Мова була одним із ключових пунктів порядку денного в 2020 році. З цим твердженням можна сперечатися, чи погоджуватися, але доконаним фактом є те, що питання застосування державної мови і виконання закону залишалися в епіцентрі уваги суспільства і політиків.
Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»
Закон передбачив низку відкладених норм. Перша норма, яка перестала бути відкладеною, це стаття 32 «Державна мова у сфері реклами». Вона стала чинною 16 січня 2020 року. А 16 липня 2020 року втратили статус відкладених інші важливі статті: «22. Державна мова у сфері науки»; «31. Державна мова в технічній та проектній документації»; «33. Державна мова у сфері охорони здоров’я» (частини третя-п’ята); «36. Державна мова у сфері транспорту» (частина п’ята); «37. Державна мова у сфері діловодства, документообігу, листування і звітності громадських об’єднань, політичних партій та інших юридичних осіб».
Норми, які стали чинними впродовж 2020 року, кращим чи гіршим чином виконувалися, як і весь закон. На жаль, порушень досить багато, починаючи від державних службовців і депутатів Верховної Ради та місцевих рад – до сфери освіти, транспорту чи медицини. Наприклад, лідер фракції «Партія Шарія» в Краматорській міській раді Юрій Нікулічев, незважаючи на зауваження міського голови, відмовився виступати державною мовою під час пленарного засідання.
Довелося викликати начальницю поїзда, яка, вибачившись, пояснила, що провідниця лише недавно переїхала з Росії. Так це чи ні, немає значення, але, здається, що подібне тепер є новою відмовкою
Вистачає порушень і в інших сферах. Знаю це не лише з прочитаного, але і з власного досвіду. Непоодинокі випадки, наприклад, у поїзді «Харків – Рахів», коли доводиться наполегливо просити-вимагати обслуговування українською. Одного разу довелося викликати начальницю поїзда, яка, вибачившись, пояснила, що провідниця лише недавно переїхала з Росії. Так це чи ні, немає значення, але, здається, що подібне тепер є новою відмовкою. Наприклад, у лабораторії поліклініки за місцем мешкання, куди я нещодавно звернувся, працівниця на моє прохання: «Українською, будь ласка!» відповіла, що старається, але переїхала з Казахстану.
Хоча сфера освіти на тлі інших проблемних сфер виглядає досить непогано, але з осені 2020 року в загальноосвітніх школах України час від часу стаються резонансні порушення. Це пояснюється тим, що з 1 вересня 2020 року більшість шкіл стали українськомовними.
Але часто українська мова там лише на позір. Останні десять днів розгортається конфлікт у Сумській області, школі № 3 міста Глухова, який може бути продовжений і в 2021 році. Про це повідомила мама першокласника Аліса Ковальова, уточнивши, що через відмову її сина співати російською мовою класний керівник й адміністрація школи вирішили скасувати свято Миколая для всіх дітей, «щоб покарати дитину і його маму і нацькувати на них весь клас».
Аргументи директора школи Едуарда Маринченка сміховинні, і якщо б це говорив пересічний громадянин, який не має стосунку до сфери освіти і виховання, вага його слів була б співмірною до температури суспільної дискусії, де побутують розмаїті думки. А це ж посадовець, якому держава довірила надзвичайно важливу сферу і який мав би знати напам’ять, особливо в нинішній ситуації, афоризм Отто фон Бісмарка: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники».
Алла Ярова: «В суспільстві вже є запит на іншу мовну поведінку, запит на українську мову як державну, провідну»
Тому процитую директора школи: «Діти виконували танцювальні рухи під музику російського виконання, але умовно російського, тому що там була пісня із кінофільму «Пригоди Електроніка», 1979 року, здається. Цей фільм було знято на Одеській українській кіностудії і пісню, яка виконує полячка французького виховання Едіта Станіславівна П’єха «Сосєд» 1967 року. До російського кордону – 10 км. Місто Глухів російськомовне на 99% і в побутовому спілкуванні використовується, переважно, російська мова».
