполі, але, на жаль, її тут мало».
Якщо бажання точно є, то що заважає місцевим перейти на українську?
За словами молоді Маріуполя, до якої ми звернулися з цим запитанням, найбільшою перепоною в спілкуванні українською є відсутність підтримки від оточення, яке більшою мірою російськомовне. Поспілкуватися українською іноді просто немає з ким.
«Я вважаю, що критично необхідно збільшувати кількість людей, які володіють українською, та підвищувати їхній рівень знань за допомогою інтерактивних заходів», – вважає Анастасія Япрах, стажерка Молодіжної ради Маріуполя. Вона вважає, що перехід на українську означає просування національних цінностей та розвиток України, та цитує Ліну Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту – спочатку їм відбирає мову».
Наші співрозмовники зізнаються: вже готують, як мінімум, своїх близьких до того, що найближчим часом перейдуть на українську. Певною мірою цьому посприяє навчання в університеті, яке повністю відбувається державною.
«Принципово спілкуюсь з людиною тією мовою, якою вона звертається до мене. Якщо я говорю перша, звертаюся українською. Якщо до мене звертаються, то продовжую розмову мовою людини, з якою спілкуюся. Я вважаю це звичайною нормою етикету, якщо ти володієш мовою співрозмовника», – говорить Лариса Табала, начальник відділу молодіжної політики Маріупольської міської ради.
Серед причин, які спонукають представницю місцевого самоврядування спілкуватися українською, – її мелодійність. Плюс, для Лариси мова є засобом ідентифікації себе як українки: «У нас є своя чудова мова, яку багато років штучно винищували та обезцінювали. Зараз у наших силах повернути мову в суспільство».
Врешті, мовну ситуацію в регіоні вона оцінює позитивно, враховуючи довготривалу політику зросійщення цих територій. Почути від молоді українську тут можна дедалі частіше. Але мовна політика на Донбасі, вважає Лариса, має бути дуже «ніжною»:
«Слід враховувати безпосередню близькість окупованої території та кількість людей, які звідти їдуть до нас за різними послугами. Агресивна мовна політика буде їх лише відштовхувати. Їм необхідно дуже обережно, їхньою мовою розповідати про можливості, які дає Україна», – каже Лариса.
«Подруга перейшла, і я зрозумів, що настав і мій час»
Один з тих, хто перейшов на українську, – журналіст Олександр Матвієнко, переселенець з Шахтарська Донецької області. Він ділиться своїм досвідом самоукраїнізації у Харкові. Над необхідністю переходу з російської він почав замислюватися ще у 2014 році, під час активної фази бойових дій.
Для мене мова, якою розмовляє людина – це своєрідна система «свій-чужий
«Фактично, мені не вистачало лише тригеру, який би спонукав заговорити українською раз і назавжди. Але для себе я точно вирішив, що 2021 рік стане роком, коли я перейду на українську мову. І допоміг мені у цьому випадок. Моя подруга в червні повернулася з подорожі до Холодного Яру, під час якої вона перейшла на українську. В цей момент я зрозумів, що настав і мій час. Для мене мова, якою розмовляє людина, – це своєрідна система «свій- чужий», – розповідає Олександр.
Розповідає, тоді він стикнувся з дивним ставленням харків’ян до мови: не обійшлося без непорозумінь та незручних питань.
«Іноді мені казали «а можна по-русски» або щось типу «ти тепер у нас щирий українець?». Але до конфліктів не доходило, бо я розумію, що насправді це вони мають переходити в спілкуванні зі мною на мову, а не я на язик», – ділиться харків'янин.
А що з мовою на окупованій території?
Анна, родина якої продовжує залишається на непідконтрольній Україні території, зі свого досвіду розказує про мовні обмеження там.
В окупації громадяни можуть відкрито лише думати українською. Вже восьмий рік ми втрачаємо безцінний час та маємо покоління дітей, які живуть без чіткого розуміння, громадянами якої країни вони є
«В окупації громадяни можуть лише думати українською. Це насправді сумно, бо вже восьмий рік ми втрачаємо безцінний час та маємо покоління дітей, які все своє свідоме життя виховуються і живуть без чіткого розуміння, громадянами якої країни вони є. Ми ще довгі роки навіть після перемоги, а вона обов'язково буде, матимемо певні проблеми», – вважає Анна.
За словами Олександра, ситуація з українською мовою в ОРДЛО тільки гіршає. Зараз українська там – як англійська. Хлопець народився і більшу частину свого життя провів у Донецькій області. З 2014 року він не може повернутися в рідне місто, яке окуповане.
«Росіяни прийшли у наші домівки, говорячи російською, а не українською, саме тому для мене це настільки важливо. Особливо, враховуючи те, що відбувається в ОРДЛО з мовою. Мій друг, якому вдалося виїхати звідти, каже, що українську в них досить швидко прибрали з програми».
Радіо Донбас.Реалії вже розповідало, що на окупованих частинах і Донецької, і Луганської областей викладання української у школах переведено у статус факультативу.
На думку Олександра Матвієнка, мовна політика в Україні має бути більш активною: потрібно створювати програми вивчення державної мови для населення, а особливо – для переселенців. Бо не всім вдалося вивчити українську в школах на окупованих територіях.
Радіо Донбас.Реалії підготувало добірку ініціатив, які допоможуть перейти на українську
«Навчай українською» та Українська гуманітарна платформа. За підтримки Міністерства молоді та спорту України, вони проводять «Мовомаратон» на честь 30-ї річниці Незалежності. Його гасло – «30 років – 30 кроків до української мови». Протягом місяця, з 19 серпня до 19 вересня, учасники отримуватимуть завдання та навчальні матеріали, які допоможуть покращити свої знання та навички спілкування українською мовою. Також на «маратонців» чекають щонайменше чотири вебінари та підтримка спільноти однодумців. Участь безкоштовна, реєстрація займає декілька хвилин. Марафон буде корисний тим, хто хоче перейти на українську, але досі не наважувався цього зробити, або для людей, яким українська необхідна в професійному середовищі.
Якщо за українську хочеться взятися більш серйозно, то радимо заглянути на сайт «Лайфхаки з української мови». Це онлайн-курс, створений організаціями EdEra та «Освіторія», який складається з 16 тем, які логічно об’єднані у п’ять модулів. Курс веде кандидат філологічних наук і вчитель української мови Ігор Хворостяний. На курсі можна покращити знання з фонетики, орфографії, морфології, синтаксису та стилістики мови. Навчальні матеріали також стануть в нагоді учням, які готуються до ЗНО. Конспекти писати не потрібно, за вас це вже зробили розробники курсу.
Коли всі теми підкорені, залишається тільки відпрацювати їх на практиці. Зручним помічником у цьому стане Тренажер з правопису української мови. Він поєднує теоретичні положення та практичні завдання, що, врешті, допоможе засвоїти отримані на інших платформах знання.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
