Через масовані обстріли та бої тисячі сімей з дітьми з прикордоння Харківщини вимушено залишити власні оселі. Люди, які провели під обстрілами в підвалах багато тижнів поспіль і планували пережити війну вдома, наважуються на виїзд, взявши мінімумом речей та документи. Навіть подекуди доводиться полишати домашніх тварин.
Що довелося пережити одній із таких родин з Вовчанщини, як вони облаштувалися на новому місці та яким бачать своє майбутнє – в матеріалі проєкту «Ти як?».
Життя в окупації
37-річна Валентина Касьянова – багатодітна мати. Вони з чоловіком Олексієм виховують шістьох дітей: найстаршому синові Микиті – 18, наймолодшому, Матвієві, – три. У селі Захарівка Вовчанської громади, розташованому за 10 кілометрів від кордону з Росією, родина жила у власному великому будинку, розповідає Валентина.
Мали все, що треба – сад, город, корову і вигін для її випасання. Усе це забрала в них війна.
Обстріли села розпочалися одразу в день повномасштабного вторгнення Росії. 24 лютого 2022 року, згадує жінка, вона була в куми, а чоловік – з дітьми, коли почули перші вибухи.
Літаки ледь крилами не зачіпали димарі…Валентина Касьянова
«Це було жахіття… Я побігла додому. І над нами почали літати літаки, вертольоти. Вони літали низько, прямо над будинками. Ми це бачили на власні очі. Ледь крилами не зачіпали димарі… Одного разу чоловік вийшов на город, і каже: літак так низько летів, що я думав, що зачепить і садок, і дроти. На літаках була червона зірка. І летіли вони з російського боку – їх бачило все село», – згадує Валентина.
Уже невдовзі люди в Захарівці та сусідніх селах побачили на вулицях російську військову техніку. Російські солдати зайняли школу в сусідній Іванівці, де навчалися діти Валентини. Кілька сіл опинилося в окупації.
По нас цілилися, по дітях – я бачила кулемети, націлені на наші хатиВалентина Касьянова
«Ішла вулицями техніка, ці всі БТРи із «зетками» їхали в бік Куп’янська і з гармат цілилися по вікнах, неначе тут якісь бандити живуть. По нас цілилися, по дітях – я бачила кулемети, націлені на наші хати. Діти ще вчилися в школі – то солдати залишилися в школі, контролювали, хто заходить. Я заходила по дітей – вони вимагали документи, перевіряли сумки. З місяць-півтора вони постояли у нас. Поміняли прапори – на сільраді, будинку культури, на школі, навіть на телефонній вежі», – розказує жінка.
Найбільше солдат РФ базувалися в селі Приколотному, каже Валентина. А у Захарівці ходили по хатах «з обходом» – перевіряли документи, шукали зброю й українських військових, згадує біженка.
«Вони заходили й до нас. Ми злякані, звичайно, були. А діти не розуміли, що відбувається. Запитували, чи ми багатодітні. Я кажу: «Так, багатодітні, все добре, ніхто нас не ображає, отримуємо виплати». Казали, що приїхали нас визволяти. Тільки ми так і не зрозуміли, від чого – «визволяти», – каже Валентина.
Життя на лінії вогню
Окупанти вийшли із Захарівки та інших прикордонних сіл у вересні 2022-го, коли сили ЗСУ звільнили Харківщину. Російські солдати втекли разом із технікою, згадує Валентина, тією ж дорогою, що й заходили.
Село опинилося під масованими обстрілами армії РФ. Неподалік від них вбило жінку, яка вийшла зустрічати з роботи сина. Чимало хат понищили обстріли.
Валентина каже: російські солдати перебили лінію електропередач, після чого в селі зникло світло. Довелося придбати електрогенератор. Магазин у селі зачинився, тож щоб купити продукти, доводилося велосипедом їздити за 12 кілометрів.
«А щоб гроші зняти з карток, нам доводилося їздити на велосипедах в Бурлук – а це майже 50 кілометрів від нас. На старшого сина залишали дітей – і їхали, бо треба було зняти гроші й купити харчі», – згадує переселенка.
Медикаменти селянам видавали як гуманітарну допомогу, згадує жінка. Привозили на фельдшерський пункт – лікарка роздавала між родинами. Через те, що в погребі було волого, її діти весь час хворіли, говорить вона, отож останнім часом вже й не ховалися в погріб – сиділи в хаті.
Від одного з «прильотів» ледь не постраждав її чоловік, говорить Валентина.
«Коли був приліт у кума, мій чоловік дивом лишився живим. Його врятувало те, що він впав на землю. Над ним прямо просвистіло. На нього летіли осколки. Потім ми знайшли ті осколки в себе на вигоні – сантиметрів з десять», – розповіла вона.
