«Таке враження, що щоб бачити своїх дітей, мені треба нирку продати», – розповідає львів’янин Василь. В інтересах родини редакція не розкриває прізвища подружжя, однак журналісти ознайомилися із документами, які підтверджують правдивість історії. У березні 2022 року його дружина вивезла двох синів – трьох і восьми років – за кордон, пояснюючи це небезпекою через бойові дії. Відтоді, за словами чоловіка, вони так і не повернулися додому з Бельгії, де зараз проживають. Уже понад два роки триває боротьба між подружжям за дітей в судах обох країн.
На початку повномасштабного вторгнення Україна дозволила виїзд дітей за кордон за участі лише одного з батьків – на той момент це дало змогу швидко евакуювати їх у безпечне місце. Тепер же деякі з батьків звертаються до судів та інших відомств, щоб повернути дітей з-за кордону. За даними Міністерства юстиції, вже 295 батьків звернулися до них зі схожою проблемою.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з Василем про його боротьбу за повернення дітей. Журналісти вивчили судові та інші документи від українських уповноважених органів. Також дослідили процедуру, за якою можна повернути дітей з-за кордону.
«Вибач, що не сказали»
37-річний львів’янин Василь зустрів повномасштабне вторгнення Росії в Україну вдома – разом із дружиною та двома синами. Чоловік пригадує: готувалися до різних сценаріїв, зокрема й до можливої евакуації дітей.
Якщо буде примусова евакуація дітей – то вони поїдутьВасиль
«У кожній сім’ї, напевно, так було – «тривожні» валізки, підготовлені документи. Була загроза і з Білорусі, і дуже близько були в Київській області вони (російські військові – ред.). Ми обговорювали, якщо ситуація погіршуватиметься, буде примусова евакуація дітей – то вони поїдуть. Така була домовленість. Але 31 березня (2022-го – ред.) дружина із неповнолітніми дітьми без мого відома покинули Україну», – розповідає чоловік.
Про це, згадує він, дізнався, коли повернувся з роботи – вдома не було ні членів сім’ї, ні деяких їхніх особистих речей.
«Я пробував зв’язатися з дружиною – вона не відповідала на мої дзвінки. Я дзвонив старшому сину, він теж не відповідав. Аж поки не прийшло повідомлення: «Ми вже на території Польщі, у нас усе добре. Ми тебе любимо. Вибач, що не сказали». Потім син мені якось подзвонив і сказав, що мама з бабусею купили квитки й за декілька днів поїдуть до Бельгії», – згадує Василь.
Після цього, каже чоловік, він не раз вмовляв дружину повернутися. Та вона відповідала, що «повернуться пізніше». І, за словами Василя, почала обмежувати його спілкування з синами.
«(Дружина – ред.) давала дітям телефон, щоб вони могли поспілкувалися зі мною раз на два тижні – по десять хвилин, і все. Я кажу: «Коли повернетеся?», а вони: «Це треба в мами питати». Я думаю, що дружина, напевно, не хотіла, щоб ми з дітьми спілкувалися. Вона, можливо, хотіла, щоб я взагалі втратив із ними зв’язок», – припускає львів’янин.
Влітку 2022-го, згадує Василь, батько дружини захворів та невдовзі помер. Коли вона не приїхала на його похорон, чоловік зрозумів, що рідні не планують повертатися, і звернувся до територіального відділення Міністерства юстиції, посилаючись на Гаазьку конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
«Усе відбулося дуже швидко – переклад, ще десь два тижні, і запит уже був у Бельгії. Після цього почався судовий процес. До них там приходила поліція, соціальні служби. Збирали дані, потім мені надіслали, де вони живуть, куди вони ходять до школи – я вже знав, де вони», – розповідає Василь.
«Тато хоче забрати на війну»
Дружина Василя, згадує він, обурилася через його дії. Звернення чоловіка до уповноважених органів також вплинуло на спілкування з дітьми – вони почали рідше виходити на зв’язок.
«Дружина сказала, що я хочу її посадити (у в’язницю – ред.). Я кажу: «Я не хочу тебе посадити, просто на сьогодні не маю гарантії, що діти колись повернуться. Ти дієш такими методами, щоб діти забули свого батька». Вона заблокувала мене в месенджерах, не давала дитині телефон, щоб я не міг подзвонити. А дітям розповідала, що тато нібито хоче «забрати на війну, там ракети, стріляють», – розповідає львів’янин.
Водночас за допомогою соціальних служб Бельгії та з дозволом на виїзд за кордон чоловік декілька разів зміг особисто поспілкуватися з дітьми. Щоправда, навіть тоді не обійшлося без перешкод, стверджує Василь.
