Історія у руках політиків: куди це заведе Україну і Польщу? Роковини Волинської трагедії і глухий кут у порозумінні

ЛЬВІВ – У польському календарі з'явився новий державний день. 11 липня, згідно з законом, «Національний день пам’яті поляків-жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на «східних кресах» Другої Речі Посполитої» («східні креси» – польський термін для позначення західних земель України і Білорусі та Литви).

В Україні негативно оцінили ухвалення Сеймом Польщі цього закону і тоді була реакція українського МЗС.

У переддень 11 липня МЗС України оприлюднило заяву щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин.

Українські історики, дослідники теми Волинської трагедії 9 липня в Івано-Франківську обговорювали:

• як діяти у ситуації політизації історії?
• як реагувати на політичні вимоги щодо історичного минулого?
• як недопустити погіршення двосторонніх сусідських відносин із Польщею?
• і як протидіяти російським впливам, що мають на меті заблокувати польську підтримку України у її відсічі повномасштабної агресії Росії?

Співрозмовники Радіо Свобода висловили струбованість, що робота, яка була проведена українськими та польськими інтелектуалами протягом останніх двох десятиліть щодо пошуку шляхів примирення, внаслідок останніх політичних рішень у Польщі може бути зведена нанівець.

• 2013 рік – польський Сейм проголосував ухвалу «Про етнічну чистку з елементами геноциду».
• Із 2016 року поляки відзначали роковини Волинських подій на основі резолюції (постанови) і 11 липня відтоді було назване Національним днем пам’яті жертв геноциду.
• У 2023 році Сейм Польщі ухвалив окрему постанову про вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у 80-ті роковини, заявивши, що польсько-українське примирення повинно включати «визнання провини і вшанування пам'яті жертв».
• 4 червня 2025 року польський Сейм ухвалив закон про Національний день пам’яті про поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях Другої Речі Посполитої, як називають у Польщі «східних кресах» у 1939-1946 роках, вказавши кількість польських жертв – у понад 100 тисяч.
• Оскільки наймасовіші вбиства були скоєні у липні 1943 року, зокрема 11 липня, тому й обрали цей день для вшанування пам'яті жертв. У додатку до закону йдеться, що польські жертви мають бути вшановані на державному рівні щороку, як символ національної пам'яті.
• Анджей Дуда, президент Польщі підписав закон тільки но повернувшись із Києва.
• За даними польської сторони, у ці липневі дні тисячі поляків були вбиті у сотні населених пунктів Волині. Жертвами були переважно сільські жителі – жінки, діти і літні люди.
• Група українських і польських істориків склала поіменний список 9145 українців, які стали жертвами українсько-польського протистояння 1939-1947 років.

Політизація історії

У польських медіа напередодні нового Національного дня пояснювали полякам, що цей день не є вихідний, також багато публікацій було присвячено злочинам, які чинили ОУН і УПА проти польського населення на Волині, здебільшого називали кількість жертв – понад 100 тисяч.

«На жаль, польська сторона не бачить знаку рівності між Армією Крайовою і Українською Повстанською армією, між одним національно-визвольним рухом і другим. Дійсно, цей був конфлікт, чи можна називати війною, гинули жертви з обох боків, і українці, і поляки. Концепція геноциду не має під собою жодних підстав і тут, фактично, жодних поступок. Історія 20-річної співпраці між дослідниками нічого не дала, тому ми опинились у глухому куті, в якому, з одного боку, винна українська сторона, але тон задає польська.

Всі обговорення і дискусії є перекреслені, вони засадничо детерміновані і всі визначення кількості напрацювання є відразу політичні судження. Не історична оцінка, а політична, політичні судження, які відразу у формі закону. А він зобов’язує. Україна та українці не є проти вшанування відзначення, але це все оціночні прокурорські судження, які з дипломатичною діяльністю нічого не мають спільного. Це просто оціночні судження з прокурорським висновком», – вважає український історик Микола Посівнич.

Понад 100 тисяч польських жертв – саме цю цифру польські політики і представники влади озвучують польському суспільству.

Хоча польські дослідники теми Волинської трагедії, яку у Польщі називають різаниною, геноцидом, у своїх працях говорять про близько 100 тисяч і значно менше.

У 40-ві роки ХХ століття на Волині мешкало близько 360 тисяч поляків, наголошують українські дослідники, опираючись на документи.

Факти, які оприлюднюють українські науковці, ті аргументи, які наводять і перелічують та аналізують передумови жахливих подій на Волині у 1942-1944 роках, розповідають про провокації, які чинили радянські органи, – залишається непоміченим, непочутим, проігнорованим.

Політична риторика замінила наукові дослідження важкого історичного минулого двох народів.

«Польська сторона свідомо чіпляється за 100 тисячну цифру жертв. У документах сучасних польських дослідженнях є цифра від 15 до 19 тисяч. Реальність з українського боку є від 10 до 15 тисяч. Різні підрахунки. Але маємо факт оціночного судження – 100 тисяч. Волинські події у Польщі окреслили 1939-1946 роками. З 1939 року українці не були стороною конфлікту, а були суб’єктом, який нічого не визначав», – зауважує Микола Посівнич.

