Після завершення війни з Росією в Україну можуть не повернутися від 1,3 до 3,3 мільйона біженців, йдеться у звіті Центру економічної стратегії. Матеріал аналітики підготували на основі соціологічних опитувань агенції InfoSapiens.
Загалом, за розрахунками аналітиків, улітку 2023 року за кордоном залишалося близько 5,6-6,7 мільйона українців. Це – майже на пів мільйона більше, ніж наприкінці 2022-го, зазначають експерти. На збільшення кількості біженців вплинули, зокрема, російські обстріли по енергосистемі України узимку, посилення атак на міста у травні та підрив Каховської ГЕС на початку червня.
Незмінно найбільше біженців – це діти і жінки, найчастіше віком 35-49 років. За офіційною статистикою, близько половини з усіх українців проживає у двох країнах – Німеччині (27%) та Польщі (24%). Як уже раніше повідомляв проєкт Радіо Свобода «Ти як?», з початку повномасштабної війни найбільше українських біженців приймала Польща, однак вже у червні цього року розрахунки змінилися на користь Німеччини, за даними ООН. За даними Міжнародної організації з міграції, саме з Польщі найбільше біженців повертаються в Україну.
Аналітики центру зазначають, значна частка українців за кордоном втратила свої доходи після початку повномасштабного вторгнення. Так, кількість біженців, яким вистачало на базові і дорогі речі, зменшилася майже вп’ятеро. Четверті українців, які через війну опинилися за кордоном, коштів вистачає лише на їжу.
Наразі 63% українських біженців планують повернутися додому. Однак автори дослідження стверджують: це не означає, що всі вони повернуться. Адже дедалі більше українців адаптується до життя в інших країнах і, залежно від тривалості війни, їхня кількість лише збільшуватиметься. Уже майже 7% біженців вважають, що перспективи для їхніх дітей кращі за кордоном.
Як зазначала раніше в інтерв’ю Радіо Свобода директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова, на повернення українців найбільше впливатимуть два фактори – військові дії та економічна ситуація: «Люди більше адаптуються за кордоном до життя, тому що працювати ж треба, жити за щось треба».
У Центрі економічної стратегії вказують: повернення біженців залежатиме від того, як швидко відбудовуватимуть їхні регіони або ж чи надаватимуть їм підтримку для переїзду в інші частини України. Незмінно важливими залишаються й такі фактори, як безпека в регіоні та можливість працевлаштування. До прикладу, студенти та біженці, які зараз активно шукають роботу, є «менш схильними до повернення». Також менш охоче повертатимуться люди, які зараз мають високий рівень доходу – на відміну від тих, які добре заробляли до повномасштабної війни.
Автори звіту ділять українських біженців на чотири умовні групи. Першу групу називають «класичними біженцями» (25% від усіх) – це переважно жінки середнього віку з дітьми, які зараз оселилися в Польщі. Вони не надто адаптовані до життя за кордоном, майже половина з них ніколи не виїжджала з України до великої війни. Переважно ці люди жили у центрі та на заході України, а також на Одещині і потерпали від ракетних ударів. Тож основною причиною для їхнього виїзду було саме побоювання за власну безпеку.
Друга група біженців – це люди, які покинули Україну не лише через бойові дії, а й для роботи. Кожен четвертий із них вже мав досвід заробітків за кордоном. Для таких людей події на фронті та політика української держави не будуть важливими факторами при поверненні додому, кажуть аналітики. Загалом це – 29% із усіх українських біженців.
Стільки ж – у третій групі, яку Центр економічної стратегії назвав «професіоналами». Ці люди переважно працюють за спеціальністю та до війни зачасту мали власний бізнес. Цю групу біженців аналітики називають більш лояльною до України – вони частіше за інших планують повертатися.
Остання група – це люди, які виїжджали із зони бойових дій. Таких біженців, зазначають аналітики, всього 16% від усіх. Українці з цієї групи частіше за інших готові адаптуватися за кордоном – попри це, вони також стверджують, що готові переселитися в інший регіон України, якщо додому буде неможливо повертатися. Фактично рішення цих людей про повернення залежатиме саме від умов, які для них створять в Україні.
У Центрі економічної стратегії прогнозують: через неповернення біженців Україна може втратити від 2,7% до майже 7% свого щорічного ВВП. Раніше видання Bloomberg також рахувало можливі втрати для економіки України унаслідок вимушеної міграції – та їхні прогнози були менш оптимістичними. Американське медіа припустило: якщо не вдасться переконати жінок працездатного віку повернутися (а саме вони складають найбільший відсоток біженців), це коштуватиме Україні 10% її річного довоєнного валового внутрішнього продукту. А це – до 20 мільярдів доларів втрат на рік.
Водночас аналітики Центру економічної стратегії зазначають, що стимулювати біженців повертатися додому може українська влада. Серед умов, які мотивуватимуть українців, швидка відбудова регіонів, надання допомоги людям із поруйнованих й окупованих територій, а також спрощений перехід дітей-біженців до українських шкіл чи вступ у виші. Також вказано, що важливими факторами є збільшення комунікації з біженцями через дипломатичні установи, співпраця з країнами ЄС щодо повернення українців та відкриття європейського ринку праці.
На думку президента Світового конгресу українців Павла Ґрода, сприятимуть поверненню біженців також і збереження української мови за кордоном та закон про подвійне громадянство.
«Більшість, коли не знає мови, то губить інтерес до країни і не прагне повертатися. Якщо ми говоримо про повернення, то збереження української мови за кордоном є обовʼязковим. Це першочерговий принцип», – зазначив Ґрод у інтерв’ю проєкту «Ти як?».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