Ми з чоловіком садили кабачки – а дрон завис над нашим городом, якраз над дітьмиВалентина Касьянова
У середині травня 2024 року ситуація погіршилася – у напрямку Захарівки летіли російські фугасні авіабомби та безпілотники. Родина ховалася в підвалі, доводилося всім разом там ночувати.
«Ми з чоловіком садили кабачки – а дрон завис над нашим городом, якраз над дітьми. Діти стали, завмерли. А він покрутився і хотів летіти в бік Білого, але раптом став падати. Стовп диму, як він падав, бачило багато людей. Сусіди лишилися живі-здорові, бо вони вчасно впали на землю й закрили голови рухами», – говорить Валентина.
Виїзд та адаптація
До великої війни в Захарівці мешкало близько пів тисячі людей, каже Валентина. Однак, починаючи з 24 лютого 2022 року, більшість виїхала. Жінка каже – не думали, що і її сім’ю спіткає така ж доля. Але родичі чоловіка вмовили більше не ризикувати собою. І, вибравши момент затишшя, 15 травня Валентина подзвонила до поліції – там їй дали номери волонтерів. За пів години сім’ю вже забрала машина.
«Ми вже були зібрані. Документи взяли, дітям перевдягтися – взяли. А більше – нічого. Діти навіть не встигли поїсти вдома. Домашніх тварин довелося лишити, три собаки… Корову ми ще раніше продали», – згадує Валентина.
Спершу родину привезли в транзитний центр для переселенців, де їх погодували й видали найнеобхідніші речі. Потім поселили в гуртожиток в Харкові. Валентина оформила «переселенські» на себе, чоловіка й дітей, але грошей поки не отримували – виживають завдяки гуманітарці. Старший син, 18-річний Микита, шукає роботу.
Я Україну не кину – я тут і помруВалентина Касьянова
«Ми лише починаємо оговтуватися від цього. Діти тільки-тільки починають гуляти з іншими дітьми. Ніде не збираємося. Я тут народилася, діти мої тут народилися, я Україну не кину – я тут і помру. Може, з допомогою волонтерів нам знайдуть дім. Надія одна – щоб все це скоріше закінчилося, і повернутися в рідний куточок. Старші – реагують більш спокійно, а менші – все ще лякаються, коли повітряна тривога.
«Не переживайте, все добре, то наші хлопці відбивають атаки», – кажу їм. А діти кажуть: «Якби скоріше «рашисти» пішли геть, і ми б жили собі, як раніше», – розповідає Валентина.
Представник благодійного фонду «Мирне небо Харкова», який співпрацює з ЮНІСЕФ, Володимир Акшенцев розповідає: наразі ситуація з виїздом людей із прикордоння Харківщини змінилася на краще. Волонтери щодня приймають близько 200 людей.
У транзитному центрі можна залишитися на деякий час. За практикою – люди лишаються до тижняВолодимир Акшенцев
Ще нещодавно, всередині травня, щодня приймали вп’ятеро більше, до тисячі людей – централізовано евакуйованих та тих, хто виїздив сам. Це були й літні люди, і багатодітні родини, і люди з інвалідністю.
«Усі, хто до нас потрапляють, отримують набір із першим необхідним – гігієнічний набір, харчовий набір, довідку евакуйованої особи, яка потім допомагає в оформленні статусу внутрішнього переселенця. Також люди можуть отримати побутові речі, розкладачки, постіль, посуд, отримати психологічну допомогу. У транзитному центрі можна залишитися на деякий час. За практикою – люди лишаються до тижня. А потім – їх або влаштовують до місць тимчасового проживання, або вони прямують далі, на захід».
З 10 травня, початку загострення ситуації на прикордонні, транзитний центр для переселенців у Харкові прийняв понад 12 тисяч людей, говорить Акшенцев.
Зараз у місті працює понад 40 місць тимчасового перебування – це шелтери, гуртожитки тощо, які можуть безкоштовно приймати евакуйованих, говорить Володимир Акшенцев. Але людей більшає, тому такі центри шукають нові джерела фінансування для розширення закладів.
За даними Генштабу ЗСУ, станом на тепер на Харківському напрямку тривають атаки армії РФ поблизу Вовчанська та на Куп'янському напрямку.
Як повідомляє РБК, на Вовчанському напрямку армії РФ за тиждень вдалось захопити населені пункти Огірцеве, Плетенівка та Гатище. В останні дні вони змогли продавитись з північних та північно-західних околиць і в сам Вовчанськ, там тривають вуличні бої. Паралельно підрозділи армії РФ намагаються просунутися до міста з заходу. Вони хочуть вийти до дороги, що веде до Вовчанська з боку Стариці та Бугруватки, а також взяти під контроль міст через Сіверський Донець у районі Приліпки.
Форум