(Рубрика «Точка зору»)
Обіцянки деяких «слуг народу» переглянути квоти на українську мову в ЗМІ багатьох схвилювали. Адже це змушує готуватися до явного політичного і національно-культурного регресу, що в умовах агресії з боку Росії може мати тяжкі наслідки. Тим більше, що за 30 років від Декларації про державний суверенітет сформувався доволі сумний досвід саме в мовній сфері.
Мовна політика в Українській державі майже точно відповідає політиці тієї групи, що на даний момент контролює владу. Це можна доволі легко простежити, починаючи з 1990-х років: від мовної «багатовекторності» Кучми до національно-патріотичних зусиль Ющенка і Порошенка та до реакції на них з боку Януковича і Зеленського. Тому в намірах переглянути мовний закон часів Порошенка, які озвучив голова Верховної Ради Дмитро Разумков, немає нічого дивного. «Слуги народу» вирішили чітко маніфестувати свою лінію, щоб ніхто не сумнівався.
Якщо влада України відмовляється українізувати ті чи інші регіони, вона фактично відмовляється від цих регіонів на користь іншої держави
Але боротьба за українську мову в Україні – це не забавка національно стурбованої інтелігенції, це боротьба за саме існування Української держави. Мова є основою національної ідентичності, а як справедливо сказав Віталій Портников, у тих регіонах України, де не переможе українська ідентичність, в історичній перспективі неминуче буде Росія.
Якщо влада України відмовляється українізувати ті чи інші регіони, вона фактично відмовляється від цих регіонів на користь іншої держави. Зеленський і К по суті повертаються до прикрозвісного «закону Ківалова-Колесниченка». Те, що готують «слуги народу», буде законом про обмеження функціонування української мови в Україні, що суперечить Конституції, де стаття 10 гарантує її поширення, функціонування і виконання завдань державної мови на всій території України, без обмежень і виключень.
Імовірний відкат мовної політики до часів Ківалова-Колесниченка можна порівняти з серйозною воєнною поразкою. Це руйнація України зсередини
Перші спроби серед «слуг» у цьому напрямку майже відразу після приходу до влади зробив тодішній шеф Офісу президента Андрій Богдан із його ідеєю російської офіційної мови для Донбасу. А новий глава держави додав до цього своє знамените «какаяразница» в кількох варіантах…
Імовірний відкат мовної політики до часів Ківалова-Колесниченка можна порівняти з серйозною воєнною поразкою. Це руйнація України зсередини. З одного боку, для «слуг народу» це боротьба з ОПЗЖ за антиукраїнський електорат, а з іншого – сигнал Москві, що влада Зеленського має значний капітуляційний потенціал.
Крим і Донбас: чи була там українізація?
Досі в українському суспільстві поширюються легенди, що причиною російської агресії в 2014 році було скасування «закону Ківалова-Колесниченка». Але відповідні документи голова Верховної Ради і виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов не підписав. Досі лунають крики про «насильницьку українізацію» на сході та півдні, якої не було. І ненасильницької також… Боюсь, що й тепер чергова кампанія проти української мови вестиметься під прапором «відновлення справедливості для національних меншин».