Коли дитина вийшла і бігла до мене на руки, її забирали бабуся з мамоюВасиль
«У квітні 2023-го я вперше приїхав – дітей не давали (дружина з матір’ю – ред.), забирали їх від мене на вулиці. Коли дитина вийшла і бігла до мене на руки, її забирали бабуся з мамою. Кажуть дітям: «Тато не має права вас бачити». Дитина почала плакати, казати: «Не чіпай мого тата», – згадує чоловік.
Після цього Василь звернувся до місцевих правоохоронців – те саме зробила і дружина, нібито повідомивши про наявність зброї в чоловіка. Зрештою, каже, з синами він зустрівся у поліцейському відділку: «Я їм сказав, що поки не побачу дітей – не піду звідси. І вони привезли їх до поліції. Діти розплакалися, тішилися».
Надалі, згадує чоловік, дружина вже менше перешкоджала їхнім зустрічам. Щоправда, не дозволяла залишати територію Бельгії, остерігаючись, що чоловік може викрасти дітей.
«У бельгійському суді вона сказала, що ніколи не поїде (в Україну – ред.) і взагалі не хоче, щоб батько приїжджав до дітей, бо «він їх забере в Україну, йому не треба бачити дітей, а діти його бояться і не хочуть з ним спілкуватися». Я приїхав до дітей, дитина мені каже: «Я сам дивуюся, чому вона так робить», – переповідає Василь.
Під час цієї поїздки, згадує чоловік, він звернув увагу на стан здоров’я дітей: старший син, мовляв, страждає на головні болі, а молодший має проблеми зі слухом на одне вухо. Про це Василь дізнався від самих дітей, адже, як стверджує він, дружина нічого не повідомляла про їхнє лікування. Крім того, батько хвилювався за психологічний стан синів. Тож, каже Василь, саме тоді остаточно переконався, що має забрати дітей під свою опіку, аби належно про них піклуватися.
Тим часом дружина Василя зазначила, що «проблеми з вушками» у молодшого сина були ще до переїзду за кордон, а головний біль у старшого – наслідок стресу. За словами жінки, обидва хлопці пройшли всі необхідні обстеження, про що нібито мав знати і їхній батько.
Боротьба за дітей у судах
У 2023 році львів’янин звернувся до бельгійського суду з проханням дозволити йому забрати дітей в Україну. Він наполягав, що повернення додому є безпечним для синів.
У рішенні написали: «Так, ми розуміємо, що Львів розташований близько до країн Європи, але все ж таки загроза є. І воєнний стан запроваджений на всій території України»Василь
«Моя мотивація була такою: до Львова переїхало багато внутрішніх переселенців. Я надав інформацію про їхню кількість в області, а також про кількість шкіл і дітей, які навчаються у школах. У рішенні написали: «Так, ми розуміємо, що Львів розташований близько до країн Європи, але все ж таки загроза є. І воєнний стан запроваджений на всій території України», – переказує відповідь бельгійського суду львів’янин.
Тоді суд постановив відновити зв’язок із дітьми – щотижня спілкуватися онлайн у приміщенні соціальної служби. Василь згадує, що мати дітей нібито скаржилася на його можливий негативний вплив під час розмов. Після цього соціальна служба попросила, щоб під час дзвінків були присутні їхній представник та бельгійський перекладач. Послуги з перекладу мав оплачувати батько.
«Я сказав, що я не маю таких грошей. Зараз Бельгія забезпечує ці послуги і платить за роботу перекладача. Ми з дітьми говоримо українською. Цей перекладач наприкінці розмови каже, що тато поводився адекватно, діти говорили з ним про те, він не бажав їм зла і не чинив тиску», – каже чоловік.
Наразі триває судовий процес в Україні – львівський суд має визначити, з ким саме мають проживати діти. До матеріалів справи Василь додав, зокрема, записи розмов із синами, в яких ті скаржилися, що мати нібито сварила та карала їх за те, що вони продовжують спілкуватися з батьком.
Водночас чоловік звертався і до низки українських відомств – зокрема, до Міністерства закордонних справ, посольства України в Бельгії, Міністерства юстиції, Національної соціальної сервісної служби та до уповноваженої президента України з прав дитини Дар’ї Герасимчук.
«(У посольстві – ред.) нічим мені не допомогли. Є дві відповіді від них – надали інформацію про кількість українських шкіл у Бельгії та повідомили, до кого мої діти можуть звернутися по психологічну допомогу», – пояснює чоловік.
За словами тата, схожі «відписки» від отримував і від інших українських установ. Наразі єдиний державний орган, який, за словами Василя, йому допомагає – Міністерство юстиції. Територіальне управління Мін’юсту, розповідає чоловік, допомагає з підготовкою документів, необхідних у процесі його боротьби за повернення дітей, та надсилає запити до бельгійських соцслужб.
З ким проживатимуть діти?
