Чому в Україні одна державна мова? 10 відповідей Віталія Капранова

Передвиборчі обіцянки деяких кандидатів на місцевих виборах в Україні і повернення Окружним адмінсудом Києва позову про визнання російської мови державною (позивачем є ексмер столиці Леонід Черновецький) знову привернули увагу до мовного питання. Це збіглося з черговою річницею ухвалення Верховною Радою УРСР закону про державний статус української мови у 1989 році. Невдовзі Радянський Союз розвалився, і в уже незалежній Україні мовне питання досі є одним із найгостріших – політики постійно його експлуатують. Водночас нібито утиски російськомовних в Україні – одна з улюблених тем ЗМІ Росії та її президента Володимира Путіна. В інтерв’ю Радіо Свобода письменник, книговидавець Віталій Капранов розкриває мовне питання простою мовою. Десять відповідей, починаючи з «азів».

1. Навіщо Україні державна мова?

Державна мова – це не нагорода, не назва, це – функція. У будь-якій державі її мова працює, як і будь-які інші функції держапарату. При управлінні будь-якою країною має бути одна мова. Україна – не виняток. Щоб жоден підлеглий не міг сказати: «По-укрАински я не понимаю, потому исполнять не буду». Це ж стосується і судів, наприклад. Законодавство має бути одною мовою, щоб не було його подвійного трактування. Це ж стосується армії. У ній накази не тільки не обговорюють, а й однозначно розуміють. Тобто у сфері державного управління у мови – безперечно, монополія. Інакше управління не буде, суди працюватимуть ще гірше, а армія не боронитиме країну.

2. Ця монополія безмежна?

Державна мова регулює суспільні відносини, а не стосунки людей у родині. Як спілкується мати з дітьми, чоловік із дружиною – таке під регулювання, звісно, не підпадає.

3. Але інформаційний простір підпадає. Навіщо?

Так, державна мова – мова й інформаційного простору України. Недопустимо, щоб частина держави його не розуміла. Він має бути зрозумілий всім – у тому числі зрозумілі, наприклад, виступи президента, публічні звернення депутатів. І, грубо кажучи, оголошення з вуст наділених відповідними повноваженнями інших представників влади «Стій! Стріляти буду!», «Прохід заборонено!» теж мають бути зрозумілими. Тому все, що відбувається у державі, має висвітлюватися мовою, яку знають всі. А всі знають державну мову, бо вона обов’язкова для вивчення у школах. Недарма ж на це йдуть гроші платників податків.

4. «Стій! Стріляти буду!», «Прохід заборонено!». Хто саме має так попереджати державною мовою?

Наприклад, на кордоні. В Європі нібито немає кордонів. Але, подорожуючи тією ж Францією чи Італією, перетнувши їхні кордони, ви відразу зрозумієте за вивісками, де саме ви опинились. Ви це зрозумієте також за меню в ресторанах, за місцевими газетами. Бо мовна територія певної держави визначається саме інформаційним простором. Тобто у ньому теж має існувати кордон. Мовний. І саме державна мова і водночас точний переклад задає тут дистанцію.

Наприклад, якщо згадати дев’яності роки і пізніше, то було смішно, точніше, страшно. Люди в Україні дивилися російське телебачення і говорили: «наш президент Єльцин». Пізніше говорили: «наш президент Путін». Тому що так звучало з телевізора. Фраза російською мовою «наш президент Владимир Путин» не перекладається українською мовою «наш президент Володимир Путін». Тому що це – не наш президент. Це перекладається українською як «президент Російської Федерації Володимир Путін». Якщо ж так не перекладати, то ми визнаємо його своїм президентом. Ще, до речі, можна перекласти коротшою і зрозумілішою фразою «Путін – …» (Віталій Капранов наводить кричалку українських футбольних уболівальників, яка з’явилася на початку російської агресії проти України в 2014 році й стала інтернет-мемом – ред.).

5. В Україні мешкають люди багатьох національностей, а державна мова – одна

Ті, хто родом із Радянського Союзу, буде здивований. Але у державної мови в Україні є ще одна функція – міждержавного спілкування. Якою мовою мають спілкуватися між собою в Україні кримський татарин і угорець? Саме тією, яку вони гарантовано вчать у школі й обидва знають. Держава вкладає у це гроші. Звичайно, зараз це – не так. Але повинно бути саме так. Бо саме державна мова, в тому числі, об’єднує людей різних національностей, які живуть у цій державі. Для цього повинна бути сильна державна мова і одна така мова. При цьому, звісно, мають бути забезпечені права національних меншин.