У соціальних мережах десятки дописів і сотні коментарів довкола теми Армії Крайової та Української Повстанської армії, про використання символіки цих військових підрозділів у Польщі та Україні, чи має право одна з країн втручатись в історіографією іншої.

Частина поляків вважає неприпустим порівнювати АК і УПА і вимагає заборонити українцям використовувати українську національну символіку, зокрема УПА. Це спричинило обурення серед багатьох українців, які говорять, що відносини між сусідніми народами мають бути рівноправні, з повагою один до одного.

Колишній директор Українського інституту нацпам’яті, парламентар Володимир В’ятрович написав на своїй сторінці у Фейсбук:

Редактор сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані цими днями провів у кількох містах публічні лекції на тему «Волинь-1943. Між історичною правдою і польською політикою». Це розмова, український погляд про складні сторінки історії і пошук відповіді на запитання, чому у Польщі знову політики підняли тему Волині і чи можна уникнути цієї важкої дискусії.

У своєму пості у фейсбуці Вахтанг Кіпіані написав, що «ми поважаємо ваші жертви у боротьбі за незалежність і свободу і маємо право на те саме стосовно наших героїв».

Українська дослідниця українського національно-визвольного руху Олеся Ісаюк вважає, що історія з ухваленням закону у Польщі це внутрішньопольське питання і, водночас, проблема сусідів.

«Ця історія дуже гостро замішана на внутрішньопольських політичних розкладах та на історичних комплексах. Маємо чергове коло одного з домінуючих конфліктів у польській політиці за останні 150 років. Ґедройц і його команда, це створене середовище працювало десятиліттями і вони зробили посил, що немає вільної Польщі без вільної України. Це загальноприйнято в елітарних колах, бо це надія. Але з масовим рівнем це проблема. Це внутрішньопольська драма і це жорна», – каже Олеся Ісаюк.

Що казали Ґедройц і Куронь?

Єжи Ґедройц (27 липня 1906 – 14 вересня 2000 рр.) десятиліттями розмовляв з поляками і переконував їх у тому, що примирення і політичний союз з українцями – необхідність.

У 1974 році разом із польським публіцистом, журналстом Юліушем Мєрошевським він сформулював фундаментальну концепцію для польської політичної думки: незалежність України, Литви та Білорусі – це чинник, який сприяє незалежності Польщі, натомість поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі.

Щороку у Львові, з ініціативи львів’ян, відбувались Дні Яцека Куроня, польського публіциста, інтелектуала.

Цьогоріч таку зустріч провели у Варшаві наприкінці червня, на якій нагадали головні засади, бачення Яцека Куроня – «Яцек Куронь 1934-2004. Поляки та українці – минуле і сьогодення».

У цій дискусії взяли участь українські та польські інтелектуали. Серед них і Мирослав Маринович, український дисидент, публіцист, який доклав великі зусилля для українсько-польського порозуміння.

У своєму виступі Мирослав Маринович наголосив:

«Яцек Куронь незмінно свідчив про ще один спільний обов’язок, а саме: обидва народи мають прийняти всю правду нашої історії, а не лише ту, визнавати яку вигідно з ідеологічних рацій. І сам він подавав приклад такої сповідальної постави: «Ми, поляки, є українцями для німців та німцями для українців».

У коментарі Радіо Свобода, оцінюючи ситуацію довкола історичного минулого обох народів, яку сьогодні приватизували польські політики, Мирослав Маринович зауважив, що нині маємо виразний відступ від того, що пропонували Єжи Ґедройц і Яцек Куронь.

«Це не час Єжи Ґедройца і Яцека Куроня. Точніше, якби вони були у цей час, то дуже активно б опонували тому, що сьогодні превалює у Польщі. Але я ніколи не уявляв собі відносини між народами, як пряма лінія, як щось стабільне, коли нічого не міняється. Це може бути тоді, коли народи не сусідують, далеко десь є ставлення – і все. Коли народи сусідують, вони завжди мають проблеми.

Я дивлюся на те, що відбувається, звичайно, зі здивуванням, але з дуже виразною неприхильністю. Водночас, кажу собі, що ми, українці, у цей час не маємо наробити помилок, маємо бути спокійними, маємо утверджувати свою суб’єктність.

Маємо розуміти, те що зараз відбувається у Польщі, Словаччині, в Угорщині – це реакція на українську державну національну суб’єктність. Ми стали вирішувати свою долю, а вони до цього не звикли. Вони звикли, що Москва відповідає за українців і українців можна ігнорувати і десь не враховувати у своїх розрахунках. А тут треба враховувати. Тут величезна країна зі своєю економічною потужністю, потенційною і тепер мілітарною силою. Бо українська армія таки сильна.

Треба просто українцям заспокоїтися і перечекати, але дбати про свої інтереси і, боронь Боже, українцям підпорядковуватися якимсь вимогам. Тому що Польща попередніми роками, коли допомагала Україні, коли була адвокатом України в ЄС, очікувала, що Україна з вдячністю прийме її історіографію, що Україна вибачиться перед Польщею за все і скаже, що була неправа щодо неї. Так ніколи не буде.