Не надмір українізації, а її брак найбільше посприяв Москві в «ампутації» української території
Я погано знаю Донбас, але добре знаю Крим, будучи кримчанином у дев’ятому поколінні. В Криму за 22 роки українського контролю було відкрито 7 українських шкіл (у Севастополі жодної) проти 660 російських. Ось така «українізація». Не робилося помітних кроків, щоб у мовному, культурному, духовному відношенні наблизити Крим до материкової України. А Росії офіційним Києвом була надана можливість робити все, що їй заманеться на цих теренах, і вона такою нагодою скористалася на всі 100%. Два десятки філій російських вишів, московська гімназія в Севастополі, створені на російські гроші молодіжні, ветеранські, жіночі, культурницькі, просвітницькі, релігійні, профспілкові організації, які постійно робили їхню «органічну» роботу на користь Росії і на шкоду Україні. Власне, їх саме з цією метою створювали…
Крим через майже повну незаторканість його українізацією становив для Кремля надзвичайно привабливу територію, де збройне вторгнення мало найбільші шанси на успіх
Кримські бібліотеки щедро комплектувалися книжками з Росії. Нескінченно відбувалися з’їзди вчителів Криму під покровительством Москви. А ще російські телеканали, радіо, газети в усіх бібліотеках і кіосках преси. І на цьому тлі постійне голосне виття про «насильницьку українізацію»…
Деякі ентузіасти намагалися без жодної державної підтримки робити «захід Сонця вручну». Автор цих рядків організував громадський лекторій з історії України ХХ століття. Щотижня приходило близько сотні людей. Для Севастополя це багато. Але мій лекторій закрили місцеві чиновники. Та й взагалі шансів на аматорському рівні протистояти добре скоординованій державній політиці Російської Федерації було обмаль. Ось чому на 2014 рік Крим через майже повну незаторканість його українізацією становив для Кремля надзвичайно привабливу територію, де збройне вторгнення мало найбільші шанси на успіх.
Чого чекати?
«Слуги народу» дають Росії наступний шанс для масової пропаганди в Україні, для нової потужної хвилі тотальної русифікації
Не надмір українізації, а її брак найбільше посприяв Москві в «ампутації» української території. Сотні тисяч кримчан за 22 роки проживання в Україні так і не відчули, в якій саме державі, з якою історією і культурою вони живуть. Окремі київські теоретики з московським акцентом постійно намагаються навіяти, що не треба «лізти» до людей в регіонах південного сходу з українізацією, і тоді все буде добре, тихо і спокійно. В Криму не «лізли», навіть не спробували… А тихо буває тільки до години «Х» (і то не дуже), яку Росія може організувати Україні в будь-який момент.
Саме завдяки відсутності українізації Росія послідовно, системно і наполегливо десятиліттями готувала свідомість населення українського півдня і сходу до свого вторгнення. Тепер «слуги народу» дають Росії наступний шанс для масової пропаганди в Україні, для нової потужної хвилі тотальної русифікації, а відтак для ідеологічного вторгнення в Україну, що стане прологом збройного вторгнення. Як це вже й було в 2014 році…
Це стратегічна помилка Зеленського і його оточення
Чинній владі не варто взагалі торкатися мовного питання, бо для багатьох людей це є індикатор ставлення до Української держави і національних цінностей.
Звісно, нинішні лідери з їхнім рівнем культури, освіти і мислення щиро переконані, що мовне питання – такий самий дріб’язок для українського народу, як і для них, тому мовою можна торгувати в ім’я отримання політичних дивідендів, можна виставляти її на обмін заради домовленостей з політичними опонентами, себто для Зе-команди це якесь доволі несерйозне питання, через яке ніхто не буде голосно сперечатися, а тим більше виходити на майдани. Це стратегічна помилка Зеленського і його оточення.
Досвід 30 років незалежності показує, що українці дуже рідко з ентузіазмом і натхненням борються за зарплати, пенсії, стипендії, за питання матеріальні, зате готові йти до кінця, коли йдеться про честь нації і людську гідність. Невипадково події на Майдані 2013-14 років були названі Революцією гідності.
Знущання з української мови (з якою ототожнюють себе мільйони українців, навіть ті, які нею в побуті не розмовляють) завдасть нації великого болю і викличе роздратування і ненависть до чинної влади та цілковите небажання співіснувати з нею в одній країні. Та й для значної частини тих, хто голосував за Зе, настане момент істини. Краще Зе-команді не відчиняти цю «скриньку Пандори», з якої посиплються такі біди, почнуться такі події, які потім уже не зупинити. Поки що Зе-влада не пройшла точку неповернення, і ще є можливість не зробити непоправне…
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