Наразі львівський суд призначив експертизу для визначення психологічного стану дітей. Психологи мають поспілкуватися з синами чоловіка Василя, щоб дізнатися, з ким саме вони хочуть проживати. Експертизу, як пояснює батько, призначили провести у Львові. Однак, оскільки діти перебувають за кордоном, доведеться залучати іноземних фахівців. Вартість експертизи Василь має сплатити самостійно – це понад 155 тисяч гривень. За словами чоловіка, для нього це велика сума.
Чоловік стверджує, що його єдина мета – повернути дітей додому. Він сподівається, що це стане можливим після рішення суду або принаймні після закінчення війни.
«Діти раніше казали, що хочуть повернутися. Зараз бояться і кажуть: «Треба питати маму». Старший син раніше у суді казав, що хоче жити «з мамою і татом». Налагодити наші стосунки з дружиною зараз, думаю, малоймовірно. Але щодо дітей – чому ні? Я думаю, що це все залежить від неї. Я не перешкоджатиму. Вони мають спілкуватися», – розповідає Василь.
Проєкт «Ти як?» звернувся за коментарем і до матері дітей. Жінка відповіла, що для неї найважливішою є безпека дітей.
Якщо казати про нотаріальну згоду батька – її не булоМати дітей
«Ми поїхали від війни у безпечне місце, адже діти і я дуже боялися. Якщо казати про нотаріальну згоду батька – її не було. А на словах він постійно змінював свою думку. Я вже багато разів просила налагодити контакт, домовитися, навіть на початку ми проходили консультації з психологом. Усе марно», – каже дружина Василя.
За словами жінки, чоловік «вперто хоче повернути дітей у місце, де війна і де ніхто не може надати гарантії безпеки». Вона також стверджує, що Василь неодноразово їй погрожував.
«Він робить усе, як він сказав, щоб «я приповзла на колінах, благала повернутися назад». А нещодавно дзвонив, коли я була в лікарні, й питав: «Чи я вже збираюся померти, щоб він забрав дітей?». А ще Василь відмовляється піклуватися про дітей і не хоче цього робити», – стверджує жінка.
Жінка каже, що не хоче перешкоджати дітям бачитися з батьком, але прагне, щоб усе було в межах закону.
«Після закінчення війни діти їздитимуть на канікули до батька і родини. Адже вони уже три роки у Бельгії, вони тут інтегрувалися, мають багато друзів. Рівень життя тут значно вищий. Для мене щастя дітей важливіше за все інше», – повідомила вона журналістам.
Як можна повернути своїх дітей в Україну?
Із 2006 року Україна є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ухваленої в Гаазі ще у 1980 році. Цей документ регулює порядок дій, коли порушене право на батьківство – зокрема, щодо визначення місця їхнього проживання та відновлення права на спілкування з батьками. Відповідальним органом за дотриманням Конвенції в Україні є Міністерство юстиції.
На запит Радіо Свобода у відомстві повідомили, що з початку повномасштабного вторгнення отримали 295 заяв на підставі Конвенції. У них батьки або матері просять «сприяти поверненню дитини з іноземної держави в Україну».
«Співробітники Мін’юсту та його територіальних органів надають консультаційну допомогу щодо заповнення формуляра заяви про сприяння поверненню дитини в Україну, повідомляють про перелік документів, які обов’язково потрібно додати до заяви, якою іноземною мовою необхідно здійснити переклад заяви й додатків», – пояснюють у відомстві свою участь у таких справах.
У Міністерстві додають, що їхні представники надсилають зібрані документи до відповідальних органів тієї держави, де перебувають діти. Паралельно батьки звертаються до суду – фінальне рішення щодо подальшої долі дітей ухвалює саме він або органи опіки.
На початку березня цього року Василь звернувся до низки відповідальних установ – Мін’юсту, МЗС, омбудсмана, уповноваженої президента з прав дитини, уповноваженої Бельгії з прав дитини, бельгійського суду, служби допомоги молоді міста, де проживають діти, посольства України в Бельгії. У заяві чоловік повідомляє, зокрема, про бездіяльність адвоката, якого йому надало Королівство. За словами чоловіка, він певний час міг не отримувати відповіді на свої запитання, не мав доступу до синів і вважає, що його права таким чином були порушені.
Василь, який наразі виконав усі передбачені законом кроки для повернення своїх дітей, вважає, що українські державні органи мали б діяти активніше у випадках щодо повернення дітей: «Я хочу бачити своїх дітей, спілкуватися з ними. Я не знаю, що ще робити. Я вже навіть в суді кажу: таке враження, що щоб побачити своїх дітей, мені треба нирку продати, око чи внутрішній орган. Навіть зараз адвокат (у Бельгії – ред.) пише мені, що не хоче займатися цією справою. Я не розумію, що мені робити, чесно кажу».
Форум