Народ, який має свою суб’єктність має свою історіографію і це – крапка. Тому треба час для Польщі, щоб вона, нарешті, випробувала всі оці агресивні помсти на кшталт, що невдячні українці. Це промине і народ почне думати в інший спосіб і так буде. Зміниться обстановка. Тому українцям слід набратися терпіння і жити за тими законами, за якими ми маємо жити, тобто цивілізованими, нормальними. Бачимо, що Польща діє неправильно, не перебираймо той спосіб у неї, щоб мстити їм за щось», – вважає Мирослав Маринович.

Скульптура «дитина, наколота на вила у вигляді тризуба»

Під час розмови в Івано-Франківську, на яку зібрались українські історики, дослідники теми подій на Волині в 40-ві роки минулого століття, обмінялись думками, обговорювали стратегію співпраці України і Польщі у питаннях історії. Адже українська сторона розуміє, наскільки є важливою для України Польща.

Після зібрання 10 липня МЗС України оприлюднило заяву щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин. У ній мовиться, що Україна розуміємо «чутливість теми Волинської трагедії в польському суспільстві. Ми також розуміємо чутливе ставлення до трагічних сторінок минулого серед українців».

У заяві наголошується, що Україна виступає за чесний, відповідальний та збалансований історичний діалог, вільний від політизації й односторонніх трактувань, та розраховує на розважливість польських партнерів в оцінках подій спільного історичного минулого.

МЗС нагадує, що був відновлений процес ексгумацій і конструктивний діалог з історичних питань. І розраховує, що ця робота триватиме без політизації. Події Волинської трагедії були трагедією двох народів і потребують спільних об’єктивних оцінок на основі фахових досліджень усіх фактів та подій того періоду – про це мовилось під час двох зібрань українських істориків, організованих МЗС України.

Україна запропонувала відновити діяльність Українсько-польського форуму істориків, а також формат відкритого діалогу – Форум партнерства – як важливих майданчиків для обміну думками та пошуку взаєморозуміння.

«Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам’ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам’ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.

Не можна забувати, що Росія робить усе, аби розділити українців і поляків, використовуючи болісні сторінки минулого», – мовиться у заяві.

Деякі польські політики свідомо чи несвідомо підіграють агресору в цих зусиллях, зазначає МЗС України, а у відповідь обидві держави мають проявляти єдність й мудрість та спільно вшановувати історичну пам’ять, усвідомлюючи, що заради спільного майбутнього мають знаходити порозуміння навіть щодо найскладніших сторінок минулого. Бо саме на засадах єдності можна будувати спільний європейський шлях.

Добросусідські відносини України та Польщі залишаються важливими для обох країн з огляду на спільні інтереси та історичну близькість народів, а також виклики та загрози, пов'язані із російською агресією.

МЗС України подякувало Польщі та польському народові за велику допомогу і підтримку в час російсько-української війни.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Війна за свідомість: як у Польщі працює дезінформація проти України та ЄС

6 серпня відбудеться інавгурація новообраного президента Польщі Кароля Навроцького. Експерти прогнозують, що його політика щодо України буде більш радикальною і фундаментальним питанням будуть події на Волині у роки Другої світової війни.

Відомо, що Кароль Навроцький візьме участь у заходах з нагоди 82-х роковин трагічних, кривавих подій на Волині у місті Холм. Там з 11 по 13 липня відбудеться, як мовиться у польських офіційних заявах, «вшанування пам'яті жертв геноциду, скоєного проти польського народу українськими націоналістами з ОУН та УПА у 1943 році».

Зокрема, так підпишуть документ про тендерну «документацію, що оголошує процедуру будівництва Музею пам'яті жертв Волинської різанини та Центру правди та примирення імені президента Леха Качинського у Холмі».

Кароль Навроцький 12 липня в Домоставі братиме участь у заходах у селі Домостава Прикарпатського воєводства, де торік відкрили скандальний пам'ятник жертвам Волинської трагедії, який пару років мандрував Польщею. Адже кілька міст Польщі відмовилася його встановлювати, бо поляки вважали, що це жахливий пам'ятник і драстичний. Але рішення ухвалив війт місцевої ґміни і пам’ятник встановили біля автомобільної траси Via Carpatia імені президента Леха Качинського, який не підтримував наративу кресових середовищ. Головною фігурою у скульптурі є дитина, наколота на вила у вигляді тризуба.

Події на Волині у 1942-1944 роках стають перепоною у розвитку українсько-польських відносинах і це вже очевидно, кажуть експерти. Це питання не знімуть з порядку денного у найближчі роки, а, навпаки, підсилюватимуть його у Польщі і підживлюватимуть антиукраїнські настрої.

Тому Україні важливо випрацювати власну стратегію в історичних питаннях, наголошують експерти.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Після обрання нового президента у Польщі «Волинь заступила Катинь»?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Мене 2-річну витягнули з-під мертвої мами». Радіо Свобода побувало в селі Угли, що пережило Волинську трагедію

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Волинська трагедія: передумови і мотиви формувалася десятиліттями