І якщо повертатися до подій кінця вісімдесятих, які стали приводом для цієї розмови (ухвалення Верховною Радою УРСР закону про державний статус української мови), минулі тридцять років – це шлях. Шлях від совкової оцінки української мови як «бесполезного и ненужного языка» до її позиції як сильної державної мови. Ми ще не пройшли цей шлях до кінця. І кожен закон, ухвалений на цьому шляху просування державної мови, є кроком у правильному напрямку.

6. Новий мовний закон, який набув чинності торік, – теж крок у правильному напрямку?

У його тексті закладено дуже багато правильних аспектів щодо функціонального саме використання державної мови. І це – не суперечки мовні, а державний підхід. «А я говорю по-русски!» Та говори, як хочеш, але коли потрапляєш у державну сферу, в сферу публічно-інформаційного простору, то будь ласка – це ситуація інша! Так, удома з мамою, спілкуючись зі своїми колегами, у своїй національній громаді – говори, як бажаєш. Угорець, кримський татарин, гагауз, представник будь-якого іншого народу, безперечно, повинен знати свою рідну мову і має повне право нею спілкуватися – це його обов’язок перед рідним народом. Але в Україні він повинен знати також і українську мову. Бо це – його обов’язок перед державою Україна. З цієї точки зору новий мовний закон дуже важливий.

7. Новий мовний закон працює понад рік. На ділі чи лише на папері?

• Перше – українська як мова державного управління діє повсюдно, і закон це справді закріпив.
• Друге – українська мова в публічній сфері. Закон діє, наприклад, у великих мережах супермаркетів, які не хочуть бути оштрафованими. І сьогодні ми бачимо, що там стало більше звернень українською.
• Третє – квоти на радіо, у ЗМІ, українізацію в цьому напрямку закон теж просунув.

І ми все більше бачимо, що і російськомовні сайти в Україні мають обов’язково українську версію, і засоби масової інформації також українською ведуть мовлення. Тобто дається взнаки ризик потрапити під санкції цього закону.

8. Це у ЗМІ. А в освіті дія мовного закону помітна?

У навчанні ми ще не відчули всіх наслідків. Адже останні «пароксизми» російськомовного навчання були ліквідовані в Україні тільки з цього навчального року. Однак загалом усе просувається у правильному напрямку.

9. Крім нового закону, Україна має тепер уповноваженого із захисту державної мови. Навіщо потрібен іще один чиновник?

Запроваджена посада мовного омбудсмена є цікавою. Бо вона дозволяє лобіювати, впливати на політику на місцевому рівні. У нас же – децентралізація! Не забуваймо про це. І як сьогодні провели ініційоване президентом опитування із п’ятьма запитаннями, завтра, під час наступних виборів, хтось може пропонувати опитування на тему «А якою ж мовою нам тут розмовляти?» І роль мовного омбудсмена у протидії таким спробам є важливою.

Пам’ятаєте атаку на мовний закон на початку літа цього року? Бужанський і Ко. Так от, свіжопризначений мовний омбудсмен Тарас Кремінь прийшов на мітинг проти таких атак і загалом був одним із лідерів цього протесту. В результаті атака була відбита. Тобто державний чиновник очолив такий протест – це знакова річ.

10. 64% опитаних соціологами українців уважають, що державною може бути тільки українська. А 15% не проти двох державних мов і 18% за одну державну мову – українську, але не проти російської як офіційної в окремих регіонах України. І дехто з таких респондентів наводить приклад Швейцарії. У ній закріплені відразу 4 мови як національні/державні. Як вам така аргументація? До того ж, на фронті на Донбасі воюють і російськомовні українські бійці.

Наприклад, якщо солдат із солдатом спілкується на фронті на Донбасі російською мовою – це його особиста справа. До цього не має стосунку закон про державну мову. А от якщо накази видаються російською мовою – це небезпека.

Наприклад, якщо українського бійця поранять на передовій і він гукатиме по допомогу санітара, поранений хіба крикне «На помощь, братишка, меня ранили»? З якого боку фронту в такому разі прийдуть до пораненого? Тому, крім іншого, українська мова на війні стає паролем. Хоча в особисте спілкування державна мова, звісно, не має втручатися.

І щодо багатомовності інших держав. Така аргументація заснована на брехні та спекуляціях. Візьмемо тут ж Швейцарію. Це – конфедерація! Загалом тенденція у світі є такою: країни, де є дві державні мови, змушені стикатися з проблемою сепаратизму. Бельгія, Канада цьому є прикладом. І це ризикує призвести зрештою до розпаду держави. А саме Швейцарія – виняток, бо це конфедерація. А, наприклад, федерація Німеччина тримається однієї державної мови і на тому стоїть.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Русифікацію України здійснювали під грифом «Цілком таємно»