Алла Ярова, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика, вважає, що під час розгляду будь-якої ситуації чи конфлікту, пов’язаного з мовою, найперше треба спиратися на чинне законодавство. Конфлікти на мовному ґрунті в різних містах виникають тому, що «в суспільстві вже є запит на іншу мовну поведінку, запит на українську мову як державну, провідну».
Чи будуть штрафи, якщо вас не обслуговуватимуть українською?
Вже 16 січня 2021 року стане чинною одна з ключових норм закону, стаття 30 «Державна мова у сфері обслуговування споживачів». Зупинити цю норму кинулися в останню хвилину народні депутати від президентської партії «Слуга народу» з числа тих, які тяжіють до ОПЗЖ і до відомого олігарха Ігоря Коломойського.
Під поданням підписалися 28 депутатів, першим з яких – Максим Бужанський. З відомих депутатів згадаю Олександра Дубінського, Данила Гетьманцева, Євгена Брагаря (той, що пропонував за «комуналку» розраховуватися собаками), Олександра Качуру. Останній, зокрема, відомий тим, що був адвокатом Володимира Зеленського і «Кварталу-95», а також зняв заборону на показ серіалу «Свати».
Законопроєктом «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» щодо скасування міри реагування у сфері обслуговування населення» автори пропонують вилучити з мовного закону положення про накладення штрафів у вигляді грошових стягнень на суб’єкти господарювання за порушення закону у сфері обслуговування споживачів. Мета «благородна» – «забезпечити права національних меншин на вільне використання російської, інших мов національних меншин України у сфері обслуговування споживачів».
Сам законопроєкт хитро «закручений». Штрафи, прописані в статті 57, залишаються, але тільки на рівні актів про результати здійснення контролю. Все, що стосується складання протоколів за порушення вимог статті 30, скасовується. Тобто, намір цілком зрозумілий: позбавити закон інструментів дієвого контролю, зробити його беззубим.
Франція. Там найменші штрафи складають 750 євро, а найбільші – сотень тисяч
У «Пояснювальній записці» до законопроєкту автори стверджують, що накладання грошових стягнень на суб’єктів господарювання за подібні правопорушення не є світовою практикою. І це відверта неправда. Перший приклад, який мені приходить на думку, Франція. Там найменші штрафи складають 750 євро, а найбільші – сотень тисяч, як це сталося з одним американським підприємством: «570 тисяч євро штрафу за не перекладені французькою мовою для французьких працівників документи».
Попри загрози для мовного закону від пропонованих змін, цей законопроєкт не має великих шансів на ухвалення. Попередні спроби Бужанського спільно з депутатом від ОПЗЖ Олегом Волошином завершилися нічим. Наприклад, спроба внесення змін до Регламенту Верховної Ради щодо мови роботи закінчилася зняттям законопроєкту з розгляду 1 вересня 2020 року.
Уповноважений із захисту державної мови і громадські активісти
2020 року запрацював нарешті Уповноважений із захисту державної мови. Тарас Кремінь почав активну діяльність.
Зокрема, він дуже багато зусиль докладає впродовж тривалого часу, щоб донести інформацію про норму закону, яка стане чинною вже 16 січня 2021 року, а законопроєкт Бужанського і «слуг народу» називає «безвідповідальним, безпорадним і безхребетним», «черговим інформаційним вірусом».
Таку позицію підтримує все більше громадян. Прикладів чимало, і їхня кількість зростатиме. Ось, наприклад, така реакція: «Я чекаю на 16 січня. Я буду викликати поліцію кожного разу, коли мене змусять почуватись незручно через те, що я, Українець в Україні, хочу, щоб зі мною спілкувались Українською».
А учасники руху «Українська Дія» прийшли в офіс компанії ASBIS Ukraine, яка є офіційним партнером фірми Apple, з вимогою українізувати клавіатуру на ноутбуках. Директор, який спочатку ховався, в кінці цієї зустрічі запевнив, що компанія перероблятиме клавіатуру всім, хто звернеться, безкоштовно.
Ці приклади показують, що бездіяльність держави, небажання захищати статус української мови та україномовних громадян компенсується діяльністю активних громадян.
Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
